история Украины
.pdf12.1. Декларація про державний суверенітет України – прийнятий Верховною Радою України 16 липня 1990 р. державно-правовий акт, в якому було проголошено суверенність України по відношенню до союзних владних структур.
В Декларації про державний суверенітет проголошувалися:
–повна влада українського народу на своїй території;
–право народу самостійно вирішувати всі питання свого життя і виступати суб’єктом міжнародних відносин;
–вільне визначення форм і структури органів державної влади і управління;
–недоторканість території держави.
Однак, суттєвих змін в становищі України після цього не відбулося. Формально СРСР ще існував. Центральна влада на чолі з Президентом СРСР М.С. Горбачовим ще намагалася врятувати союзну державу, продовжуючи розробляти новий союзний договір як основу оновленої федерації.
У березні 1991 р. відбувся Всесоюзний референдум (12.2.), на якому запитувалося, чи згодні радянські люди жити у Союзі. Більш ніж 70 % населення відповіло схвально на це питання. На інше питання, яке було додане Верховною радою УРСР, і в якому запитувалася згода мешканців України залишити республіку в складі СРСР на підставі Декларації про державний суверенітет, схвально відповіло 80,2% голосуючих.
12.2. Референдум – процес безпосереднього волевиявлення народу з будь-яких важливих питань життя суспільства.
19 серпня 1991 р. привладними (партноменклатурними) силами було здійснено спробу
відмінити демократичні перетворення доби “перебудови” та повернути авторитарний централізм. В умовах гострої політичної кризи в Москві, яка виникла внаслідок боротьби за владу протилежних політичних сил (консервативних і демократичних) Верховна Рада України 24 серпня 1991 р. прийняла Акт проголошення незалежності України (12.3.).
12.3. Акт проголошення незалежності України – прийнятий Верховною Радою України
24 серпня 1991 р. державно-правовий акт, яким було проголошено цілковиту незалежність українського народу та території від союзних владних структур.
Акт проголошення незалежності України проголошував:
– самостійну державу “Україна”;
111
–право України здійснювати і зберігати свою державність, гарантувати своїм громадянам усі права і свободи;
–право розпоряджатися своїми природними ресурсами;
–право самостійно вести всю внутрішню і зовнішню політику.
1грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум (12.2.) з питання визнання Акта проголошення незалежності України. На це питання схвально відповіло понад 90 %
громадян, які брали участь у референдумі. Одночасно відбулися вибори Президента України (12.4.), котрим став Л.М.Кравчук.
12.4. Президент України – керівник держави і, до політичної реформи 2005 р., голова виконавчої влади в Україні. Президенти незалежної України: Л.М.Кравчук (1991-1994 рр.)
Л.Д.Кучма (1994-1998 та 1998-2004 рр.) В.А.Ющенко (з 2004 р.)
РОЗПАД СРСР. СНД
7-8 грудня 1991 р. в Біловезькій пущі під Брестом відбулася зустріч Голови Верховної Ради Білорусі С. Шушкевича, Президента Росії Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука,
які підписали угоду про розпад СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав
(12.5.).
12.5. Співдружність Незалежних Держав (СНД) – створена 8 грудня 1991 р. Білоруссю,
Росією, Україною. 21 грудня 1991 р. після підписання Декларації про СНД в Алма-Аті до організації приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан,
Туркменія, Узбекистан. Не увійшли Прибалтійські країни, Грузія (приєдналася пізніше). У 1993 р. був прийнятий Статут СНД. Має діючі органи: Рада глав держав, Рада глав урядів,
Рада міністрів закордонних справ, Консультаційно-координаційний комітет,
Міжпарламентська асамблея, Комісія з прав людини, Господарський суд, Рада спільної безпеки, Рада міністрів оборони, Міждержавний економічний комітет та ін.
