36

Тема 4. Правове забезпечення управління якістю

4.1. Основні законодавчі акти

При вивченні курсу і в подальшій практичній діяльності необхідно, в першу чергу, разом з нормативно-технічною документацією з якості продукції, що стосується як виробника, так і споживача, володіти питаннями якості продукції, викладеними в законодавчих актах.

Починаючи з 1992 року, Президентом, Верховною Радою (ВР), Кабінетом Міністрів (КМУ) України видано ряд законодавчих актів. Основні з них:

1. Постанова КМУ «Про організацію роботи, спрямованої на створення державних систем стандартизації, метрології і сертифікації» від 25.05.92 р. №269.

2. Закон України «Про захист прав споживачів» №3682-ХІІ від 15.12.93 р. із змінами і доповненнями від 02.03.95 р. №82/95-ВР, від 20.06.95 р. №230/95-ВР, від 01.12.05 р. №3161-IV.

3. Декрет КМУ «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їх порушення» від 08.04.93 р. №30-93.

4. Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14.10.94 р. №239/94-ВР.

5. Декрет КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 р. № 46-93.

6. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про Державний архітектурно-будівельний контроль» від 25.03.93 р. № 225 зі змінами і доповненнями Постановами від 07.04.95 № 253, від 11.10.02 № 1510, від 12.05.04 № 609.

7. Указ Президента України «Про Положення про Державний Комітет України з питань технічного регулювання і споживчої політики» від 18 березня 2003 року № 225/2003 із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України від 5 березня 2004 року № 280/2004, від 10 січня 2005 року № 18/2005.

8. Закон України «Про стандартизацію» від 17.05.01 р. №2408-ІІІ із змінами внесеними ЗУ від 01.12.05 р. №3164-IV.

9. Закон України «Про стандарти, технічні регламенти і процедури оцінки відповідності» від 01.12.05 р. №3164-IV.

4.2. Закон України «Про захист прав споживачів»

Встановлено, що думка споживачів про якість продукції робить вирішальний вплив на попит. Тому розглянемо в першу чергу законодавчі акти, пов'язані з правами і обов'язками споживачів.

Захист прав споживача регулюється Цивільним кодексом України і Законом України «Про захист прав споживачів» №3682-ХІІ. Цей Закон був прийнятий 15.12.1993 р. і регулярно оновлюється. Останні зміни в його редакцію були внесені 01.12.2005 р. Законом України №3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів». Він складається з 5-ти розділів, які включають 32 статті і завершальні положення.

Розглянемо окремі статті розділів Закону, що стосуються прав споживачів і їх захисту.

Стаття 4 Закону визначає права і обов'язки споживачів. Споживач має право на:

• відповідну якість продукції і обслуговування;

• безпеку продукції;

• відшкодування шкоди (збитків), нанесених дефектною продукцією, а також майнової і моральної шкоди;

• звернення до суду і інші уповноважені органи державної власти/

Споживач зобов'язаний:

• перед початком експлуатації товару ознайомитися з правилами експлуатації;

• у разі потреби перед початком експлуатації товару звернутися за роз'ясненнями до продавця.

Статтею 6 Закону споживачеві надається право на належну якість продукції, яка свідчить:

• продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

• виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом терміну її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого їм за домовленістю із споживачем, а у разі відсутності такого терміну – протягом 10 років.

Статтею 7 забезпечуються гарантійні зобов'язання виробником (виконавцем), зокрема:

• він забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, зокрема комплектуючих виробів, протягом гарантійного терміну, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами або договором;

• гарантійний термін повинен наголошуватися в паспорті на продукцію або на етикетці, або в якому-небудь іншому документі, який додається до продукції;

• продаж товарів, на яких не відмічений термін придатності або відмічено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких закінчився, забороняється;

• гарантійний термін обчислюється, починаючи з дня передачі товару споживачеві, або його установки (підключення) або збірки;

• що стосується продукції, на яку гарантійні терміни або термін придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцеві (виробникові, виконавцеві) відповідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом двох років, а відносно об'єктів будівництва – не пізніше 10 років з дня передачі їх споживачеві;

• при виконанні гарантійного ремонту гарантійний термін збільшується на час перебування продукції на ремонті. Відмічений час розраховується з дня, коли споживач поводився з вимогою ліквідації недоліків;

• при обміні товару його гарантійний термін розраховується наново з дня обміну;

• гарантійні зобов'язання не припиняються у разі неможливості виконання такого зобов'язання унаслідок відсутності необхідних для виконання матеріалів, комплектуючих або запасних частин.

