NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 1482

вотяжкого, тяжкого, середньої тяжкості, невеликої тяжкості) іформивини(умисного чинеобережного). Утакомуразісудпризначаєзасудженомупокараннязасукупністю вироків за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 КК (ч. 4 ст. 81 КК), тобто до призначеного покарання за новий злочин повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, від якого особа була умовно-достро- ково звільнена.

За загальним правилом, при визначенні остаточної міри покарання суд повинен застосовувати повне складання покарання. У разі, коли неможливе повне складання, судприєднуєдоновогопокарання лишечастинуневідбутого покарання вмежахмаксимального строку, встановленого в ч. 2 ст. 71 КК. У тих випадках, коли за новий злочинпризначенепокараннявмежахмаксимальногостроку, зазначеногоуст. 71 КК, судвимушенийзастосуватипринциппоглинанняневідбутоїчастинипокараннязнову призначеним.

7. Умовно-достроковезвільненняздійснюєтьсятількисудомзамісцемвідбування покарання засудженим за клопотанням (поданням) органу або установи виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого. Зазначене клопотання (подання) розглядається суддею одноособово протягом десяти днів з дня надходження його до суду. У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, прокурор, інші особи у разі необхідності (частини 2–4 ст. 539 КПК). Суд виносить ухвалу про умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання або про відмову в його застосуванні, обов’язково мотивуючи своє рішення по справі.

Якщосудвідмовитьвумовно-достроковомузвільненнізасудженого відвідбування покарання, розгляд повторного клопотання із цього самого питання щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п’яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали про відмову, ащодозасуджених заіншізлочинитанеповнолітніх засуджених – нераніше як через шість місяців (ч. 6 ст. 539 КПК).

За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання встановлюється контроль громадських організацій і трудових колективів, із цими особами проводиться виховна робота з метою закріплення результатів виправлення і ресоціалізації (ч. 1 ст. 160 КВК).

Стаття 82. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким

1.Особам, щовідбувають покарання увиді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м’яким покаранням. У цих випадках більш м’яке покарання призначається в межах строків, установленихуЗагальнійчастиніцьогоКодексудляданоговидупокарання, іне повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

2.У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким засудженого можебутизвільнено такожівід додаткового покарання увиді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

321

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

3.Замінаневідбутоїчастинипокараннябільшм’якимможебутизастосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

4.Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин

ідопогашенняабозняттясудимостізновувчинилаумиснийзлочин, заякийвона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

5.До осіб, яким покарання замінене більш м’яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.

6.Якщо особа, відбуваючи більш м’яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м’якогопокараннязаправилами, передбаченимиустаттях71 і72 цьогоКодексу.

1.Замінаневідбутоїчастинипокараннябільшм’якиммаємісцетоді, колисуд

упроцесі виконання покарання (відбування засудженим) остаточно і безумовно заміняє невідбуту частинураніше призначеноговинномувирокомосновногопокарання іншим, більш м’яким його видом. У КК передбачено низку видів заміни покарання як

устадії його призначення, так і в процесі його відбування. Заміна ж покарання на підставі ст. 82 КК характеризується тим, що має самостійний характер, а її регламентації присвячена спеціальна стаття Загальної частини КК.

2.При заміні невідбутої частини покарання засуджений не звільняється повністю від покарання, він продовжує відбувати інше, але обов’язково більш м’яке покарання. При цьому мається на увазі не зниження (скорочення) строку раніше призначеного вироком і такого, що відбувається засудженим, покарання або зміна режиму його відбування, асамезамінаодного(більшсуворого) видупокаранняіншим(більшм’яким) його видом.

3.Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким є мірою остаточною і безумовною, бо закон не ставить яких-небудь вимог до поведінки засудженого протягом строку відбування більш м’якого покарання, і вона не може бути скасована у зв’язку з порушенням режиму відбування покарання, антигромадською поведінкою, притягненням до адміністративної відповідальності тощо. Заміна основного покарання породжує й безумовність звільнення особи від додаткового покарання, причому це не залежить від часу застосування звільнення від додаткового покарання – одночасно із заміною невідбутої частини основного покарання або після її здійснення (під час або

322

Стаття 8214

після відбування більш м’якого покарання). Окремі питання застосування заміни не- відбутоїчастинипокараннябільшм’якимроз’яснюютьсяуППВСУ«Проумовно-до- строкове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» від 26 квітня 2002 р. № 2 (ЗП. – С. 145–148).

