Тема 4.

1. Організація фінансово-економічної освіти: стан розвитку,

В умовах ринкової економіки головною метою в економічній освіті повинно бути викладення економічної теорії на сучасному рівні. За сучасних умов не досить викласти учням лише готові висновки. Щоб навчити їх економічно мислити, необхідно хоч би коротко ознайомити учнів з методологією пізнання економічних явищ і процесів.

В умовах ринкової економіки дуже важливо точно знати економічну суть і зміст її категорії. Тому дуже важливо для економіки України мати молодих висококваліфікованих фахівців.

Вимогаються фахівці глибоко і всесторонньо освідчені, здібні оперативно адаптуватися в нових умовах, творче брати участь в соціально-економічних перетвореннях суспільства.

Але не тільки фахівцям потрібно знати основи економіки. Якщо ми маємо бажання бути добре інформованими громадянами, то нам необхідно знати основи економіки. Більшість конкретних проблем зараз мають важливі економічні аспекти. Перед нами стають питання: "Як змінити економічне положення в країні? Що можна зробити для скорочення безробіття? Чи є існуючі програми, що націлені на забезпечення добробуту людей, ефективними?"

Щоб розуміти подібні питання нам необхідно мати елементарну уяву в області економіки.

На початку незалежності України була дуже фундаментальна переорієнтація в сфері освіти, переглянутий її потенцал. Впроваджена нова система освіти, яка повинна розширити можливості українських громадян в рамках демократичної політичної системи, з використанням вільного вибору в умовах ринкової економіки.

Згідно з цим в багатьох навчальних закладах стали створювати спеціалізовані класи з поглибленим вивченням економічних наук. Вчителі в силу своїх можливостей намагаються належним чином викласти матеріал, надати відповідний рівень знань з економіки. Але це може не завжди вдаватися. Тому що в середніх школах найчастіше невистачає потрібної літератури. Також в багатьох школах існує така проблема, як недостатня кількість вчителів з економіки або вчителі мають недостатній рівень економічних знань.

В цьому випадку велике значення має ще й те, що у вчителів низький рівень заробітної плати. Тому високо кваліфіковані вчителі прагнуть знайти роботу у гімназіях, ліцеях, коледжах, технікумах, де, крім більш високої заробітної плати, їм надається все необхідне для відповідного рівня викладення матеріалу з економіки учням. Можна сказати, що це одна з головних проблем в освіті.

Основна частина затрат державного бюджету на освіту йде на виплату заробітної плати, окладів, на комунальні послуги і технічне забезпечення. Але є необхідність інвестування на "допоміжні" ресурси освіти - нові підручники, нові методичні посібники, обновлення обладнання для професійного навчання, компьютерні ресурси і підготовку вчителів - це головні компоненти процессу перебудови і реформування освіти.

Хоча заробітна плата в сфері освіти низька, наявність великої кількості персоналу визначає великі затрати на зарплату. Наприклад, в 1992 році ці затрати склали 75% від усіх затрат із бюджету на освіту.

Якщо розглядати вищу освіту на Україні, то Україна має багатий вибір учбових закладів, в тому числі 11 університетів. Освітні стандарти в різних учбових закладах різні, тому Міністерство освіти ввело систему акредитації з метою узгодження стандартів.

Різниця між навчанням на старших курсах і в аспірантурі розмита, особливо відносно визначення ступінів, які б відповідали б міжнародним еквівалентам бакалавра, магістра, доктора.

Тепер, коли Україна стала незалежним членом світової спілки, офіційні особи визначають, що необхідно пояснити потоки в плануванні схем освіти. Робляться зусилля, щоб наблизити навчання на старших курсах і в аспірантурі до рівня навчаня, існуючого в країнах Північної Америки і Західної Європи.

Спроба дати наукову відповідь на це питання має базуватися на масштабних опитуваннях, статистичних даних та аналізі. Хоч я певною мірою й спираюся на статистичні дані, моя відповідь на поставлене питання ґрунтуватиметься головним чином на власних спостереженнях та досвіді роботи професором економіки в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».

Ось уже два з половиною роки я працюю тут викладачем поки єдиної в Україні магістерської програми з економіки західного зразка, що дало мені можливість спілкуватися зі студентами чи не всіх регіонів країни.

