право

1.Поняття законності і правопорядку.

2.Правомірна поведінка. Правопорушення і його види.

3.Характеристика юридичної відповідальності, її види.

1. У правознавстві законність розглядається як узагальнююча категорія всієї юридичної науки і практики, інтегральний показник урегульованості всіх сторін суспільного життя. Рівень і стан законності є головним критерієм оцінки правового життя суспільства, його громадян. Зміст законності пов'язаний як з поведінкою суб'єктів, що реалізують право, так і з діяльністю державних органів,

що забезпечують її формування і захист, і полягає в точному і неухильному дотриманні ними юридичних норм.

Звідси випливає таке визначення законності: законність - це такий правовий режим суспільного життя, при якому здійснюється точне і неухильне дотримання законів та інших нормативних актів всіма суб'єктами права.

Законність традиційно пов'язується з пануванням, верховенством законів.

Всяке видання норм права, що суперечать закону, є її порушенням, як і точне виконання вимог нормативного акту, що суперечить закону. До того ж нормативні акти повинні прийматися в суворо встановленому законом порядку і формі.

З принципом верховенства закону пов'язана і вимога рівності всіх перед законом. У всіх повинен бути однаковий обов'язок дотримуватися правових розпоряджень, в однакових умовах всі повинні володіти однаковими правами і не мати переваг, всі права повинні бути однаково захищені.

Важливою стороною здійснення режиму законності є принцип не-

припустимості свавілля в діяльності посадових осіб.

Стосовно правотворчої діяльності законність означає, що правова система повинна мати в своєму розпорядженні такі інструменти, використання яких дозволяє завжди поставити перепону неправовому нормативному акту, якщо його застосування ущемляє права і свободи людини і громадянина.

Найповніше режим законності реалізовується в правовій державі, «зумовлюючи її сутність.

21

Із законністю тісно пов'язане інше правове явище - правопорядок.

Правопорядок - це заснована на праві та законності організація суспільного життя, на тому чи іншому етапі його розвитку. За своєю сутністю правопорядок

є результатом здійснення законності. Таким чином, між законністю то правопорядком існує тісний нерозривний зв'язок. Будь-яке порушення законності обов'язково передбачає порушення правопорядку, незалежно від сфер, де це відбувається.

Поняття "правопорядок" характеризує стан урегульованості суспільних відносин, той якісний стан суспільних відносин, до якого прагнуть люди,

створюючи режим реального панування права Відмінна риса правопорядку полягає в тому, що в ньому втілюються властивості права, правові принципи та вимоги законності.

Законність і правопорядок можуть бути забезпечені лише за певних матеріальних і духовних передумов суспільного життя. Засоби, за допомогою яких забезпечується повне й послідовне впровадження в життя вимог законності

(і. відповідно, правопорядку) називаються гарантіями. Існують економічні,

політичні, духовні та юридичні гарантії.

Економічними гарантіями є: рівність всіх форм власності, наявність громадянського суспільства, громадян-власників, вільне заняття підприєм-

ницькою діяльністю.

Політичними гарантіями законності є наявність розвиненої системи народовладдя, політичних прав і свобод громадян, багатопартійної політичної системи, діяльність у країні політичної опозиції та ін.

Духовно-культурною гарантією є висока правова культура і розвинена правосвідомість.

До юридичних гарантій відносяться: правовий контроль, розслідування злочинів, система правосуддя, юридична відповідальність, запобіжні заходи тощо.

22

2. У більшості випадків норми права виконуються учасниками право-

відносин. Поведінка учасників правовідношення, що відповідає вимогам правових норм, називається правомірною. Розрізняють декілька видів пра-

вомірної поведінки: належна, дозволена та необхідна.

Будь-яка правомірна поведінка може бути охарактеризована як із зовнішньої, об'єктивної сторони, так і з внутрішньої, суб'єктивної. Об'єктивна сторона правомірної поведінки характеризується діями або бездіяльністю осіб,

способом їх здійснення, використаними засобами, дійсними або можливими результатами. Суб'єктивна сторона правомірної поведінки являє собою сукупність мотивів, цілей, ступеня усвідомлення можливості наслідків і внутрішнього відношення до них людини.

