РЕФЕРАТ _ ІНВЕСТИЦІЇ

Таким чином, ДИД зіграли неоціненну роль у формуванні та закріпленні міжнародно-правових стандартів у сфері іноземних інвестицій на двосторонній основі. Вони справили великий вплив на подібну договірну практику, в особливості на розробку Договору до Енергетичної Хартії (ДЕХ), необхідного для стимулювання інвестицій і торгівлі в енергетичних і пов'язаних з ними галузях в усьому світі, свого роду моделі взаємодії інституціональних структур. За останні 30 років масштабний процес укладення ДИД представляв собою найбільші заходи Заходу щодо захисту своїх інвестицій. Країни, що розвиваються, а тепер і держави перехідного періоду, як правило, укладають ДИД для зниження рівня політичних ризиків і залучення інвестицій ззовні. В даний час йдуть жваві дискусії між представниками Півночі і Півдня щодо ролі ДИД в еволюції міжнародного інвестиційного права. Критики відзначають найчастіше притаманну цими договорами асиметрію: у більшості ДИД, укладених між розвиваються та розвиненими країнами, захист інвестицій носить взаємний характер. Останні висувають досить обережну концепцію "нерівноправних договорів", суперечать нібито основному принципу міжнародного права, т. Е. Принципом постійного суверенітету, частково посилаючись при цьому на відсутність досвіду і недостатнє розуміння наслідків ДИД в багатьох країнах, що розвиваються. З таким твердженням важко погодитися, оскільки двосторонній інвестиційний договір містить взаімообговоренние чіткі й реалізовані норми, які стосуються захисту іноземних інвестицій, скорочує ризики в ході здійснення іноземної інвестиційної діяльності. Особливістю американської моделі двосторонніх договорів у сфері захисту інвестицій є, наприклад, наявність більш широкого визначення поняття "іноземна інвестиція". У цю категорію включаються також ліцензії та дозволи, видані відповідно до закону, в тому числі на здійснення виробництва і продаж товарів; будь-які права, надані законом або договором, у тому числі на розвідку і видобуток корисних копалин, а також на виробництво, розпорядження і продаж товарів та послуг. Видобуток корисних копалин, а також виробництво, розпорядження та продаж товарів та послуг невипадково включені в американську модель аналізованих угод. У багатьох країнах діє дозвільний порядок на здійснення певних видів діяльності, т. Е. Інвестиції в деяких сферах національної економіки піддаються публічно-правовому регулюванню. Для приймаючої держави дана модель несе реальну небезпеку національним інтересам. Погодившись з таким визначенням, держава - імпортер капіталу автоматично надає міжнародно-правовий захист правами, які мають публічно-правову природу, і, по суті, надає даній категорії безвідкличної характер * (228).