До того ж, я проводив презентації для студентів та викладачів у кількох регіональних університетах України, Білорусі та Молдови, а також займався організацією декількох конференцій та семінарів, де мав змогу поспілкуватися з аспірантами та викладачами, а також ознайомитися з їхньою роботою.

Коли переходиш від окремих спостережень до узагальнень, слід завжди бути обережним (я на цьому завжди наголошую у своїх першій лекції з курсу «Статистика й економетрика»), проте я схильний вважати, що «моє» дослідження конкретних випадків міститиме досить суттєву інформацію про стан економічної освіти та досліджень в Україні.

Коли поглянути на офіційні статистичні дані економічної освіти в Україні, складається враження, що з українською економікою усе гаразд: згідно з даними Міністерства освіти та науки, 28,4% всіх студентів здобувають спеціальності у сфері економіки, торгівлі та бізнесу.

Втім, проблема полягає в тому, що ніхто зі студентів економічного та бізнесового профілів не вивчає економіку в західному розумінні цього слова. Тобто студенти обох напрямів вивчають бізнес і дуже мало економіки. Вони студіюють бухгалтерську справу, маркетинг та менеджмент більш ґрунтовно, ніж мікроекономіку, макроекономіку та економетрику.

Економіка є корисним предметом через те, що вона використовує більш точні підходи, є більш формалізованою та суспільно-орієнтованою, аніж дисципліни бізнесового профілю, тобто сучасна економіка не зупиняється на рівні вивчення конкретних випадків та окремих фірм, а визначає загальні закономірності за статистичними даними та аналізує перебіг подій у господарстві в цілому.

Рівень економічної підготовки, яку отримують українські студенти, далекий від належного.

Мій скептицизм щодо спонтанного поліпшення якості освіти «із часом» викликаний також низьким рівнем зарплатні професорів та стипендій аспірантів.

Складається враження, що в Україні аспіранти пишуть свої дисертації у вільний час, маючи постійну роботу, не пов'язану з наукою. Не дивно, що таке становище негативно впливає на якість їхніх досліджень та кандидатської підготовки. На Заході аспіранти зазвичай отримують платню асистента або лаборанта, дехто навіть отримує гроші на проведення власних досліджень. Хоча така платня й невелика, проте, як правило, її вистачає на те, щоби вести більш-менш нормальне життя, і, без сумніву, вона дає змогу їм зосередитись на своїй науковій роботі.

Не тільки аспіранти змушені займатися ненауковою роботою тому, що мало отримують як науковці. Це саме стосується і професорів, чия зарплатня занадто низька, щоб стимулювати якісне викладання, оновлення лекційних курсів та інтерес до навчання студентів загалом.

Суттєве підвищення платні науковців має бути необхідним елементом будь-якого плану вдосконалення освіти.

Щодо викладачів економіки дана вимога особливо актуальна, оскільки поза навчальним закладом для людей з економічною освітою відкривається ще більше можливостей, ніж для науковців інших галузей. Для студентів економічного профілю існує дуже мало стимулів для побудови власної наукової кар'єри.

Деякі університети дотримуються диференційованої системи оплати навчання, усвідомлюючи, що певні дисципліни користуються вищим попитом, ніж інші, оскільки дають ширші можливості розвитку. Виходячи з таких самих міркувань, слід диференціювати і платню професорів: більше платити викладачам найперспективніших і найпопулярніших дисциплін.

Збільшення видатків на освіту та дослідження -- це лише один зі способів поліпшення ситуації, обік чого існують і дешевші способи підвищення якості освіти.

Один із таких способів -- зміцнення зв'язку між старанністю студентів та результатами їхньої роботи; тобто студенти мають отримувати високі бали за свою наполегливу працю, а не за списування на іспиті чи хабарі викладачам. Списування є великою проблемою в Україні: студенти вдаються до плагіату, заглядають у роботи сусідів, користуються шпаргалками та пишуть відповіді у себе на руках.

