право

5)спільні підприємства;

6)міжнародні організації;

7)громадяни інших держав і особи без громадянства.

У Конституції України закріплені приватна, державна, комунальна форми власності.

2. Римським юристам належить пріоритет у розробці основ права приватної власності. Уперше про приватну власність в Україні було сказано в "Декларації про державний суверенітет України" 1990 р., потім - в законі "Про власність" і в

1996 р. - в Конституції України - Основному законі. Крім того, в ст. 41

Конституції України закріплено право комунальної власності. Право комунальної власності регулюється законом України "Про місцеве самоврядування".

Право приватної власності - це виняткове право фізичної особи володіти,

користуватися, розпоряджатися майном на свій розсуд. Винятковим дане право є тому, що воно нероздільне, тобто належить тільки власнику, який ні з ким його не ділить.

Суб'єктами права приватної власності є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються рівними правами і несуть обов'язки відносно майна,

що належить їм на території України, нарівні з громадянами України. Об'єктами права приватної власності можуть бути підприємства, житлові будинки,

квартири, предмети особистого користування, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва і т. ін.

3. Право колективної власності виникає на підставі:

1)добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для

61

створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань;

2)передачі державного майна;

3)перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства;

4)безвідплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу;

5)державних субсидій;

6)пожертвувань організацій і громадян,

7)інших цивільно-правових угод.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи,

акціонерні товариства, господарські об'єднання, професійні союзи, політичні партії та інші суспільні об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Суб'єктами права колективної власності на землю б:

колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські коо-

перативи, садівничі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, в

тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (ст. 20 Закону "Про власність").

Об'єкти права власності колективу орендарів, колективного підприємства,

кооперативу (колгоспу), акціонерного товариства, господарського об'єднання і т.

ін. передбачені в ст. 22-30 вказаного Закону.

Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, що належать йому. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції і т.д.).

Окремі функції по господарському управлінню колективним майном можуть бути покладені вищими органами управління власника на органи, що створюються ними.

4. У ст. 41 Конституції України закріплені приватна, державна, комунальна

62

форми власності.

Суб'єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради України.

Об'єкти державної власності складають; земля, майно, яке забезпечує діяльність Верховної Ради України і державних органів, що утворюються нею;

майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; різні державні банки і фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що складає матеріальну основу суверенітету України і забезпечу економічний і соціальний розвиток.

У державній власності може знаходитися також інше майно, передане у власність іншими державами, юридичними особами, громадянами (ст. 34 Закону

"Про власність").

Закон України "Про місцеве самоврядування" встановив порядок формування комунальної власності, повноваження органів місцевого са-

моврядування по управлінню комунальною власністю та інші питання.

Комунальна власність являє собою власність відповідної територіальної громади, яка розглядається як сукупність жителів, об'єднаних постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративне -

територіальними одиницями, або добровільного об'єднання жителів декількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Суб'єктами права комунальної власності є територіальна громада, а від її імені - представницький орган місцевого самоврядування (рада), який обирається жителями міста, села, селища або об'єднання сіл. За своєю економічною природою комунальна власність є колективною формою, оскільки відображає відносини колективного привласнення жителями міст, селищ і сіл коштів, об'єктів і майна цієї власності.

63

Згідно зі ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органам місцевого самоврядування належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи і організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я,

науки, соціального обслуговування, інше майно і майнові права, рухомі і нерухомі об'єкти, визначені згідно із законом як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

5. Цивільно-правовий захист права власності здійснюється в позовному порядку судом. Порушником права власності може бути будь-яка особа з числа оточуючих власника. Конституція України гарантує всім суб'єктам права власності рівні умови захисту незалежно від форм власності.