Причини розпаду СРСР:
причина |
|
суть |
|
|
|
результат |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
зовнішньо- |
1) Демократичні рухи в Угорщині, |
1) |
Радянський |
Союз |
втрачав |
|||
політична |
Чехословаччині, |
Польщі, |
які |
авторитет в |
очах |
міжнародного |
||
|
показали, що влада комуністів – це |
співтовариства, |
поспіхом |
виводячи |
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
112
|
не обов’язково влада народу. |
|
війська з охоплених демократичними |
|||||||||
|
2) |
Імперська |
політика |
союзного |
перетвореннями |
країн |
||||||
|
уряду, внаслідок якої народ був |
“соціалістичного |
табору”, |
|||||||||
|
втягнутий |
в |
багато |
військових |
катастрофічно |
падав |
авторитет |
|||||
|
конфліктів в Азії і Африці, а також у |
соціалістичної |
моделі |
побудови |
||||||||
|
“холодну війну”, на яку витрачалися |
суспільства. |
|
|
||||||||
|
народні кошти. |
|
|
|
|
2) Народи Союзу зажадали самі |
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
визначати |
зовнішню і |
внутрішню |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
політику. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
національна |
Зростання |
|
|
|
національної |
За час існування СРСР створилися |
||||||
|
самосвідомості народів, які входили |
сучасні нації і розгорнувся рух за |
||||||||||
|
до складу союзної держави із |
національне самовизначення. |
||||||||||
|
великоросійським центром. |
|
|
|
|
|
|
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
ідейно- |
Майже 70 |
років |
радянські |
люди |
Зневіра |
в |
ідеалах |
комунізму- |
||||
моральна |
пов’язували з СРСР своє уявлення |
соціалізму, відмова у підтримці та |
||||||||||
|
про |
справедливу |
державу |
та |
лояльності радянській державі. Без |
|||||||
|
побудову |
світлого |
майбутнього. |
народної |
підтримки |
федеративна |
||||||
|
Внаслідок гласності вони побачили |
держава (СРСР) була приречена на |
||||||||||
|
дуже серйозні вади цієї держави. |
розпад. |
|
|
|
|||||||
|
|
|
|
|
|
|||||||
економічна |
Адміністративно-командна |
система |
Єдиний |
|
народногосподарський |
|||||||
|
виявилася |
|
непридатною |
для |
комплекс насправді був далеко не |
|||||||
|
керування надзвичайно складним за |
цілісним і методами наказу керувати |
||||||||||
|
структурою, великим за масштабом |
ним з одного центру виявилося |
||||||||||
|
народним господарством, котре до |
практично неможливо, а тому союзні |
||||||||||
|
того ж мало велику кількість |
республіки прагнули до економічної |
||||||||||
|
регіональних специфік. |
|
|
|
самостійності. |
|
|
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО
Одночасно з рухом України до незалежності розгорнувся процес державного будівництва (тобто формування органів державної влади, вироблення концепції внутрішньої і зовнішньої політики).
Мета державного будівництва:
–зміна старої авторитарноїсистеми управління державою;
–перехід від жорсткоїоднопартійної до плюралістичної багатопартійної системи;
113
–демократизація усіх сфер життя;
–реформування законодавчої, виконавчоїта судовоїгілок влади.
Важливіші заходи по державотворенню:
1.У травні 1990 р. орган вищої законодавчої влади (Верховна Рада України (12.6.)) почав працювати у парламентському режимі (тобто з тривалістю сесії по 60 робочих днів).
2.24 серпня 1991 р. був прийнятий Закон про збройні сили України.
3.Невдовзі після прийняття Акту проголошення незалежності Верховна Рада внесла зміни і доповнення до Конституції стосовно суверенітету і назви держави – Україна, прийняла Закон про правоспадкоємність України.
4.8 жовтня 1991 р. – Закон про громадянство.
5.1 листопада 1991 р. ухвала Декларації прав національностей України.
6.4 листопада 1991 р. – Закон про кордони.
7.Був введений інститут Президентства.
8.Рада міністрів була перетворена уКабінет міністрів, підпорядкований Президенту.
9.Деякі міністерства скасовані, а інші значно розширилися, змінивши свої функції
(наприклад, як Міністерство закордонних справ), утворилися нові міністерства – оборони,
праці, економіки.
10.Затверджена державна символіка: 15 січня 1992 р. – гімн (“Ще не вмерла Україна”), 28
січня 1992 р. – синьо-жовтий прапор, 19 лютого 1992 р. – малий герб (тризуб).