4.Передумовою заміни невідбутої частини покарання більш м’яким згідно із ч. 1 ст. 82 КК є фактичне відбування засудженим покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

5.Підстава зазначеного виду заміни покарання складається з двох обов’язкових елементів: а) становлення засудженого на шлях виправлення (ч. 3 ст. 82 КК) та б) фактичне відбуття засудженим певної частини призначеного йому строку покарання (ч. 4

ст. 82 КК).

Cтановлення особи на шлях виправлення – це не повне виправлення засудженого

(у цьому випадку відпадає сама необхідність у подальшому відбуванні покарання),

апрагнення засудженого до такого виправлення, позитивні зрушення в його поведінцііставленні допраці, якісвідчать проуспішне здійснення процесувиправлення, що може ефективно продовжуватися й в умовах відбування менш суворого покарання.

Цейелементпідставихарактеризується: зразковоюповедінкоюісумліннимставленням до праці (див. коментар до ст. 81 КК). При цьому необхідно зазначити, що висновок простановленняособинашляхвиправленняповиненґрунтуватисяненахарактеристиці особи за період, що безпосередньо передує настанню строку, після відбування якого можливе застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, ана даних за весь час відбування покарання або принаймні протягом значної частини цього строку.

Фактичне відбуття засудженим певної частини призначеного покарання (1/3, 1/2, 2/3) передбачено законодавцем з урахуванням таких критеріїв, як: а) тяжкість злочину; б) формавини; в) пенітенціарнийрецидивзлочину, длятогощобзасуджений мав час і можливість стати на шлях виправлення та дійсно довів, що він уже не по- требуєнастількисуворогокримінально-виправноговпливу, аотже, іневідбутачастина більш суворого покарання може бути замінена більш м’яким його видом. Зокрема, для наявності цього елементу підстави заміни покарання особа повинна відбути:

1)не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2)не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняттясудимості зновувчинилаумиснийзлочин, заякийїїбулозасуджено допозбавлення волі;

3)не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливотяжкий злочин, атакож покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Якщопокаранняпризначенезасукупністюзлочинів(ст. 70 КК) абовироків(ст. 71 КК), суд, застосовуючи заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, повинен

323

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положення ч. 4 ст. 82 КК, виходячи з більш тяжкого, а при рівному ступені тяжкості, виходячи з умисного злочину, який входить у сукупність.

Слід також зазначити, що згідно з ч. 4 ст. 82 КК відповідна частина строку покарання, яку засуджений повинен відбути для застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, встановлюється (обчислюється), виходячи зі строку покарання, призначеного вироком суду. Однак можливі ситуації, коли засудженому покараннябулопом’якшенонапідставіактапроамністію, пропомилуванняабозарішенням суду. Згідно із п. 11 ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 2 при вирішенні питання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким щодо засудженого, якому покараннябулопом’якшенонапідставіактапроамністію, пропомилуванняабозарішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчислюватися, виходячи

зпокарання, встановленого актом амністії, помилування або за рішенням суду.

6.Занаявностізазначенихпередумовитапідставивідповіднодоч. 1 ст. 82 ККсуд заміняє особі невідбуту частину покарання іншим, більш м’яким його видом, додержуючись таких правил:

а) покарання, яким замінюється невідбута частина раніше призначеного особі покарання, має бути більш м’яким, тобто знаходитися на «сходинках покарань» у ст. 51 КК вище за покарання, яке замінюється;

б) це покарання обов’язково повинно бути строковим. Тому, наприклад, не можна замінити невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі штрафом;

в) строк більш м’якого виду покарання повинен бути визначений у межах, встановлених у Загальній частині КК для даного виду покарання;

г) тривалість більш м’якого покарання не повинна перевищувати строку невідбутої частини покарання, раніше призначеного вироком суду.

