Складові фінансової політики.

Фінансова політика охоплює широкий комплекс заходів:

1. Розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямків, цілей, головних завдань.

2. Створення адекватного фінансового механізму.

3. Управління фінансовою діяльністю держави та інших суб'єктів економіки.

Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, які визначають довгострокову і середньострокову перспективу використання фінансів.

Важливою складовою частиною фінансової політики є встановлення фінансового механізму, за допомогою якого відбувається здійснення всієї діяльності держави в області фінансів.

Фінансовий механізм - це система встановлених державою форм, видів та методів організації фінансових відносин. Він може бути директивним і регулюючим. Директивний фінансовий механізм зазвичай розробляється для фінансових відносин в яких безпосередньо беруть участь держави. У його сферу включається: податки, бюджетне фінансування, державний кредит. Регулюючий фінансовий механізм визначає основні правила взаємин у конкретному секторі фінансів, не зачіпають на пряму інтересів держави.

Типи фінансової політики.

Аналіз, що застосовувався різними державами, фінансової політики, дозволяє виділити три її основні типи:

1. Класичний тип фінансової політики.

2. Регулююча фінансова політика.

3. Планово-директивна фінансова політика.

До 20-х рр.. 20 століття основним типом фінансової політики більшості країн світу був класичний її варіант. Ця фінансова політика базувалась на працях класиків політекономії Адама Смітта і Девіда Рекардо та їх послідовників.

Основні її напрямки: невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму, як головного регулятора господарських процесів. Держава прагнула до скорочення витрат бюджету, які в основному до військових витрат і витрат з обслуговування державного боргу.

В кінці 20-х рр.. 20 століття в Західних країнах здійснювався перехід до регулюючої фінансової політики. В її основу на початку були покладені праці англійського економіста Дж. Кейнса. Регулююча економіка базується на втручанні та регулюванні державою циклічного розвитку економіки. Основними інструментами втручання стають державні витрати, за рахунок яких формується додатковий попит, тому державні витрати забезпечують зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу і сприяють ліквідації безробіття (шляхом фінансування створення нових робочих місць). Кейсіанская регулююча фінансова політика показала свою ефективність у західних країнах у 30-60гг. 20 століття. Вона забезпечила стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб у більшості цих країн. У 70-х рр.. 20 століття в основу фінансової політики було покладено неоконсервативная стратегія, пов'язана з неокласичним напрямом економічної теорії. Вона не відмовлялася від регулювання, але обмежувала втручання держави в економіку і соціальну сферу. Регулювання економіки стає багатоцільовим. Крім економічного зростання та зайнятості держава регулює грошовий обіг, валютні курси, соціальні фактори економіки, структурну перебудову господарства.

Планово-директивна фінансова політика застосовується в країнах використовують адміністративно-командну систему управління економікою. Планова система управління дозволяє здійснювати пряме директивне керівництво всіма сферами економіки та соціального життя, в тому числі і фінансами. Мета фінансової політики в цих умовах-це забезпечення максимальної концентрації ресурсів у держави. Для їх подальшого перерозподілу у відповідності з основними напрямками державного плану. Основним завданням фінансового механізму було створення інструментів за допомогою, яких здійснюється вилучення всіх невикористаних у відповідності з державним планом фінансових ресурсів.

Сучасна фінансова політика України базується на визнанні свободи підприємництва, ведення різноманітних форм господарювання і т.п. На цій основі розробляється новий фінансовий механізм: держава відмовляється від директивного керівництва внутрішньогосподарськими відносинами на підприємствах і переводить їх відносини з бюджетом на податкову основу.

Види фінансової політики розглянути самостійно.