11.У травні 1995 р. був прийнятий Закон про державну владу та місцеве самоврядування:
на місцях з’явилася складова частина центральної державної влади – обласна державна адміністрація;
змінилися органи місцевого самоврядування – з’явилися мери міст, які не призначаються, а обираються.
12.1996 р. була прийнята Конституція України та сформований Конституційний суд.
13.Будувалися армія, Національна гвардія, прикордонні війська, військово-морський флот,
митниця, податкова служба.
14.Почала формуватися самостійна внутрішня і зовнішня політика, принципи якої сформульовані в Конституції і знайшли конкретне втілення в законах, яких тільки протягом 1991-1994 рр. Верховна Рада прийняла близько 450.
12.6. Верховна Рада України – законодавчий орган держави, однопалатний парламент.
Складається з 450 депутатів (осіб, що уповноважені громадянами), які обираються
114
безпосередньо виборцями на основі загального, вільного та прямого виборчого права строком на чотири роки.
Внутрішня політика базується на тому, що Україна – це демократична, соціальна і правова держава, тобто держава, в якій єдиним джерелом влади є народ, реально дотримуються конституційно-правові норми, діє система розподілу влади, практично захищені громадянські права та свободи, надається соціальний захист населенню. У
зовнішній політиці Україна проголосила себе без’ядерною державою.
Однак, з розвалом СРСР авторитарна система була фактично замінена кланово-
корпоративним чиновництвом, яке встановило загальний контроль над майже усіма сферами життя суспільства. Залишилася загальна залежність суспільства і особистості від держави та бюрократії.
Демократія в Україні поки що багато в чому декларативна, тобто зручна для тих, хто є при владі, і мало корисна для народу. Таким чином, всупереч Конституції є ознаки затвердження, так би мовити, неототалітарного кланово-корпоративного чиновницького режиму.
ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ. БАГАТОПАРТІЙНІСТЬ
У незалежній Україні відбуваються жваві політичні процеси.
Після проголошення незалежності Верховна Рада України заборонила, а потім відновила діяльність КПУ. Між тим в Україні вже діяли інші політичні партії, тобто відбувався процес створення багатопартійної системи. Сьогодні Мінюстом України зареєстровано 135 політичних партій. Деякі з них з кожним роком все помітніше проявляють себе в політичному житті країни. Це яскраво проявилося під час виборів до Верховної Ради в
1994, 1998, 2002 та 2006 рр.
У 1991 – 1993 рр. між законодавчою та виконавчою гілками влади точилася політична
боротьба за перерозподіл влади. Компромісом стало прийняття положення про
президентсько-парламентську республіку.
У січні 2005 р. була проведена політична реформа, внаслідок якої Президент втратив багато повноважень, зокрема, призначати голову Кабінету Міністрів (прем’єр-міністра),
тобто Україна стала парламентсько-президентською республікою, а в січні 2007 р. Верховна Рада прийняла Закон про Кабінет міністрів згідно з яким Україна фактично стала
парламентською республікою.
115
У сфері зовнішньої політики спостерігається залежність зовнішньої політики від внутрішньої.
Після хвилі міжнародного визнання незалежності України, Верховна Рада ухвалила юридичну основу зовнішньополітичного курсу – “Основні напрями зовнішньої політики України” (1993 р.).
У документі вказувалося, що Україна:
–здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма країнами та народами;
–не висуває жодних територіальних претензій до сусідніх держав і, водночас,
відстоює цілісність своєї держави;
–пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення
участі в європейському регіональному співробітництві разом із співпрацею з країнами СНД;
–дієва співпраця з державами ЄС та НАТО.
Сьогодні Україна лишається у рамках тих завдань, які були окреслені в цьому документі, але урядові керманичі ще не можуть визначитися з бажанням ввійти до ЄС і НАТО або приєднатися до ЄЕП у рамках СНД.
ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ
Політична незалежність держави базується перш за все на незалежному, сильному народному господарстві.
З проголошенням незалежності України особливого значення набув вибір оптимальної моделі економічного зростання. Абсолютна більшість населення, яка підтримала на референдумі Акт проголошення незалежності, розраховувала на можливість відносно швидкого і якісного підвищення рівня життя в нових умовах. Передбачалося раціональне використання природних багатств і людського потенціалу. Але, всупереч очікуванням, в
Україні виникла значна економічна криза.