7.Уразізаміниневідбутоїчастиниосновногопокараннябільшм’якимзасуджений можебути(право, анеобов’язоксуду) звільненийівіддодатковогопокаранняувиді позбавленняправаобійматипевніпосадиабозайматисяпевноюдіяльністю(ч. 2 ст. 82 КК). Таким чином, щодо додаткових покарань заміна неприпустима. Якщо при заміні невідбутої частини основного покарання більш м’яким питання про звільнення засудженоговіддодатковогопокараннябуловирішенесудомнегативно, топовторний його розгляд цілком припустимий, але лише після закінчення строків, установлених у ч. 6 ст. 539 КПК. Водночас, якщо при заміні невідбутої частини основного покарання більш м’яким питання про одночасне звільнення особи від додаткового покарання судомнерозглядалося, токлопотанняпротакезвільнення(черезнаявністьпередумови та підстави і відсутність відмови у застосуванні ст. 82 КК) може бути подане у будьякий час без обмеження якими-небудь строками, у тому числі й встановленими у ч. 6 ст. 539 КПК. Крім того, закон не містить заборони, а отже, і не виключає можливості часткового звільнення від додаткового покарання.

8.Кримінально-правовінаслідкизаміниневідбутоїчастинипокараннябільшм’яким

залежать від поведінки засудженого протягом відбування більш м’якого покарання, тобтозалежновідтого, утримавсяабонізасудженийпротягомцьогострокувідвчинення нового злочину, і можуть бути як сприятливими для нього, так і несприятливими.

324

Стаття 8214

Сприятливікримінально-правовінаслідкинастають, якщоособапідчасвідбування більш м’якого виду покарання не вчиняє нового злочину. У такому разі строк погашенняїїсудимостіобчислюватиметьсязмоментузакінченнявідбуттябільшм’якого покарання. При цьому якщо особа при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким видом була звільнена від додаткового покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого основного покарання, а тривалість такого строку встановлюється, виходячи з раніше призначеного вироком суду покарання за вчинення злочину певного ступеня тяжкості.

Утихвипадках, колизамінаневідбутоїчастиниосновногопокараннябільшм’яким застосовуєтьсябеззвільненнявіддодатковогопокарання, строкипогашеннясудимості встановлюються, виходячи з раніше призначеного вироком суду основного покараннязавчиненнязлочинупевногоступенятяжкості, однакпочинаютьспливатиздня відбуттядодатковогопокарання, якщоостаннєвідбуваєтьсяпіслявиконанняосновного покарання або хоча й одночасно з ним, але є більш тривалим, ніж основне, що застосоване в порядку заміни. Якщо ж додаткове покарання відбувається паралельно й одночаснозбільшм’якимосновнимпокаранням, алеєменштривалимаборівнимйому застроком, тострокпогашеннясудимості обчислюється зднявідбуттябільшм’якого основного покарання.

Більшетого, відповіднодоч. 5 ст. 82 ККособа, якійпокараннябулозаміненебільш м’яким, може бути умовно-достроково звільнена і від цьогобільш м’якого покарання за правилами, передбаченими ст. 81 КК.

Несприятливікримінально-правовінаслідкинастаютьуразівчиненняособоюпід час відбування більш м’якого покарання будь-якого нового злочину (незалежно від його тяжкості і форми вини). У цьому разі суд призначає засудженому покарання за сукупністювироківзаправилами, передбаченими статтями71 і72 КК(ч. 6 ст. 82 КК), тобто до призначеного покарання за новий злочин повністю або частково приєднується невідбута частина більш м’якого покарання.

9.Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким здійснюється тільки судом за місцем відбування покарання засудженим за клопотанням (поданням) органу або установивиконанняпокарань, щовідаєвиконаннямпокаранняабоздійснюєконтроль за поведінкою засудженого. Зазначене клопотання (подання) розглядається суддею одноособово протягом десяти днів з дня надходження його до суду. У судове засіданнявикликаються засуджений, йогозахисник, прокурор, іншіособиуразінеобхідності (частини 2–4 ст. 539 КПК). Суд виносить ухвалу про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким або про відмову в її застосуванні, обов’язково мотивуючи своє рішення по справі.

Якщо суд відмовить у застосуванні заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, розглядповторногоклопотанняізцьогосамогопитаннящодоосіб, засуджених затяжкітаособливотяжкізлочинидопозбавленняволінастрокненижчеп’ятироків, можематимісценеранішеякчерезрікзднявинесенняухвалисудупровідмову, ащодо засуджених за інші злочини – не раніше як через шість місяців (ч. 6 ст. 539 КПК).

