NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 1489

ливокваліфікованим, якщовонобуловчиненеособою, якамаєсудимістьзахуліганство

(ч. 3 ст. 296 КК).

2. Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не маютьсудимості, визнаютьсявідповіднодоч. 3 ст. 88 КК: а) особи, засудженівироком судубезпризначення покарання; б) особи, засуджені вирокомсуду, іззвільненням від покарання; в) особи, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом.

Частина 4 ст. 88 КК визнає такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані. Реабілітація означає визнання особи незаконно, несправедливо засудженою, відмінувсіхпозбавлень, обмеженьіпоновленняособиувсіхїїгромадянських правах та свободах (див.: Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» // ВВРУ. – 1991. – № 22. – Ст. 262).

3.Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Отже, судимість поширюється на: а) строк відбування покарання; б) у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.

На підставі того, що протягом цього часу особа, яка має судимість, може виправитися, можуть істотно змінитися життєві умови, поведінка особи, закон передбачає можливість припинення судимості і, тим самим, припинення пов’язаних з нею обмежень. Закон (ч. 1 ст. 88 КК) називає два види припинення судимості: а) погашення;

б) зняття (див.: ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавства пропогашенняізняттясудимості» від26 грудня2003 р. №16 // ВВСУ. – 2004. – №2).

4.Погашеннясудимості– цеавтоматичнеїїприпиненняспливомпевнихстроків, передбачених у ст. 89 КК, за умови невчинення особою протягом строку судимості нового злочину.

5.Зняттям судимості є припинення її ухвалою суду (див. ст. 91 КК).

6.Погашення та зняття судимості є остаточними: судимість не може бути поновленанезалежновідподальшоїповедінкиособиінавітьвчиненнянеюновогозлочину.

Стаття 89. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1)особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покаранняперевищуєтривалістьіспитовогостроку, особавизнаєтьсятакою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

2)жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування по-

341

Розділ XIІІ. Судимість

карання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

3)особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;

4)особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5)особи, засудженідоосновногопокаранняувидіштрафуврозмірінебільше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, громадських робіт, виправнихробітабоарешту, якщовонипротягомрокузднявідбуттяпокарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

6)особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

7)особи, засудженідопозбавленняволіабоосновногопокаранняувидіштрафу за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

8)особи, засудженідопозбавленняволіабоосновногопокаранняувидіштрафузатяжкийзлочин, якщовонипротягомшестироківзднявідбуттяпокарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

9)особи, засудженідопозбавленняволіабоосновногопокаранняувидіштрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

(Стаття 89 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 4025-VI від 15 листопада 2011 р.)

1.Стаття 89 КК установлює диференційовані строки погашення судимості залежно від виду і строку (розміру) покарання, яке було відбуте винним, а також від категорії злочинів – ступеня їх тяжкості (ст. 12 КК). Так, відповідно до пп. 1 і 2 ст. 89 КК

восіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (статті 75 і 79 КК), су-

димість погашається при сприятливому закінченні іспитового строку, тобто, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину або рішення про звільнення не буде відмінено за іншими підставами, передбаченими в законі (ч. 2 ст. 78 КК). Якщо таким особам було призначено вироком додаткове покарання, строк якого перевищуєіспитовийстрок(наприклад, передбаченест. 55 КК), судимістьпогашається після відбуття цього додаткового покарання, тобто ці особи вважаються такими, що не мають судимості після відбуття додаткового покарання.

2.У деяких випадках судимість погашається самим фактом відбуття покарання або звільнення від нього. Так, відповідно до пп. 3 і 4 ст. 89 КК судимість погашається з моменту відбуття таких покарань, як позбавлення права займати певні посади або

342

Стаття 1490

займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), службових обмежень для військовослужбовця (ст. 58 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК), або з моменту дострокового звільнення від цих видів покарань. Так само погашається судимість у випадках відбуття покарання військовослужбовцем на гауптвахті замість арешту.

3. Відповіднодопп. 5–9 ст. 89 ККсудимістьпогашаєтьсяперебігомпевного, передбаченого в законі, строку з дня відбуття особою основного і додаткового покарання.

Тривалість цих строків встановлюється залежно від виду покарання та від категорії злочинів із урахуванням їх класифікації за ступенем тяжкості (ч. 3 п. 4 ППВСУ від 26 грудня 2003 р.).