Причини економічної кризи:
–наслідки мілітаризації економіки: багато великих підприємств, які працювали на військово-промисловий комплекс, а отже, централізовано фінансувалися,
отримували матеріально-технічне забезпечення, втратили як кошти, так і ринки збуту продукції;
116
–не замкнутість виробничого циклу: лише п’ята частина обсягу промислової продукції мала завершений вигляд, тобто набувала форми кінцевого продукту безпосередньо на території республіки, а понад 72% її господарських зв’язків замикалися на Росії;
–відсталість від технічного прогресу та зношеність оснащення підприємств: існуючі потужності у всіх галузях української промисловості десятиліттями майже не оновлювалися, що спричиняло виробництво низькоякісної, металота енергозатратної продукції, ускладнювало екологічну ситуацію;
–значна нерівність в соціально-економічному розвитку регіонів: територіальний розподіл праці та міжрайонна інтеграція були малоефективними, а місцеві ресурси використовувались обмежено й однобічно;
– занедбана екологія: |
на території республіки, |
перевантаженій |
гірничо- |
металургійними й |
хімічними комплексами, які |
самі по собі являли |
джерело |
періодичних економіко-екологічних криз, відзначався високий вміст шкідливих викидів в атмосферу. Значних коштів потребувала ліквідація Чорнобильської аварії,
яка поглинала майже 20% державного бюджету.
Напрямки економічного розвитку незалежної України у 1991-2000 рр.:
1.Відмова від колишньої налагодженої системи господарських зв’язків в рамках СРСР і
переорієнтація економіки на підприємства Заходу:
–припинення або скорочення традиційних господарських зв’язків залишило сотні підприємств без споживача, а відповідно – без фінансування;
–продукція українських підприємств не відповідала світовим стандартам, виявилася неконкурентоспроможною, а отже, на Заході вона могла використовуватися здебільшого як напівфабрикат.
2.Ліквідація цінових диспропорцій (розрахунки у світових, ринкових цінах), що значно ускладнювало ситуацію в промисловому виробництві. Найбільш вражаючий розрив зі світовими цінами відбувався у паливному комплексі, коли Росія і Туркменістан встановили для України реальну споживчу ціну за нафту і газ. За 1992 р. ціни на газ зросли в 100, а на нафту – в 300 разів. Така ж тенденція знову повторилася у 2005 р., але подорожчання мало вже не економічні чинники, а переважно політичні (геополітичні претензії Росії). Зростання цін на енергоносії стимулювало та прискорювало інфляцію.
3.Приватизація.
4.Лібералізація цін:
–здійснене в січні 1992 р. запровадження українських купонів багаторазового використання (квазігроші);
117
–підвищення заробітної плати, стипендій та пенсій, яке не компенсувало втрат при стрибку цін на різні товари в 3-50 разів.
Причини поганого економічного становища на початку незалежності:
1.Недостатність енергоносіїв, перш за все нафти і газу.
2.Відсутність виваженої економічної політики, яку державне керівництво не могло або не бажало виробити та яка б була налаштована на розвиток економіки заради інтересів народу: всі уряди, яких на січень 2007 р. було вже 15-ть розробляли гучні, але не дієві економічні програми.
3.Законодавчий вакуум та законодавчий нігілізм: відсутність або недосконалість необхідних законів (наприклад, з проблем податкової політики) сприяли розкраданню народного майна, а нехтування вже існуючими законами владними структурами, фірмами та іншими структурами і юридичними особами призводило до безкарності, фінансово-
економічної анархії.
4.Не продумана зовнішня політика: багато економічних зв’язків було розірвано, утой час як альтернативні зв’язки зі світовими споживачами не були встановлені, а тому українська промисловість втратила джерела сировини, комплектуючих і ринки збуту, що спричинило зупинку сотень підприємств.
Урядове керівництво у 1991 – 1998 рр. не визнавало в дійсності ринкових відносин і намагалося використовувати державне регулювання (12.7.) економіки.
12.7. Державне регулювання – форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення і підтримання її функціонування у заданому режимі. Регулювання здійснюється за допомогою системи норм і засобів, які регламентують поведінку суб’єктів господарювання як через адміністративні засоби впливу (закони, накази, інструкції), так і через систему економічних методів і регуляторів (ціни, податки, банківські відсотки, пільги,
санкції тощо).