10.Донеповнолітніхзамінаневідбутоїчастинипокараннябільшм’якимпокаранням не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

325

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок

іжінок, які мають дітей віком до трьох років

1.Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітнимиабонародилидітейпідчасвідбуванняпокарання, крімзасуджених до позбавленняволінастрокбільшеп’ятироківзаумиснітяжкітаособливотяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

2.Звільненнявідвідбуванняпокараннязастосовуєтьсядозасудженої, якамає сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

3.Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримінально-виконав- чою інспекцією за місцем проживання.

4.Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно відповедінкизасудженоїможезвільнитиїївідпокаранняабозамінитийогобільш м’якимпокараннямчинаправитизасудженудлявідбуванняпокарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати

устрок відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

5.Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання абоухиляється від виховання дитини, догляду за нею, абосистематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком.

6.Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

(Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 1254-VI від

14 квітня 2009 р.)

1. Передумовою звільнення від відбування покарання за ст. 83 КК є реальне відбування жінкою одного з двох основних видів покарання: обмеження волі або позбавлення волі на певний строк. При цьому якщо жінка відбуває покарання у виді обмеження волі, то передумова її звільнення за цією статтею не залежить ні від строку, на який це покарання призначене, ні від злочину (злочинів), за який (які) його призначено. Якщо ж засуджена відбуває позбавлення волі на певний строк, то можливість звільнення її від покарання існує:

а) якщо це покарання призначене їй на строк до 5 років включно – незалежно від того, за який злочин (злочини) воно було призначене;

326

Стаття 8314

б) якщо це покарання призначене їй на строк понад 5 років – тільки якщо воно було призначене за необережний тяжкий (наприклад, частини 2 або 3 ст. 286 КК) або особливо тяжкий злочин (наприклад, ч. 2 ст. 267 КК) або за сукупністю злочинів чи вироків, до якої не входить жоден умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин.

2. Підстава звільнення від покарання за ст. 83 КК визначена в частинах 1 і 2 цієї статті і складається з двох обов’язкових елементів.

Першийелементпідставизвільненнявідповіднодоч. 1 ст. 83 ККєальтернативним. По-перше, ним може бути настання під час відбування жінкою покарання її вагітності, причому вагітність має бути такого строку, при якому «згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами». Відповідно до ч. 1 ст. 126 КЗпПУ «на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпусткаузв’язкузвагітністютапологамитривалістю70 календарнихднівдопологів». Отже, підставу звільнення становить такий строк вагітності, при якому до пологів залишається не більше 70 календарних днів. За буквальним змістом закону не становить підстави звільнення виявлення під час відбування покарання вагітності, що на-

стала до початку його відбування.

По-друге, ним може бути народження засудженою під час відбування покарання дитини, причому в даному разі не має значення, вагітність настала до відбування покарання чи у процесі його відбування. Важливо, щоб народжена дитина на момент вирішення питання про звільнення була живою і їй ще не виповнилося трьох років, бо від цього залежать другий елемент підстави та умова звільнення.

Другий елемент підстави звільнення визначений ч. 2 ст. 83 КК і також є альтернативним.

По-перше, нимможебутинаявність узасудженої сім’їабородичів, щодализгоду на спільне з нею проживання. Сім’ю, відповідно до ст. 3 СК, складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік з поважних причин не проживаютьспільно. Дитинаналежитьдосім’їсвоїхбатьківітоді, колиспільнозними не проживає. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Отже, сім’єю засудженої можна вважати як сім’ю її батьків (коли засуджена є незаміжньою), так і її власну сім’ю, що утворена як на підставішлюбу, такізінших, передбачених ст. 3 СКпідстав. Родичами засудженої необхідно вважати інших осіб, які з певних причин не можуть бути визнані членами її сім’ї, але з якими вона знаходиться у кровній спорідненості. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК близькими родичами визнаються батько, мати, син, дочка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка. Крім близьких родичів згоду на спільне проживання із засудженою можуть дати й інші родичі, наприклад: двоюрідні чи троюрідні брат або сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця та ін. Закон не вимагає встановлення згоди сім’ї на спільне проживання із засудженою, згода ж родичів має бути належним чином підтверджена. При вирішенні питання про можливість звільнення від покарання недостатньо лише формального встановлення того, що у засудженої є сім’я чи інші родичі, що дали згоду на спільне

327

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

з нею проживання. За змістом ч. 2 ст. 83 у сім’ї засудженої або при спільному проживанні з родичами мають бути створені належні умови для виховання дитини (див. нижче).