Так, за п. 5 ст. 89 КК встановлюється строк погашення судимості один рік, якщо особи відбули покарання у виді штрафу, призначеного як основне покарання в розмірінебільшетрьохтисяч н. м. д. г., виправнихробітабоарешту. Таким чином, уцих випадках тривалість строків погашення судимості залежить тільки від виду, відбутого засудженим покарання, а стосовно штрафу – ще й від його розміру.

Лишевідвидувідбутогопокараннязалежитьстрокпогашеннясудимостійуосіб, засуджених до обмеження волі. У таких осіб строк погашення судимості згідно з п. 6 ст. 89 КК складає два роки. Такий саме строк погашення судимості встановлений законом і у випадках засудження до позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості. Отже, у таких осіб тривалість строку погашення судимості залежить і від ступеня тяжкості вчиненого ними злочину, і від виду (позбавлення волі) відбутого за такий злочин покарання.

У пунктах 7–9 ст. 89 КК строки погашення судимості при засудженні осіб до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу диференціюються залежно відкатегоріїтяжкостізлочинів, доякоїналежитьвчиненийзасудженимзлочин. При засудженні таких осіб за злочини середньої тяжкості строк погашення судимості складає три роки; при засудженні за тяжкі злочини – шість років, а за особливо тяж-

кі – вісім років.

Закінченняпередбаченихст. 89 ККстроківіневчиненнявпродовжїхновогозлочину автоматично припиняє стан судимості й особа вважається такою, що її не має.

Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості

1.Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

2.До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок небуловиконано, якщоприцьомудавністьвиконаннявирокунепереривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

3.Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).

343

Розділ XIІІ. Судимість

4.Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого покарання (основного та додаткового).

5.Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається

іобчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюютьсяокремозакожнийзлочинпісляфактичноговідбуттяпокарання(основного та додаткового) за останній злочин.

1.У зв’язку з тим, що погашення судимості пов’язується законом із перебігом певних строків, важливе значення мають передбачені ст. 90 КК правила обчислення цих строків.

Частина 1 ст. 90 КК встановлює загальне правило, відповідно до якого строки погашеннясудимостіобчислюютьсязднявідбуттяосновногоідодатковогопокарання. Так, наприклад, якщоособабулазасудженадочотирьохроківпозбавленняволі(основнепокарання) ітрьохроківпозбавлення правазаймати посади, пов’язані зматеріальною відповідальністю (додаткове покарання), строк погашення судимості почне обчислюватися тільки після відбуття додаткового покарання, тобто після закінчення семи років, тому що тільки на цей час особа буде вважатися такою, що відбула як основне, так і додаткове покарання.

2.У ряді випадків строк погашення судимості спливає одночасно зі строком давності виконання обвинувального вироку. Частина 2 ст. 90 КК спеціально передбачає такуситуацію, вказуючи, щовстрокпогашеннясудимостізараховуєтьсячас, протягом якого вирок не був виконаний, якщо при цьому давність виконання цього вироку не переривалася. Отже, якщо вирок не було виконано і давність не переривалася, судимістьпогашаєтьсялишепіслязакінченнястроківдавностівиконанняобвинувального вироку. Так, наприклад, якщо особа була засуджена до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості і покарання не було виконане, то строк давності, відповідно до ч. 3 ст. 80 КК, дорівнюєп’ятирокам. Якщоцейстрокнепереривавсявчиненнямнового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину, то після закінчення п’яти років судимість погашається (див. коментар до ст. 80 КК).

3.При достроковому звільненні від покарання, а також заміні покарання більш м’яким строк погашення судимості обчислюється відповідно до частин 3 і 4 ст. 90

ККвиходячи з фактично відбутого строку покарання, але з дня дострокового звіль-

нення від відбування покарання (основного та додаткового). Наприклад, якщо особа булазасуджена зазлочинсередньої тяжкості до4 роківпозбавлення волі, товідповіднодоп. 2 ч. 3 ст. 81 КК після відбуття половиницьогостроку вонаможе бути достроково звільнена за наявності умов, передбачених у ч. 2 ст. 81 КК. У цьому випадку строк погашення судимості буде обчислюватися з дня дострокового звільнення, виходячи з фактично відбутих двох років позбавлення волі, тобто строк погашення судимості буде три роки (п. 7 ст. 89 КК). Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, якщо невідбутачастинапокарання булазамінена більшм’якимпокаранням, тострокпогашення судимості обчислюється з дня відбуття цього більш м’якого покарання (основного та додаткового).