Основним способом захисту права власності є пред'явлення двох видів позовів: віндикаційного і негаторного. Віндикаційний позов - це право власника вимагати повернення свого майна з чужого незаконного володіння. Власник може витребувати тільки своє майно. Предметом віндикаційного позову є майно,

що має індивідуально-визначені ознаки. Для витребування майна з чужого незаконного володіння важливо знати про те, у добросовісного або недобросовісного володільця витребується майно. Добросовісним володільцем визнається особа, яка не знала і не повинна була знати про те, що майно,

придбане у особи, яка не має права його відчужувати (ст. 145 ЦК України). У

такого володільця власник має право витребувати майно лише у випадках, коли воно було загублене власником або викрадене у нього, або вибуло з володіння іншим шляхом всупереч волі власника і придбане володільцем безвідплатно.

Недобросовісним визнається володілець, який знав або повинен був знати про те,

що придбає майно у особи, яка не має права на відчуження. У недобросовісного володільця майно вилучається в будь-якому випадку і передається власнику. Але

64

гроші й цінні папери на пред'явника вилучені бути не можуть.

Наступним речево-правовим способом захисту права власності є

негаторний позов, який являє собою вимогу власника про усунення перешкод у здійсненні права власності, тобто про припинення таких порушень, які не пов'язані з позбавленням права володіння майном. Відповідачем по даному позову є той, хто якимсь чином заважає власнику здійснювати своє Право.

Відповідальність за цим позовом зводиться до обов'язку порушника Припинити неправомірні перешкоди.

Позови про визнання права власності також є одним зі способів захисту права власності. Прикладом такого позову є позови про визнання права власності на частину домоволодіння або іншого майна, придбаного за рахунок спільних коштів суб'єктів, оформленого неналежним чином.

Тема 5. Загальна характеристика організації та діяльності підприємств

Питання

1.Загальні положення про підприємства.

2.Майнові права підприємств.

3.Управління підприємством.

4.Господарська, економічна і соціальна діяльність підприємства.

1. Основним нормативним актом, регулюючим діяльність підприємств, є

Закон "Про підприємства в Україні". У цьому законі регулюються питання створення підприємств, порядку їх реєстрації, правового режиму майна підприємства, управління підприємством і самоврядування трудового колективу,

господарської, економічної, соціальної діяльності підприємства, ліквідації і реорганізацій підприємств. Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і

65

організаціями, органами місцевого самоврядування і т.ін. Крім того, правове регулювання діяльності підприємств здійснюється Цивільним кодексом України,

законами "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про режим іноземного інвестування" та іншими.

Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (ст. 1 Закону "Про підприємства в Україні").

Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу. Засновниками юридичної особи за загальним правилом можуть виступати лише власники, які самостійно розпоряджаються своїм майном шляхом відокремлення його частини для передачі юридичній особі, що створюється. Закон передбачає можливість створення підприємства не власником безпосередньо, а його уповноваженим органом (у разі створення державного підприємства). Відносно , створення підприємств, що відносяться до комунальної власності, рішення може бути прийнято відповідним власником в особі органу місцевого самоврядування.

Рішення трудового колективу може служити правовою основою створення підприємства в двох випадках: коли мова йде про викуп майна державного підприємства, а також при виділенні зі складу державного підприємства або об'єднання структурного підрозділу з утворенням нової юридичної особи.

Підприємство може бути створене і внаслідок примусового розділення іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Для державної реєстрації до виконавчих органів за місцем знаходження підприємства, що створюється, подаються такі документи: заява про реєстрацію;

рішення власника про створення підприємства, установчі документи, рішення компетентного органу місцевого самоврядування про виділення земельної

66

ділянки, використання інших ресурсів, якщо вони необхідні для діяльності підприємства, а також дозвіл на здійснення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Структура підприємства складається з виробничих підрозділів (виробництв,

цехів, відділень, бригад, лабораторій), а також функціональних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Підприємство самостійно визначає свою структуру, встановлює штати, функції; права і обов'язки структурних підрозділів визначаються положеннями про них, які затверджуються керівником підприємства (власником або уповноваженим ним органом).

Підприємства можуть створювати філіали, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи з правом відкриття банківських рахунків і затверджувати положення про них. Вказані структурні підрозділи не є юридичними особами. Вони створюються поза місцем знаходження головного підприємства з метою розширення сфери його діяльності.