Правопорушення - це винна поведінка праводієздатної особи, що умисно або необережно порушує приписи закону і завдає шкоди суспільству або окремим громадянам, організаціям. Правопорушення характеризується низкою ознак: 1)соціальна шкідливість; 2) протиправність; 3) винність; 4) караність.

Соціальна шкідливість полягає в тому, що правопорушення заподіює шкоду інтересам особи, суспільства, держави.

Протиправність означає, що правопорушення являє собою порушення чинних норм права, Протиправність діяння може виявитися в прямому порушенні правової заборони, у невиконанні покладених обов'язків, у

перевищенні посадових повноважень та ін.

Винність полягає в наявності вини особи у вчинені правопорушення.

Сутність вини полягає в негативному відношенні суб'єкта до охоронюваних правом інтересів суспільства, що виражається в здійсненні суспільно шкідливих діянь.

Караність означає, що за вчинене правопорушення до винної особи буде застосована санкція.

Правопорушення в залежності від ступеня соціальної небезпеки поділяють

на:

1) злочини - суспільно небезпечні діяння, за які передбачена кримінальна

23

відповідальність; 2} проступки - це різновид правопорушень, що спричиняють незначну

шкоду особі, суспільству, державі.

У залежності від того, в якій сфері суспільних відносин проступки вчинені,

розрізняють адміністративні, дисциплінарні проступки та ін.

До складу правопорушення входять такі елементи:

1)суб'єкт - деліктоздатна особа, що здійснила правопорушення;

2)об'єкт - певне благо або відносини, захищені державою;

3)об'єктивна сторона - протиправне діяння, шкідливий результат і причинний зв'язок між діянням та результатом;

4)суб'єктивна сторона розкриває психічне ставлення суб'єкта до вчиненого діяння та його наслідків, спрямованість волі правопорушника.

До ознак суб'єктивної сторони відносяться вина, мотив, мета.

3. Правопорушення - підстава юридичної відповідальності. Юридична відповідальність - це настання для порушника несприятливих наслідків,

передбачених санкцією правової норми.

Ознаки юридичної відповідальності:

1)спирається на державне примушення;

2)настає за вчинення правопорушень;

3)пов'язана із засудженням поведінки правопорушника з боку суспільства і держави;

4)здійснюється компетентними органами е суворій відповідності до закону;

5)виражається в обов'язку особи зазнати певних поневірянь.

Виділяють: кримінальну, цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну,

матеріальну, господарське-правову відповідальність

Кримінальна відповідальність настає при вчиненні громадянином кримінального злочину. Конкретна характеристика складів злочинів і пере-

24

дбачені за їх здійснення кримінальні покарання містяться в Кримінальному кодексі України Кримінальні покарання застосовуються тільки за вироком судових органів. Заходами кримінальної відповідальності є позбавлення штраф,

виправні роботи без позбавлення волі, конфіскація майна та Інші

Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність настають за порушення цивільного або господарського законодавства, невиконання договірних зобов'язань, спричинення шкоди. Заходами цивільно-правової і господарсько-правової відповідальності є виплата неустойок, штрафів, пені, а

також відшкодування заподіяних збитків.

Адміністративна відповідальність настає при вчиненні особою адміністративного проступку. Види і характеристика адміністративних проступків, а також заходи відповідальності за їх вчинення містяться в Кодексі

,України про адміністративні правопорушення. Основними видами адміністративних стягнень є: попередження, штрафи, позбавлення спеціального права, конфіскація, адміністративний арешт та ін. Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії при виконкомах місцевих рад, судді, посадові особи органів внутрішніх справ, державних Інспекцій та інших органів.