в) Договори про уникнення подвійного оподаткування - додатковий механізм регулювання інвестицій Однією з найбільш гострих проблем в заохоченні та захисті інвестицій є міжнародне подвійне оподаткування * (229), тобто одночасне обкладання в двох і більше країнах одного платника податків стосовно одного й того ж об'єкта одним і тим же аналогічним податком. Появі даної колізії сприяє принцип суверенітету, який надає державі право виключної юрисдикції в межах своєї території. В силу цього внутрішнє податкове законодавство кожної країни має свої особливості, що і призводить до подібних явищ. Подвійне оподаткування, порушуючи принцип недискримінації в міжнародному праві, перешкоджає належному здійсненню інвестиційної діяльності. В загальному вигляді поняття подвійного оподаткування можна виразити таким чином: це ситуація, коли один і той же суб'єкт обкладається порівнянними податками стосовно одного й того ж об'єкта оподаткування в двох державах і більш за один і той же період. Подвійне оподаткування викликано насамперед тим, що порядок визначення бази оподаткування та правила визначення оподатковуваного доходу (підприємницьких прибутків, відсотків, роялті, дивідендів та ін.) В різних країнах істотно різняться. Розробка проблем міжнародного співробітництва в сфері оподаткування має тривалу історію. Ще в Лізі націй з 1921 по 1945 р працювало кілька груп експертів з цих проблем. Підготовлені спеціальні доповіді були представлені в Комітеті з фінансів Ліги націй. Рекомендувалося рішення міждержавних податкових проблем здійснювати за допомогою укладення міжнародних податкових конвенцій на багатосторонній основі. У зв'язку з цим Ліга націй розробила два проекти примірних податкових конвенцій між зацікавленими державами. Згодом Фінансовий комітет ООН, прийнявши естафету з даного питання, провів подальші дослідження. Крім того, подібними проблемами почали займатися Міжнародна торгова палата і Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) ООН в Резолюції 486 (XVI) від 9 липня 1953 констатував, що податкові пільги для приватних інвесторів, що надаються як високорозвиненими, так і слабо розвиваються державами, мають велике практичне значення. У цій Резолюції високорозвиненим країнам було рекомендовано в односторонньому порядку або при укладенні податкових угод застосування спеціальних положень, при яких дохід від іноземних інвестицій обкладався б тільки спочатку в тій країні, де він був отриманий. Ця рекомендація була підтримана Міжнародною торговою палатою. У країнах податковий режим встановлюється відповідно до їх національним податковим законодавством, але джерело оподаткування (база оподаткування) може перебувати в іншій державі; дохід же, який підлягає оподаткуванню, витягується в одній державі, а потім переводиться в іншу країну * (230). Словом, міжнародне подвійне оподаткування різко збільшує витрати іноземних інвесторів, що в свою чергу гальмує ділову активність на міжнародній арені. А це вже негативно впливає на свободу руху капіталів і послуг на світовому ринку. Тому проблема усунення або мінімізації подвійного оподаткування та його наслідків є в принципі загальної для всіх держав. В силу своїх можливостей кожна держава намагається її вирішити, укладаючи двосторонні договори про уникнення подвійного оподаткування. Практика укладання міждержавних угод у цій сфері почалася ще близько 40 років тому. До теперішнього часу укладено понад 1970 таких договорів за участю 178 країн. Росія є учасницею понад 40 двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування * (231). Між іншим, слід зауважити, що подібна практика є вельми ефективну форму дозволу однієї з важливих міжнародно-правових проблем у зв'язку з властивим такого роду міжнародному договору погоджувальною характером. Цим і пояснюється поширення подібних угод в світовому масштабі * (232).

Спочатку міжнародні договори про усунення подвійного оподаткування укладалися, як правило, між західними країнами на основі модельних конвенцій, розроблених під егідою ОЕСР в 1963 і 1977 рр. Положення цих багатосторонніх договорів носять юридично необов'язковий, тобто рекомендаційний, характер. Але багато країн вводять в укладені між собою угоди ряд положень цих договорів майже дослівно. Така практика сприяє міжнародній уніфікації застосування і тлумачення їх положень і правил. Вищеназвані типові конвенції ОЕСР розроблені самими економічно розвиненими країнами, т. Е. Експортерами капіталів. Тому зрозуміло, чиї інтереси насамперед вони враховують. А основними реципієнтами іноземних інвестицій сьогодні виступають розвиваються, і країни з перехідною економікою. У зв'язку з цим в 1979 р в рамках ООН була розроблена Типова конвенція для використання при укладенні угод про уникнення подвійного оподаткування між розвиненими і державами, а також країн з перехідною економікою. Слід згадати і про досить заплутаних випадках подвійного оподаткування, виникнення яких пов'язане з трактуванням у внутрішньому законодавстві податкового статусу особи, яка отримала дохід. Як приклад можна навести ситуацію з юридичною особою - асоціацією виробників-партнерів. В одній країні дана асоціація обкладається податком на прибуток, на майно, корпоративним податком як організація, що має статус юридичної особи. А в іншій відповідно до національного законодавства податки стягуються тільки з доходів партнерів, що складають дану організацію, які можуть бути як фізичними, так і юридичними особами і залежно від цього платити прибутковий або корпоративний податок. Ще один важливий момент. Принцип резидентства (місця проживання та місця перебування фізичної або юридичної особи) і принцип територіальності є базовими поняттями для визначення податкового статусу особи в більшості країн світу. Принцип резидентства означає встановлення податку на всі доходи, включаючи отримані за кордоном, з осіб, які мають в тих чи інших країнах постійне місцеперебування. Оподаткування за принципом територіальності визначається як обкладання податками доходів, отриманих на території даних країн, без обліку наявності місця постійного перебування осіб, які отримали ці доходи. Яке ж дія зразкового механізму, коли один і той же дохід може підпадати під оподаткування декілька і більше разів? Варіант перший: дохід, який отримують із джерела в одній країні і отриманий особою, що володіє постійним місцем перебування в іншій країні, може обкладатися податком в обох країнах одночасно. Варіант другий: фізична особа, якщо законодавство двох країн використовує різні критерії визначення статусу резидента, може виявитися резидентом і тієї держави, і іншого для сплати прибуткового податку в одному і тому ж році і підпасти по всьому об'єму свого доходу під тягар оподаткування.