344

Стаття 9114

4.Якщо перебіг зазначених у ст. 89 КК строків минає без їх переривання вчиненням нового злочину, то особа вважається такою, що не має судимості. Причому, оскільки погашення судимості випливає із закону, то ніяких документів для посвід-

чення цього факту не потрібно.

5.Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості вчинює новий злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК перебіг строку погашення судимості переривається. У цьому випадку його перебіг починається заново (від самого початку) після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин. Таким чином, із цього моменту будуть одночасно протікати два строки погашеннясудимості: запершийідругийзлочини. Цістрокипротікаютьпаралельно(не складаються і не поглинаються) і закінчуються кожний самостійно, залежно від їх тривалості.

У статті 90 КК прямо не передбачено, як обчислюються строки погашення судимості, якщо особа відбула покарання, призначене за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків (статті 70, 71 КК). Вирішення цього питання можливе на підставі поняття судимості та умов обчислення її строків (виду, строку покарання, певної категорії злочину). Отже, в цих випадках з дня відбуття особою загального покарання за сукупністю злочинів або вироків повинен починатися перебіг строків погашення судимості за кожний із злочинів (окремо і самостійно) і випливати відповідно до правил, встановлених у ст. 89 КК.

Стаття 91. Зняття судимості

1.Якщоособапіслявідбуттяпокаранняувидіобмеженняволіабопозбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених

устатті 89 цього Кодексу.

2.Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.

3.Порядок зняття судимості встановлюється Кримінальним процесуальним кодексом України.

(Стаття 91 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 4652-VI від

13 квітня 2012 р.)

1. Під зняттям судимості розуміється припинення судимості тільки за рішенням (ухвалою) суду. Відповідно до КК України 2001 р. актами амністії або помилування судимість не знімається (див. коментар до статей 86, 87 КК). При знятті судимості, на відміну від її погашення, закінчення встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібний розгляд цього питання судом. Закон не зобов’язує, а лише надає суду право на підставі оцінки конкретних обставин справи зняти з особи судимість (див. п. 9

ППВСУ від 26 грудня 2003 р.).

345

РОЗДІЛ XIV

ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, щопідпадаєпідознакидіяння, передбаченогоОсобливоючастиноюцьогоКодексу, вспеціальнийлікувальнийзакладзметоюїїобов’язковоголікування, атакож запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

1. Примусовізаходимедичногохарактерумістятьусобіорганічнепоєднаннядвох критеріїв: а) юридичного; б) медичного.

Юридичний критерій означає, що поняття і мету, підставу і види, порядок застосування, виконання, продовження, зміни або припинення зазначених заходів регламентує кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство.

Медичний критерій означає, що за своїм змістом ці заходи визначаються як лікувальні. Діагноз хвороби, рекомендації щодо призначення та проведення лікування, профілактики психічних захворювань тощо визначають у своєму висновку лікаріпсихіатри.

2.Примусові заходи медичного характеру – це надання за рішенням суду приму-

сової амбулаторної або стаціонарної психіатричної допомоги з поміщенням до спеціального лікувального закладу особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність), що передбачене Особливою частиною КК.

3.Психіатрична допомога – комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та в порядку, передбачених законодавством, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Вона надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.

Законодавство про психіатричну допомогу базується на Конституції України

іскладається з Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р., Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. та при- йнятихвідповіднодонихіншихнормативно-правовихактів, наприклад, КК(розд. XIV),

КПК (розд. VI, гл. 39).

347

Розділ XIV. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

Видами психіатричної допомоги є:

а) амбулаторна психіатрична допомога (в амбулаторних умовах); б) стаціонарна психіатрична допомога (у стаціонарних умовах понад 24 години

поспіль) (статті1, 2, 4, 12–14 ЗаконуУкраїни«Пропсихіатричнудопомогу») (ВВРУ. – 2007. – № 34. – Ст. 445).

Примусові заходи медичного характеру є мірою державного примусу. Вони призначаються, продовжуються, змінюються та припиняються тільки в судовому порядку. Їхзастосування незалежитьвідбажанняіволідушевнохворого. Водночасвонине є окремим видом покарання за відсутності елемента кари; не переслідують мети виправлення хворого; не тягнуть його судимість.

4.Підставою застосування примусових заходів медичного характеру можна вважати необхідність примусового лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене ОсобливоючастиноюККіякастраждаєнапсихічнухворобу, що становить небезпеку для нього та інших осіб.