Дисциплінарна відповідальність настає при вчиненні працівником дисциплінарних проступків. За порушення трудової дисципліни власник підприємства або уповноважений ним орган має право притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності. Кодексом законів про працю України передбачені такі заходи дисциплінарних стягнень: догана та звільнення.

Матеріальна відповідальність виникає у разі спричинення працівником прямого дійсного збитку підприємству, установі, організації, з якими даний працівник перебуває в трудових правовідносинах. У залежності від умов спричинення збитку відповідальність працівника може мати обмежений або повний розмір утримань з його заробітної плати.

Список рекомендованої літератури

25

А. Нормативні акти

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. -1996. - № ЗО.

Всеобщая декларация прав человека // Права человека: Сб. доку-ментов. - М., 1990.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. //ВВРУ.-1990.-N«31.

Про проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. // ВВРУ. -1991. - № 38.

Б. Навчальна література

Теорія права: Підручник / За ред. В.О.Коткжа - К.: Вентурі, 1996.

Основи государства й права: Учебное пособие / Под ред. В. В. Комарова-X.: Одиссей, 1997.

Теория государства и права: Курс лекций / Под ред.Н.И. Матузова -М.: Юристь, 1997.

Общая теория государства й права: Учебник. - 4-е изд. - перераб. й | дополи. - М.: Юрайт, 1998.

Теорія держави і права: Підручник / За ред. В.В. Копейчікова - К.:! Юрінком, 1998.

Теория государства й права: Учебник / Под ред. В.Н. Хропанюка -М.: Интерстиль, 1999.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В. Копейчікова - К.: Юрінком Інтер, 1999.

Основи государства и права Украины / Под ред. И.Н. Пахомова - X.: Одиссей, 2000.

Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть: Учебн. для юрид. вузов. -М.: Изд. «Зерцало», 2001.

Основи правознавства: Навч. посібн. / За ред. С.В. Ківалова, М.П.Орзіх. -2 вид., випр. ідоп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2001.

26

Основи правоведения Украины / С.В. Кивалов, П.П. Музыченко,

Н.Н.Крестовская, А.Ф. Крыжижановский. -X.: Одиссей, 2001.

Розділ 2. Основи адміністративного права

Тема 1. Основи адміністративного права

Питання

1.Загальні положення про адміністративне право, його предмет.

2.Адміністративно-правові відносини: зміст і види.

3.Загальна характеристика органів виконавчої влади.

1. Адміністративне право - один з найважливіших засобів регулювання суспільних відносин, що використовується державою в процесі управлінської діяльності, та забезпечення злагодженої роботи державного апарату. Через норми адміністративного права держава в особі його уповноважених органів проводить в життя найважливіші організаційні заходи економічного та соціально-культурного характеру для задоволення суспільних потреб і забезпечення нормальних умов життя своїх громадян.

Адміністративне право закріплює правові й організаційні форми участі громадян в управлінні державою, встановлює посадові правила поведінки як для компетентних органів і посадових осіб, так і для пересічних громадян.

Норми адміністративного права регулюють великий комплекс управ-

лінських відносин, що виникають у зв'язку з організацією державного регу-

лювання в сфері економіки, соціально-культурного будівництва, адмініст-

ративно-політичного устрою.

Адміністративне право - самостійна галузь правової системи України, що регулює суспільні відносини, які виникають в процесі організації та виконавчо-

розпорядчої діяльності державного управління.

Адміністративне право покликане регулювати ті суспільні відносини, які виникають (складаються), розвиваються і припиняються в сфері державного

27

регулювання та контролю. Ці суспільні відносини виникають з приводу здійснення органами державного управління управлінських функцій. Імен,

предмет адміністративного права фактично складають управлінські суспільні відносини та контроль.

Правове регулювання суспільних відносин у сфері державного управління здійснюється шляхом встановлення закріплених у нормах адміністративного права правил поведінки, юридичне обов'язкових для всіх учасників регульованих відносин.