Дана проблема не виникала б, якби всі країни використовували в своїх податкових законодавствах тільки принцип резидентства. Але жодна держава практично не може відмовитися повністю від використання принципу територіальності, т. Е. Не може не обкладати джерело доходу, що становить базу оподаткування, у зв'язку із знаходженням на його території * (233). З даної проблеми висловлюються різні, часом діаметрально протилежні думки. Так, англійський учений М. Боскіна стверджує, що критерій резидентства для запобігання подвійного податкового преса однозначно кращий. Питається, для кого ж? Так, для платника податків даний критерій безумовно вигідний, оскільки тільки країна його постійного місця перебування може цілком оцінити його матеріальне становище, соціальний мотив отримання оподатковуваного доходу і, таким чином, правильно оподаткувати чистий дохід суб'єкта оподаткування * (234). Інші ж дослідники, наприклад X. Курода з Японії, навпаки, стверджують, що критерій територіальності більш ефективний для усунення подвійного оподаткування. Даний метод допомагає впорядкувати контроль за сплатою податків в одній країні незалежно від наявності постійного перебування платників податків і завдяки цьому звести до мінімуму випадки ухилення від оподаткування * (235). Загалом в даному питанні немає і не буде золотої середини, оскільки критерій резидентства при застосуванні режиму визначеного податкового статусу до доходів, отриманих за кордоном, вигідний для платника податків, а критерій територіальності кращий для держави. Але в обох випадках можливі збитки для бюджету, з одного боку, і додатковий податковий тягар - з іншого. Отже, для усунення такої негативної практики, як подвійне оподаткування іноземних інвесторів, застосовуються два основні методи: за допомогою удосконалення національного законодавства і за допомогою укладення двосторонніх угод. Причому саме останній шлях усунення подібних колізій в національних податкових законодавствах більш кращий і з точки зору міжнародного інвестиційного права.

Договори про уникнення подвійного оподаткування тісно взаємодіють з національними законами договірних держав. Наприклад, в Англії фінансовий закон 1945 (Finance Act) передбачив такі заходи, які дозволяють уникнути подвійного оподаткування стосовно прибуткового податку, податку на прибуток та інших податків подібного типу в різних державах. Згодом цей закон був розвинений і трансформувався в закон про прибутковий податок 1952 (Income Tax Act). Причому відповідні розділи цього закону були пристосовані для регулювання інвестиційних відносин з країнами, що розвиваються. Розділ 17 закону про фінанси (Finance Act) закріпив положення, за яким в майбутніх договорах про уникнення подвійного оподаткування передбачалися не тільки статті щодо прибуткового податку і податку на прибуток, але також і норми, що відносяться до всякого роду грошовим сумам, оподатковуваним по законам іноземних держав . Ці положення закону були відображені в договорах про уникнення подвійного оподаткування між Англією і Пакистаном * (236). Деякі інші країни, наприклад США, Японія, застосовують інший метод звільнення від податків, що стягуються в країнах, що розвиваються. В силу слабкості економіки країн інвестиційні відносини між ними і розвиненими державами носять характер одностороннього руху. Відсутність взаємного потоку інвестицій виключає взаємність щодо оподаткування. Звільнення від податків іноземних джерел доходу передбачається в розвинених державах. Це поширюється на прибуток і дохід, а також на дивіденди, постійно одержувані з-за кордону. Такі правові норми є у законодавстві Нідерландів, Канади, Франції та Швейцарії. Подібна правозастосовна практика притягує іноземні інвестиції в країни. Крім того, в названих державах діє система кредитування іноземного податку. Така ж система застосовується в США, ФРН, Англії та Японії. Суть її полягає в тому, що ці країни оподатковують прибутки, одержувані з-за кордону. Залежно від розміру податку на ці прибутки подвійне оподаткування є більш перспективним, оскільки на відміну від національних актів державного волевиявлення двосторонній міжнародний договір має явні переваги. Він виступає на міжнародній арені добровільним волевиявленням двох суб'єктів міжнародного права, причому їх вираження взаємовигідних воль в договорах існує не окремо один від одного, а узгоджено, маючи одну мету, один об'єкт волі * (237).