І при цьому вважають ці дії абсолютно нормальними. (Дослідження підтвердили схильність східноєвропейських студентів до списування. Зокрема, виявилося, що ставлення російських студентів до списування аж ніяк не таке негативне, як у разі американських чи голландських.) Причина в тому, що українські викладачі не звертають на списування особливої уваги.

Так, ми усвідомлюємо, що вищі навчальні заклади працюють за умов бюджетних обмежень українського уряду та небажання керівництва університетів проводити диференціювання серед викладачів. Однак, я не дуже оптимістично оцінюю шанси підвищення якості освіти шляхом збільшення платні професурі.

Освіта ХХІ століття - це освіта для людини. ЇЇ стрижень - розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.

ХХІ ст. - це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого оновлення системи освіти, зумовлюють її випереджувальний характер.

Окремої і найпильнішої уваги потребує питання національного виховання. Наша освіта має бути гуманістичною і спрямованою на формування конкретної людини - громадянина України, який би пишався тим, що живе у незалежній, національній та високоосвіченій державі!

Потреба в пізнанні - одна з головних людських потреб, на основі якої відбувається освоєння індивідом багатовікового людського досвіду. У різні періоди життя людини змінюються об'єкти його інтересу, форми і способи придбання знань, проте потреба в пізнанні як внутрішньо властиве людині властивість, з роками не тільки не притупляється, але і отримує свій подальший розвиток. Останніми роками в психологічній науковій літературі питанням мотивації учбової діяльності приділяється особлива увага. Це не випадково, оскільки питання про мотиви - це по суті питання про якість учбової діяльності. Переважання зовнішніх, утилітарних мотивів веде до того, що учення набуває формальний характер, відсутній творчий підхід, самостійна постановка учбових цілей. Відомо, що саме негативне або байдуже відношення до учення може бути причиною низької успішності або неуспішності учня.

Однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти є побудова такого процесу учення, який міг би бути основою формування мотиваційної сфери. У зв'язку з цим виникають суперечності між існуючим станом мотивації учення у студентів вузу і сучасними вимогами до їх учбової активності; між потребами практики в науково обґрунтованих рекомендаціях по управлінню мотиваційною сферою студентів і відсутністю достатніх для цього науково-психологічних знань. Формування повноцінної особистості студента має важливе практичне значення. Це підкреслюється науковими працями низкою авторів.

Формування особистості людини відбувається у продовж всього її життя, а саме у вищій школі закладаються основні особисті якості фахівця, у подальшій професійній діяльності відбувається «подальша шліфовка як особистості». До числа найважливіших якостей особистості сучасного фахівця можна віднести ініціативу та відповідальність, спрямованість до новаторських рішень, потреба у постійному оновленні своїх знань.

В процесі навчання студент зштовхується з низкою проблем психолого-педагогічний аспект яких зв'язаний з пристосуванням до нової дидактичної ситуації, принципово відрізненої від шкільної формами та методами організації учбового процесу. Ця новизна та пов'язані з нею труднощі створюють свого роду дидактичний бар'єр, який повинен бути подоланий. З цього слідує, що у розвитку особистості майбутнього фахівця важливе значення має формування позитивних мотивів та дійсних цілей, оскільки мотиви та цілі являються важливими детермінантами діяльності. Структура мотивів студента, сформована у час навчання, стає стержнем особистості майбутнього фахівця. Отже, розвиток позитивних навчальних мотивів - невід'ємна складова частина виховання особистості студента.

2. Реалізація основних принципів Болонської декларації при підготовці фахівців економічного, юридичного профілю.

1. Основні принципи підготовки фахівців для економічної системи:

• урахування інтересів держави і особистості;

• органічне поєднання фундаментальної академічної освіта з фахоорієнтованою практичною підготовкою;

• оновлення змісту і якості освіти відповідно до вимог часу;

> поступальність та безперервність навчально-виховного процесу;

> варіантність освіти, диференціація та індивідуалізація змісту, методів та форм навчально-виховної роботи.

3. Концепція освітньої діяльності за фахом (обраний напрям підготовки).

4. Роль фахівця вищої кваліфікації в умовах трансформації ринкової економіки.

Становлення ринкової економіки неможливе без добре підготованих фахівців, які опанували фундаментальні принципи організації страхових відносин. На вирішення цієї проблеми і націлений даний посібник.