Конкретне суспільне відношення є управлінським, а тому підпадає під регулюючий вплив адміністративного права в наступних випадках:

1)коли в ньому обов'язково бере участь відповідний орган держав ні н її управління (посадова особа);

2)коли цей орган практично реалізовує повноваження, надані йому державою для здійснення управлінської діяльності.

До числа управлінських можна віднести такі суспільні відносини:

- між виконавчими органами держави в порядку їх ієрархічної під-

порядкованості;

-між різними, що не знаходяться в підпорядкуванні, органами державного управління;

-між органами державного управління та підпорядкованими їм державними підприємствами, організаціями;

-між органами державного управління та недержавними підприємствами,

організаціями; - між органами державного управління та громадянами.

Адміністративно-правове регулювання цих різноманітних управлінських суспільних відносин здійснюється за допомогою загальних методів, тобто сукупності засобів або способів регулюючого впливу права на суспільні відносини, закладених у самій природі права. Розрізняють такі методи:

1.Припис - покладання прямого юридичного обов'язку здійснити ту або іншу дію в умовах, передбачених правовою нормою (треба поступати

28

саме так, а не інакше);

2.Заборона - покладання прямого юридичного обов'язку не здійснювати ту чи іншу дію в умовах, передбачених правовою нормою;

3.Дозвіл - юридичний дозвіл здійснювати в умовах, передбачених правовою нормою, ті або інші дії на свій розсуд.

Отже, адміністративно-правове регулювання розраховане на такі суспільні відносини, в яких положення сторін виключає їх юридичну рівність, вони знаходяться у відносинах субординації.

2. Адміністративно-правові відносини мають свої характерні особливості,

які випливають з норм адміністративного права та управлінської діяльності, яку вони регулюють.

Сторонами цих правовідносин можуть бути органи державного управління та місцевого самоврядування, державні службовці, підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності, громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Права і обов'язки сторін в адміністративно-правових відносинах носять взаємний характер. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої та навпаки.

Особливості адміністративно-правових відносин полягають у наступному:

-нерівність сторін - одна зі сторін завжди наділена юридичне влад ними повноваженнями по відношенню до іншої;

-можуть виникати з ініціативи будь-якої сторони, - органу управління,

громадянина і т. ін. Причому згода другої сторони не є обов'язковою умовою виникнення правовідносин. Вони можуть виникати всупереч бажанню іншої сторони;

-адміністративно-правові спори вирішуються, як правило, в

адміністративному порядку, тобто шляхом безпосереднього юридичне владного

і

29

одностороннього розпорядження повноважного органу управління або по садової особи;

-за порушення вимог адміністративно-правових норм сторони не суть відповідальність не одна перед одною, а перед державою.

У залежності від характеру юридичного зв'язку між сторонами можна виділити вертикальні й горизонтальні адміністративно-правові відносини.

Вертикальні полягають у тому, що в однієї сторони є владні повноваження,

яких не має інша сторона (вищепоставлені та нижчепоставлеиі органи управління, між організаційно неспівпідпорядкованими органами управління і т.ін.). Основна ознака таких правовідносин - наявність повноважень щодо здійснення односторонніх владних дій у однієї сторони по відношенню до іншого учасника цих відносин.

Горизонтальні - такі, в яких сторони юридичне рівноправні. Цей принцип властивий відносинам, які складаються між громадянином і органом управління

(посадовою особою), наприклад, оформлення на роботу, звернення із заявою і т.ін.

3. За характером своєї діяльності органи виконавчої влади можна поділити на органи загальної галузевої компетенції, органи міжгалузевої компетенції,

контрольні та наглядові органи, спеціалізовані державні органи, що виконують спеціальні або специфічні функції держави.

Система органів державної виконавчої влади України включає в себе:

-Кабінет Міністрів України;

-міністерства;

-державні комітети та відомства;

-органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

-державні адміністрації областей, районів, міст Києва і Севастополя.

Органи виконавчої влади здійснюють свою діяльність у таких напрямках:

1) у галузі економіки;

30