7. Натурфілософія мілетської школи

Натурфілосо́фія (natura — «природа») — філософія природи,, тлумачення природи, розглянутій в її цілісності. Кордони між натурфілософією і природознавством , а також її місце у філософії історично змінювалися. Найбільшу роль натурфілософія відігравала в давнину. Натурфілософія стала першою історичною формою філософії і фактично зливалася з природознавством. У подальшому натурфілософія в основному називалася фізикою , тобто вченням про природу.Перші, найдревніші вчення отримали назву натурфілософських. Визначне місце в розвитку натурфілософії відіграла мілетська школа,що виникла в VI ст. до н.е. в м.Мілеті, була одним з осередків іонійської філософської традиції. Основними представниками були Фалес (625-547 pp. до н.е.), Анаксімандр (610-546 pp. до н.е.), Анаксімен (588-525 pp. до н.е.).Вчення мілетців про природний початок світу протиставляється міфологічним уявленням про створення світу богами з хаос). Міфи про богів мілетці вважають зайвим припущенням про сторонні сили, які світові не потрібні для його виникнення та існування. Міфолопчно-теогонічне тлумачення світу у мілетців замінюється Логосом (у значенні "слово", "смисл", "судження", "задум", "порядок", "гармонія", "закон"). Даний термін мілетцями ще не використовувався, їхнє вчення фактично відповідає головним визначенням поняття "Логос". Вперше цей термін увів послідовник мілетської філософи Геракліт, маючи на увазі космічний порядок, який забезпечується незалежним від людей і богів законом буття. В спробах визначити першопочаток ці філософи повністю ще не відмежувалися від міфологічної традиції використовувати чуттєво-наочні образи, тому зовні їх тексти нагадують міф, а не аналітичну систему понять. Уподібнення першопочатку особливій природній стихії, що доступна чуттєвому сприйняттю (це: вода — Фалес, повітря — Анаксімен, вогонь — Геракліт), продовжує традиції саме міфологічного опису. Проте вже у Анаксімандра поняття про "апейрон", який не дається безпосередньо чуттям, а може бути ося-гнений лише розумом, є кроком до суто поняттєвого відображення світу. Апейрон, однак, ще не уявляється як поняття взагалі, він визначається як найменша частинка, першоречовина, яка з причин мікроскопічності своїх розмірів не може бути відчутною.Визначальна тенденція цієї школи — намагання знайти невидиму простим оком єдність у видимій багатоманітності речей. Ця єдність може бути опанована тільки розумом. Причому вона розглядається як завжди існуюча в безмежному Космосі. Першопочаток породжуєвсю багатоманітність речей, обіймає все існуюче, оформляючи його в упорядкований Космос, і керує рухом та розвитком Космосу.Перші філософи Стародавньої Греції визначили фундаментальну філософську проблему виникнення порядку, Логоса з Хаосу. Існування Логосу поряд з Хаосом суперечить визначенням цих термінів. Вирішення даної суперечності здійснено Гераклітом завдяки створенню першого вчення про розвиток, зміни в світі через боротьбу протилежностей. Мілетська школа (VІІ-VІ ст. до н. е.) розглядала питання про першоосно- ву всього сущого з позиції наївного матеріалізму. Для Фалеса – це вода, для Анаксімена – повітря, для Анаксімандра – апейрон, тобто щось безмежне. Можливість ідеалізму була реалізована ще в початковий період давньо- грецької філософії – у піфагорійській та елеатській школах. Піфагор (VІ ст. до н. е.) і його послідовники дійшли висновку, що визначальним нача- лом Космосу є числа і числові відношення. Елеати заперечують числовий

ідеалізм піфагорійців і постулюють абстрактний символ єдиного, неподіль-ного, вічного і нерухомого Буття. Це надматеріальне Буття згідно з Пармені- дом (VІ-V ст. до н. е.) є завжди рівне собі мислення. Речово-тілесний харак- тер універсального світопорядку буття був представлений водою, повітрям, апейроном, а особливої виразності він набуває у філософському вченні Гера- кліта (VІ-V ст. до н. е.), який вбачав першооснову світу у вогні. Цей конкрет- но-чуттєвий гераклітівський вогонь як першоречовина світу є одночасно його універсальною закономірністю – логосом. Найбільш завершеної форми грецький матеріалізм набуває у філософсь- кому світогляді Демокрита (V-ІV ст. до н. е.). Він висуває гіпотезу щодо іс- нування найдрібніших неподільних часток, або атомів, і пустоти, в якій ці ча- стки рухаються завдяки притаманній їм силі ваги.