Статтею 8 встановлюються права споживача у разі придбання їм неякісній продукції. Вона свідчить, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного терміну недоліків, споживач має право вимагати:

• пропорційного зменшення ціни;

• безкоштовного усунення недоліків товару в розумні терміни;

• компенсацію витрат на усунення недоліків товару;

• розірвання договору і повернення сплаченої за товар грошової суми;

• заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа тих, що є у продавця (виробника).

Стаття 9 дає право споживачеві право обміняти товар відповідної якості протягом 14 днів, не рахуючи дня покупки. Обмін товару відповідної якості проводиться, якщо товар не використовувався і якщо збережений його товарний вигляд, споживчі здібності, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром.

Стаття 15 дає право споживачам на отримання необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про продукцію.

Інформація про продукцію повинна містити:

• найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати дана продукція;

• дані про властивості продукції;

• дані про вміст в продукті шкідливих для здоров'я речовин;

• дані про ціну і умови придбання;

• дату виготовлення;

• найменування і місцезнаходження виробника і т.д.

Якщо продукція підлягає сертифікації, то споживачеві повинна надаватися інформація про наявність сертифікату.

У випадку, надання недостовірній, неповній або невчасній інформації споживач має право розірвати договір і вимагати компенсації збитків, а також вимагати надання її в строк не більше одного місяця. Якщо інформація в зазначений термін не надається, споживач має право розірвати договір і вимагати компенсації збитків.

Збитки, нанесені споживачеві недобросовісною рекламою підлягати відшкодуванню в повному об'ємі. Продавець не звільняється від відповідальності у разі неотримання від виробника відповідної інформації про товар.

Статтею 23 визначається відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів. У разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання несуть відповідальність за:

• відмова споживачеві в реалізації його прав, встановлених частиною першої статті 8, - в десятикратному розмірі вартості продукції, виходячи з цін, які діяли на момент придбання цієї продукції, але не меншу двох неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

• виготовлення або реалізацію продукції, яка не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі 50% вартості проведеної або отриманої для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. А у разі, коли згідно Закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

• реалізацію продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, - у розмірі 50% вартості отриманої від реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. А у разі, коли згідно Закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат – у розмірі десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

• виробництво або реалізацію продукції, яка загрожує життю, здоров'ю, майну споживача і природному навколишньому середовищу, – 300% вартості проведеної продукції або тридцять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

• реалізація забороненої до випуску продукції – 500% вартості проведеної продукції або ста неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

• реалізацію небезпечних товарів без належної маркіровки – 100% вартості проведеної продукції або двадцять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

• відсутність достовірної і своєчасної інформації про продукцію – 30% вартості проведеної продукції або п'ять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

• створення перешкод перевірці якості продукції уповноваженими органами – 1-10% вартості виробленої продукції або десять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

• невиконання або невчасне виконання розпоряджень уповноважених органів – двадцять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

• реалізацію товару, термін придатності якого закінчився – 200% вартості продукції, що залишилася, або п'ять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

• порушення умов договору – 100% вартості виробленої продукції або п'ять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.

Державний захист прав споживачів покладений на Державний комітет України із захисту прав споживачів і його органів, якому надані відповідні повноваження.

Стаття 24 «Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)» свідчить, що з метою захисту своїх прав і інтересів споживачі мають право об'єднуватися в громадські організації, які діють на підставі Закону України «Об громадських організаціях».

Статтею 25 визначаються права об'єднань споживачів. До них відносяться:

• вивчення споживчих властивостей продукції і попиту на неї;

• проведення експертизи і випробувань продукції;

• отримання від органів виконавчої влади і місцевого самоврядування інформації, необхідної для реалізації своїх цілей і завдань;

• сприяння відповідним державним органам в здійсненні контролю якості продукції і обслуговування;

• надання юридичної і консультаційної допомоги споживачам і т.д.