5.Метою застосування примусових заходів медичного характеру є «обов’язкове лікування, а також запобігання вчиненню суспільно небезпечних діянь» (ст. 92 КК)

збоку особи, яка страждає на психічну хворобу, що становить небезпеку для хворого та інших осіб.

Обов’язковістьлікування– цезастосуваннядопсихічнохворогонеобхіднихлікувальних засобів, фізіотерапевтичних методів та інших видів терапії (наприклад, психотерапії, трудотерапії тощо).

Запобігання вчиненню суспільно небезпечних діянь полягає в такому впливі при-

мусового лікування на особу, яка страждає на психічну хворобу, що позбавляє її можливості знову вчиняти такі дії.

6.Недотримання принципів надання психіатричної допомоги, яке супроводжувалось поміщенням у психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 151 КК.

Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру

Примусовізаходимедичногохарактеруможутьбутизастосованісудомдоосіб:

1)які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2)які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3)яківчинилизлочинустаніосудності, алезахворілинапсихічнухворобудо постановлення вироку або під час відбування покарання.

1. Застосування примусових заходів медичного характеру можливе щодо осіб, зазначених у ст. 93 КК, а саме:

– якіпідчасвчиненнясуспільнонебезпечногодіяння, щопередбаченеОсобливою частиною КК, знаходилися у стані неосудності (про неосудність див. коментар до ч. 2 ст. 19 КК);

348

Стаття 914

–які під час вчинення злочину знаходились у стані обмеженої осудності (про об-

межену осудність див. коментар ст. 20 КК);

–яківчинилизлочинустаніосудності, аледоухваленнясудомвирокуабопідчас відбування призначеного покарання захворіли на психічну хворобу (про осудність див. коментар до ч. 1 ст. 19 КК).

При цьому слід ураховувати, що законодавство передбачає можливість застосування лікування у примусовому порядку з покаранням, призначеним особам, обмежено осудним та особам, які під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу. До осіб другої категорії (обмежено осудних) закон допускає застосування лише одного виду примусових заходів медичного характеру – надання примусової амбулаторної психіатричної допомоги (статті 1, 12 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

2. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними (ч. 4 ст. 503 КПК). Їх призначення є правом, а не обов’язком суду.

Не можуть застосовуватися зазначені заходи до особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння у стані неосудності, обмеженої осудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, до винесення ухвали (постанови) одужала або її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільно небезпечною

(п. 16 ППВСУ «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» від 3 червня 2005 р. № 7).

Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

1.Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

2.Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади

івчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

3.Госпіталізаціядопсихіатричногозакладуіззвичайнимнаглядомможебути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

4.Госпіталізаціядопсихіатричногозакладузпосиленимнаглядомможебути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, непов’язанезпосяганнямнажиттяіншихосіб, ізасвоїмпсихічнимстаном

349

Розділ XIV. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

5.Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства

іпотребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

6.Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.

1.За рішенням суду застосовуються такі види примусових заходів медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Перелік видів примусових заходів медичного характеру є вичерпним. Усі зазначені види поділені за двома критеріями:

а) інтенсивністю лікування у примусовому порядку (медичний критерій); б) характер і ступінь обмежень прав і свобод хворої особи (юридичний критерій).

Законодавча диференціація видів примусових заходів медичного характеру спрямована для досягнення мети їх застосування, а саме: обов’язкового лікування і запобігання вчиненню психічно хворою особою суспільно небезпечних діянь.

2.Визначення (вибір) судом виду примусового заходу медичного характеру залежить від:

а) характеру та тяжкості захворювання; б) тяжкості вчиненого злочину;

в) ступеня небезпечності психічно хворого для себе та інших осіб.

Характер та тяжкість захворювання полягає в клінічній формі хворобливого психічного розладу та у визначенні глибини (ступеня) діагностованих розладів психіки. Висновок щодо характеру і тяжкості захворювання та необхідності лікування

упримусовому порядку надається в медичному висновку комісії лікарів-психіатрів (висновку судово-психіатричної експертизи). Наявність у справі такого висновку для вирішеннясудомпитанняпрозастосуванняпримусовихзаходівмедичногохарактеру є обов’язковим (п. 3 ППВСУ від 3 червня 2005 р.). Медичний висновок підлягає перевірці та оцінці судом. Незгода з медичним висновком повинна бути мотивована у вироку (ч. 10 ст. 101 КПК).

Про тяжкість вчиненого діяння див. коментар до ст. 12 КК.

350