Проголошена керівництвом країни структурна перебудова промисловості залишалася поза діями урядовців. Іноземні кредити використовувалися на “латання дірок” у бюджеті,
наприклад, для погашення заборгованості по зарплатні, а не на поліпшення стану економіки та промисловості. Тому в 1999 р. уряду було відмовлено в наданні кредитів.
У 1999-2001 р. проводилися економічні реформи:
– відбулася рішуча відмова від системи натурального обміну (бартеру);
118
–заборонялися не грошові форми розрахунку підприємств за використану електроенергію;
–вимагалося виплатити заборгованості по зарплатні.
Наслідки економічних реформ:
–за один рік бюджет держави за поставлену виробниками промислову продукцію
отримав збільшення на третину податкових надходжень, що привело до розширення кредитної бази та збільшенню відрахувань на соціальні потреби і до Пенсійного фонду;
–повернена заборгованість по пенсіям і заробітній платні відразу перетворювалася в придбані населенням товари. Промислове виробництво після багаторічного застою почало розвиватися і за рік валовий приріст продукції перевищив 13 %.
У 2001 – 2007 рр. керівництво України продовжувало основні напрямки економічного
розвитку України попередніх часів:
–курс на приватизацію: у 2001 р. запроваджено нові правила приватизації, спрямовані на продаж підприємств власникам, які б виконували інвестиційні зобов’язування;
–побудова ринкової економіки без втручання виконавчої влади (на практиці від цього фактору відійшов уряд Ю.Тимошенко, який намагався встановити тверді ціни на м’ясо, цукор, паливо і зробити ці товари більш доступними для пересічних громадян);
–економічна інтеграція з західноєвропейськими та світовими економічними
організаціями.
Інтеграційні бажання України через вступ до СОТ та ЄС є закономірними. Але вступ України до цих авторитетних організацій має свої “плюси” та “мінуси”.
Економічна інтеграція:
|
позитив |
|
негатив |
|
|
|
|
входження |
до |
цивілізованого |
втрати від напливу більш якісних товарів, з |
співтовариства, де можливо розраховувати |
якими вітчизняні виробники не в змозі |
||
на захист економічних інтересів |
конкурувати |
||
|
|
|
|
До негативних явищ сучасного економічного життя можна віднести:
–рейдерство: захоплення підприємств конкуруючими структурами на підставі судових рішень та владної підтримки;
119
–високий рівень монополізації економіки: залізничний транспорт, металургійна,
хімічна, нафтохімічна, машинобудівна промисловості, сфера комунальних послуг знаходяться або під керівництвом однієї стуктури, або у руках олігархів, що домовляються про спільні дії на ринку;
–відкритість внутрішнього ринку більш якісним або більш дешевим іноземним товарам;
–тіньова економіка.
Таким чином, у 90-х рр. ХХ ст. Україна досягла омріяної поколіннями українців незалежності та зробила дуже багато у напрямку розбудови суверенної держави, зокрема,
реформувалазаконодавчу, виконавчута судовувладу.
В економічній сфері за роки незалежності спостерігалася криза, з якої Україна почала поступововиходитилишенапочаткуХХІ ст.
12.3. Критерії засвоєння знань
За результатами вивчення даної теми Ви повинні РОЗУМІТИ складність та значимість процесів, що відбулися у суспільстві та політиці внаслідок проголошення Україною незалежності.
Повне засвоєння даної теми вимагає від Вас УМІННЯ характеризувати процес розбудови незалежної держави.
За результатами засвоєння даної теми Ви повинніЗНАТИ:
причини та наслідки розпаду СРСР;
значні події у процесі розбудови держави та їх значення;
сутність політичних та економічних процесів.
12.4. Вихід теми в інші дисципліни
Дана тема використовується у курсі політології:
як характеристика політичної трансформації;
для розуміння сутності демократичного режиму та демократичної держави;
як характеристика сутності політичної та державної влади;
для ілюстрації впливу діяльності політичних лідерів на становище у державі;
для розуміння сутності багатопартійності;
як ілюстрація сутності політичного процесу.
120