Підприємство набуває права юридичної особи не з моменту прийняття рішення власником про його створення і не з моменту затвердження статуту, а з дня його державної реєстрації. День реєстрації визначається датою, вказаною в свідоцтві про державну реєстрацію.

У залежності від форм власності існують такі види підприємств:

1)приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

2)колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

3)господарське товариство;

4)підприємство, засноване на власності об'єднання громадян;

5)комунальне підприємство, засноване на власності відповідної те-

риторіальної громади;

6)державне підприємство, засноване на державній власності, в то му числі казенне підприємство.

Казенні підприємства - нова категорія для нашого цивільного зако-

67

нодавства.

Особливості казенного підприємства полягають у такому:

1) майно, що є в державній власності і закріплене за казенним під-

приємством, належить йому на праві оперативного управління (в той час як іншим підприємствам державне майно передається на праві повного гос-

подарського відання);

2) казенне підприємство має право розпоряджатися закріпленим за

І ним на праві оперативного управління майном, що належить до основних

фондів підприємства, тільки з дозволу органу, уповноваженого управляти І відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном

казенного підприємства визначаються в його статуті;

3) управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені

управляти відповідним державним майном. Органами управління

казенними підприємствами е міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

4)ліквідація й реорганізація казенного підприємства здійснюються рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України

5)казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, і розробляється на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

6)казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів.

Якщо в казенного підприємства таких коштів і майна недостатньо,

відповідальність за його зобов'язаннями несе власник, тобто держава.

7)казенні підприємства мають право вступати до об'єднань підприємств тільки за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

8)слід звернути увагу і на ту обставину, що підставою рішення Кабінету

68

І поживає держава; підприємство є суб'єктом природних монополій.

Тобто, особливості правового становища казенних підприємств ви-

значаються їхнім значенням для держави, внаслідок чого їхня свобода в здійсненні виробничої та іншої діяльності обмежена, а обсяг прав менший, ніж в інших видів підприємств, навіть державних.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесене до категорії малих підприємств. До малих підприємств відповідно до ч. 2 ст. 2

Закону "Про підприємства в Україні" відносяться:

- у промисловості й будівництві - з чисельністю працюючих до 200

чоловік;

-в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік;

-у науці та науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

-у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;

-у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Підприємства можуть об'єднуватися в:

1)асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу й комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

2)корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих по-

вноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

3) консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промисловості і бан-

ківського капіталу для досягнення загальної мети;

4) концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі і т.ін. на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Можуть утворюватися й інші об'єднання за галузевими, територіальними та

69

іншими ознаками. Об'єднання діють на основі договору або статуту.

Підприємства, що входять до їхнього складу, зберігають права юридичної особи.

Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом реорганізації

(злиття, приєднання, розділення, перетворення) або ліквідації за рішенням власника, а щодо державних підприємств та підприємств, з частиною державного майна понад 50 відсотків його вартості - за рішенням власника і за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, або за рішенням суду.

Припинення діяльності підприємств відбувається внаслідок його ре-

організації (крім випадків виділення) або ліквідації.

При реорганізації всі права і обов'язки підприємства, що реорганізується,

або їх частина переходять до інших суб'єктів права (відбувається універсальне правонаступництво). Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття,

приєднання, розділення, перетворення (зміни організаційно-правової форми).

Ліквідація являє собою також спосіб припинення діяльності, але тільки без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва. Ліквідація здійснюється як у добровільному, так і в примусовому порядку. Підставами для добровільного припинення діяльності підприємства можуть бути як об'єктивні причини, наприклад фінансово-економічний стан, так і суб'єктивні, наприклад,

небажання власника продовжувати підприємницьку діяльність. Підставами для примусового припинення діяльності підприємства можуть бути порушення законодавства, а також визнання його банкротом.

2. Правовий режим майна підприємств визначається правовими способами володіння майном при здійсненні ними господарської діяльності.

Майно підприємства складають, відповідно до ст. 10 Закону "Про підприємства в Україні", основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності,

вартість яких відбивається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємства належить йому на праві власності або повного господарського

70