3. Державне замовлення та державне завдання

Державне замовлення – механізм формування складу необхідної продукції (робіт, послуг) і розміщення відповідних угод серед підприємств усіх форм власності, фінансування і контролю за їх виконанням механізм конкурсних торгів тощо. Державне замовлення використовується у країнах з соціальною ринковою економікою як метод впливу на суб'єктів ринку. Вперше були запроваджені в XIX сі – Лондонська корпорація-конгломерат «Телефон енд Телеграф» отримала державне замовлення на обслуговування телефонним та радіозв'язком палацу королеви та прем'єр-міністра. Нині ця корпорація володіє 49,5% телерадіотелефонного ефіру і зв'язку Англії США та країни Західної Європи регулярно проводять тендери (аукціони з продажу державного замовлення й контрактів), на яких державні та недержавні підприємства купують право на отримання державного замовлення, що регламентує не лише стабільну оплату й позачергове постачання з державних запасів, а й престиж марки компанії.

Процес управління державним замовленням складається з їх організації та контролю за здійсненням, розвитком різних форм кооперації (виробничої, науково-технічної тощо) між підприємствами-підрядниками, регіонального розміщення замовлень. Законодавство країни передбачає при цьому відповідальність замовника (федерального уряду, органів штатів і місцевої влади) за визначення витрат виробництва (зокрема накладних витрат), аналіз кон'юнктури ринку і пропозицій конкурентів-підрядників, комплексну економічну оцінку умов постачання та цін, коні роль за процесом виробництва випробування взірців виробленої продукції контроль за використанням устаткування у разі його оренди товаровиробником у держави тощо.

Методи фінансування державного замовлення – залучення власних коштів корпорацій-товаровиробників, надання їм позик банками під гарантію держави, поетапне покриття замовником витрат корпорації, повне або часткове авансування державою всього замовлення, надання податкових пільг у процесі реалізації державної політики прискореної амортизації, звільнення від податків тощо. З цією метою федеральні відомства включають у замовлення фінансовий план, який регламентує прямі й непрямі витрати планову ціну замовлення й планову вартість контракту, кінцеві обсяги компенсації за контрактом тощо. В Україні державне замовлення як засіб державного регулювання економіки запроваджено в 1987. Спершу це були обов'язкові директивні завдання, які доводилися господарським ланкам у вигляді конкретних завдань із зазначенням термінів їх виконання та відповідних лімітів.

4. Ліцензування, патентування та квотування сг діяльності.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право лі-цензіата на проведення вказаного в ньому виду господарської діяльності протягом певного терміну за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування - видача, переоформлення і анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про ліквідацію порушень законодавства у сфері ліцензування.

Суб'єктами відносин, що виникають у зв'язку з ліцензуванням, є, з одного боку, суб'єкт господарювання, а з іншого - орган ліцензування.

Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган місцевих рад щодо ліцензування певних видів господарської діяльності.

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

- забезпечення рівності має рацію, законних інтересів всіх суб'єктів господарювання;

- захист має рацію, законних інтересів, життя і здоров'я громадян;

- захист навколишнього природного середовища і забезпечення безпеки держави;

- встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;

- встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензійні умови визначені в Законі двояким чином. Так, у ст. 1 ЗУ ліцензійні умови визначені як встановлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при проведенні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Під патентуванням розуміється видача суб’єктам підприємництва торгових патентів за визначену плату.

Патентуванню в У-ні підлягають чотири види підприємницької діяльності, а саме:

1) торговельна д-сть за готівкові кошти, а також з використанням інших форм  розрахунків та кредитн. карток;

2) діяльність з надання побутових послуг;

3) діяльність  з  обміну  готівкових  валютних  цінностей  (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками);

4) д-сть з  надання послуг  у  сфері  грального бізнесу.

Визначення видів підприємницької д-сті,  що  підлягають  патентуванню в інших нормативно-правових актах, за винятком закону про патентування, а також рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування не допускається.

На відміну від ліцензування, для заняття видом діяльності, який підлягає патентуванню, суб’єктові господарювання достатньо виконати одну умову:

-       придбати торговий патент.

Торговий патент − це  державне  свідоцтво,  яке  засвідчує право  суб’єкта  підприємницької  діяльності  чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в законі видами  підприємницької  діяльності.

Торговий патент не засвідчує право суб’єкта  господарювання на   інтелектуальну власність.

Суб’єктам господарювання, що  провадять  торговельну  діяльність  або   надають побутові  послуги  (крім  пересувної  торговельної  мережі), торгові патенти видаються за місцезнаходженням пункту продажу  товарів  або  пункту  з  надання побутових  послуг,  а  суб’єктам  господарювання,  що здійснюють торгівлю  через  пересувну  торговельну  мережу,  −  за місцем реєстрації цих суб’єктів.

Підставою для придбання торгового патента  є  заявка, оформлена відповідно до ЗУ „Про патентування деяких видів підприємницької д-сті”. Встановлення будь-яких  додаткових  умов  щодо придбання торгового  патента  не  дозволяється.

Заявка на придбання торгового патента повинна, зокрема, містити такі реквізити:

-       найменування суб’єкта підприємницької діяльності;

-       витяг з установчих документів щодо юридичної адреси  суб’єкта підприємницької    діяльності;

-       у   випадках,   якщо   патент придбається  для  структурного  (відокремленого)  підрозділу, довідка   органу,   який   погодив  місцезнаходження  структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця;

-       вид підприємницької   діяльності,  здійснення  якої  потребує придбання торгового патенту;

-       найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту.

Строк дії торгового патента на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців.

Строк дії торгового  патента  на  здійснення  діяльності  з надання побутових послуг становить 12 календарних місяців.

Строк дії торгового патента на здійснення  операцій  з торгівлі валютними цінностями становить 36 календарних місяців.

Строк дії торгового патента на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становить 60 календарних місяців.

Вартість торгових патентів на здійснення торговельної діяльності та надання побутових послуг встановлюється органами місцевого самоврядування з урахуванням місця здійснення відповідної діяльності та виду товарів, або послуг.

Вартість торгових патентів на здійснення діяльності з обміну готівкових валютних цінностей та у сфері грального бізнесу встановлюється законом про патентування у фіксованому розмірі.

Квотування експорту та імпорту здійснюється у відповідності з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [293] та декретом Кабінету Міністрів України «Про квоту­вання і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)» [303].

Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає такі квоти: квоти (континген­ти) глобальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортуються або з яких він (вони) імпортуються; квоти (контингенти) групові — квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортуються або з яких він (вони) імпортуються; квота експортна (імпортна) - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експорту­вати чи імпортувати протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях; квоти (контингенти) індивідуальні - квоти, що встановлюються по то­вару (товарах) із зазначенням конкретної країни, куди товар (товари) може (можуть) експор­туватись або з якої він (вони) може (можуть) імпортуватись. По кожному виду товарів може встановлюватись лише один вид квоти.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.

Рішення про запровадження режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) при­ймається Кабінетом Міністрів України.