5. Професійне призначення та умови використання фахівця.

Професійне призначення фахівця

Фахівці готуються для вирішення широкого кола фінансових та економічних завдань у відповідності до обраної вузької спеціалізації на підприємствах, у фінансових установах різного профілю незалежно від форм власності.

мати:

• широку ерудицію та культуру, бути патріотом та підвищення представником вітчизняної інтелігенції, мати високі громадянські та моральні якості;

• бути підготовленим до самостійної, активної, творчої, професійної діяльності, спрямованої на вдосконалення організації виробництва та підвищення його ефективності;

• фундаментальну підготовку, необхідну для саморозвитку та самостійного поглиблення професійних знань.

знати:

• основи соціально-гуманітарних дисциплін в обсязі, що забезпечує професіоналізм та широту світогляду;

• спеціальні дисципліни, які лежать в основі професійної придатності.

уміти:

• оцінювати поточну кон'юнктуру та перспективну виробничу та ринкову ситуацію і розробляти відповідні до них програми діяльності підприємства та установи;

• виявляти проблеми та вузькі місця виробничо-збутового процесу і пропонувати альтернативні варіанти його вдосконалення та фінансового забезпечення;

• досягати конструктивних рішень у трудовому колективі, домагатися оптимально психологічного клімату в довіреному йому підрозділі;

• складати, аналізувати та інтерпретувати фінансові звіть і на цій основі приймати рішення з підвищення ефективності діяльності та напрямків її розвитку;

• розуміти процеси та фактори, які визначають внутрішнє та зовнішнє фінансове середовище, в якому працює підприємство чи установа;

• співвідносити вплив внутрішнього та зовнішнього середовища відносно власної організації та її можливостей, особливо на своєму рівні активності та відповідальності.

6. Кваліфікаційні вимоги до фахівця. Зміст і характер професійної діяльності фахівця з обраного напряму підготовки, його права та обов'язки.

Випускники університетів (спеціальність «Фінанси»)

– це фахівці, які володіють методами вирішення проблему сфері фінансів, оподаткування, інвестицій, кредиту, грошового обігу, банківської діяльності, досконало знають практику фінансових, банківських операцій, що виконуються з використанням новітніх інформаційних технологій.

Вимоги до умінь фахівців за спеціальностями і спеціалізація ми

7. Характеристика різних рівнів підготовки фахівців.

Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні та спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Нормативний термін навчання за денною формою – 4 роки.

Термін навчання осіб, які мають диплом молодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготовки бакалавра спеціальністю, може зменшуватися на 1-2 роки за умови навчання за індивідуальним навчальним планом.

Факультети (інститути) можуть здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо вони утворили комплекс з іншими навчальними закладами, які проводять підготовку за програмами такого рівня.

Особи, які в період навчання за програмою підготовки бакалавра припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за цією або спорідненою спеціальністю в іншому акредитованому вищому навчальному закладі або в університеті за наявності такої підготовки.

Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Термін навчання (1-1,5 року) визначається програмою підготовки фахівця.

Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка магістрів спрямована на створення умов для творчого розвитку обдарованої особистості і підготовку фахівців за одним із функціональних напрямів діяльності: науково-дослідним (творчим), науково-педагогічним, управлінським.

Термін навчання на основі ОКР бакалавра (1-2 роки за денною формою) визначається програмою підготовки фахівця.

Підготовка фахівців ОКР магістра може здійснюватися на основі ОКР спеціаліста з терміном навчання 1 рік.

Перехід студентів університету на програму навчання кожного наступного ступеня здійснюється на конкурсній основі за результатами навчальних досягнень і наукових (творчих) здобутків (інтегрального рейтингу).

Особи, які здобули ОКР бакалавра в інших навчальних закладах (у тому числі в акредитованих вищих навчальних закладах недержавної форми власності), можуть бути зараховані на навчання за програмою спеціаліста або магістра на конкурсній основі на вакантні місця, що фінансуються з державного бюджету, або за рахунок коштів юридичних та фізичних осіб за результатами вступних випробувань.

8. Особливості підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів.

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності^[1]