У відповідності з теорією і практикою міжнародного права встановлено пріоритет норм міжнародного права над національними законами. У зв'язку з цим виникає конкретний практичний питання: чи мають міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування характер дії на території держав-учасників, наприклад Росії? Відповідно до ч. 4 ст. 15 Конституції РФ ці договори є частиною російської правової системи і тому підлягають неухильному виконанню на всій території країни. Іншими словами, всі норми вищевказаних договорів мають пряму дію і можуть застосовуватися без дотримання будь-яких процедур. У той же час не можна забувати (про це свідчить практика), що жоден міжнародний договір не може врахувати всіх тонкощів і особливостей майбутнього застосування, особливо в частині суб'єктного складу. Тому в Російській Федерації, як і в ряді інших країн, встановлено деякі внутрішньодержавні процедури, що дозволяють застосовувати угоди відповідно до їх змістом і призначенням. В Росії існує два способи застосування положень розглянутих договорів: попереднє звільнення від оподаткування пасивних доходів іноземних юридичних осіб із джерел в Російській Федерації та повернення податків на доходи іноземних юридичних осіб із джерел в нашій країні. Найбільш поширені причини, за якими податкові органи відмовляються від звільнення від оподаткування, - це відсутність нотаріально завіреної копії угоди між іноземною юридичною особою і російським контрагентом, відповідно до якого виплачується дохід, і невідповідність названого контрагента в заявах, поданих спочатку і повторно. Причинами відмови виступає іноді відсутність в заяві підпису посадової особи податкового органу іноземної держави або ж заповнення форми англійською мовою і відсутність у податкового агента довіреності * (238) на подачу заяви і т.д. Важливо мати на увазі, що розрізняють загальні та спеціальні податкові угоди. Спеціальні угоди, як випливає з їх найменувань, охоплюють вузьке коло податкових проблем (оподаткування окремих категорій осіб, дозвіл адміністративних, технічних та митних питань). Звичайно, провідна роль, як вже неодноразово підкреслювалося, належить загальним податковим угодам, тобто двостороннім договорам в галузі захисту платників податків. Дані міжнародно-правові акти, як правило, встановлюють трьохетапну систему усунення подвійного оподаткування * (239). Перший етап спрямований на усунення подвійного оподаткування, що виникло від відмінностей між правилами визначення резидентства і джерела доходу, існуючими в країнах - учасницях договору. З цією метою в договір включаються стаття про усунення подвійного резидентства особи та статті, що мають однієї з країн - учасниць договору право оподатковувати кожен конкретний вид доходу. Другий етап охоплює усунення подвійного оподаткування, причиною виникнення якого є відмінності у визначенні оподатковуваного прибутку в державах - учасницях угоди. Третій етап передбачає усунення подвійного оподаткування, що виник через колізій між правилами встановлення резидентства і оподаткування доходів з джерела.

Ми розповіли коротенько про всі існуючі формах і методах усунення подвійного оподаткування, прийнятих як на національному, так і на міждержавному рівні. А чи можливі інші методи викорінення подвійного оподаткування? Вкрай цікавим видається пропозицію англійського вченого Т.Ф. Сазерленда створити всесвітнє міністерство фінансів з наднаціональними функціями, а також встановити єдиний міжнародний податок на доходи від діяльності транснаціонального характеру * (240). Очевидно, що дана ідея не може бути здійснена в осяжному майбутньому з тієї простої причини, що це вимагає універсальної глобальної інтеграції всіх країн світу. Поки ж на сучасному етапі необхідно максимально розширити мережу міжнародних угод з оподаткування, охопивши ними як можна більшу кількість держав. Вирішенню проблеми сприяло б і створення розвинутих інформаційних систем між податковими органами різних держав, що дозволило б усунути подвійне оподаткування, що виникає через те, що особи отримують дохід з джерела в одній країні, а декларацію про доходи подають в інший. Крім того, необхідно також збалансувати теоретичний і практичний підходи до методики усунення подвійного оподаткування. Наприклад, метод усунення подвійного оподаткування доходів від розподіленої частини прибутку теоретично розроблений, але його практичне здійснення призводить до зниження мобільності інвестицій * (241). Загалом потрібні подальші наукові розробки в даній сфері як на міжнародному, так і на національному рівні.