По-друге, другий елемент підстави звільнення може полягати в наявності у засудженоїможливостісамостійнозабезпечитиналежніумовидлявихованнядитини. Під належними умовами для виховання дитини необхідно мати на увазі як матеріальні умови (наявність пристосованого житла, можливість задоволення потреб дитини вхарчуванні, одязі, вихованні, лікуваннітощо, наявністьстабільногоджереладоходів чи певних заощаджень і тощо), так і соціальні умови (наявність соціально корисних зв’язків, відсутність впливу на дитину проявів антисуспільної поведінки, зокрема алкоголізму, наркоманії, інших видів соціального паразитизму тощо).

За наявності визначеної законом передумови та підстав звільнення суд має право, аленезобов’язаний, звільнити засуджену від подальшого відбування покарання. При вирішенні питання про можливість звільнення суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого жінкою злочину, особу винної, інші обставини справи, зокрема встановлені вироком обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання, можливість досягнення цілей покарання у разі звільнення від його подальшого відбування тощо.

3.Частиною3, атакожчастинами1, 4, 5 і6 ст. 83 КК, встановленіумовизвільнення жінки від відбування покарання, тобто вимоги до її поведінки після звільнення. Такі умови полягають у тому, що засуджена до досягнення дитиною трирічного віку (абодомоментусмертідитини, якщосмертьнасталадотрирічноговіку) зобов’язана:

а) не відмовитися від дитини і не передати її в дитячий будинок; б) не зникнути з місця проживання; в) не ухилятися від виховання дитини та догляду за нею;

г) не вчиняти систематично, тобто три чи більше рази (див. п. 10 ППВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р.)

правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення та свідчать про небажання засудженої стати на шлях виправлення;

ґ) не вчинити нового злочину.

Контрользаповедінкоюжінкивцейперіодздійснюєтьсякримінально-виконавчою інспекцією за місцем її проживання в порядку, визначеному розд. IV Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МВС від 19 грудня

2003 р. № 270/1560 (ОВУ. – 2004. – № 2. – Т. 2. – Ст. 90).

4.Частина 4 визначає сприятливі для жінки кримінально-правові наслідки, які настають у разі виконання нею визначених вище умов. Тобто якщо жінка до досягнення дитиною трирічного віку (або до моменту смерті дитини, якщо смерть настала до трирічного віку) не відмовилася від неї і не передала її в дитячий будинок, не зникла з місця проживання, не ухилялася від виховання дитини та догляду за нею, не вчиняласистематичноправопорушень, щопотяглизасобоюадміністративністягнення та свідчать про небажання засудженої стати на шлях виправлення, і не вчинила

328

Стаття 1483

нового злочину, то суд після досягнення дитиною трирічного віку (або при настанні смерті дитини) має право:

а) остаточно звільнити жінку від відбування невідбутої частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі. У цьому разі засуджена звільняється також і від додатковогопокарання, якщовонощенебуловиконане. Дотакогорішеннясудиможуть схилятися у випадках, якщо засуджена протягом строку звільнення не тільки виконала всі названі вище умови звільнення, а й довела своє виправлення (див. коментар до ст. 81 КК);

б) замінитиневідбутучастинупозбавленняволіабообмеженняволібільшм’яким покаранням. Більш м’яке покарання має визначатися з урахуванням положень ст. 51 КК, бути застосовним до жінки, що має дитину трирічного віку (якщо дитина не померла), призначатися в межах строків, установлених у статті Загальної частини КК, і не перевищувати невідбутої частини покарання, від якого жінку було звільнено. До такого рішення суди можуть схилятися у випадках, якщо засуджена протягом строку звільнення хоч і виконала всі названі вище умови звільнення, але не довела свого виправлення, хоча й продемонструвала, що стала на шлях виправлення (див. коментар до ст. 82 КК).

Крім того, ч. 4 ст. 83 КК визначає і несприятливий для жінки наслідок, що може настати після досягнення її дитиною трирічного віку або у разі настання смерті дитини до цього віку. Він полягає в тому, що суд може направити засуджену до відбування тієї частини строку позбавлення волі або обмеження волі, від якої жінку було звільнено. До такого рішення суди можуть схилятися у випадках, коли після досягнення дитиною трирічного віку (або на момент її смерті) буде встановлено, що засуджена не виконала вимог до її поведінки після звільнення (див. п. 3 ст. 83 КК). Таке рішення не виключається й у випадках, коли смерть дитини настала через нікчемно малий проміжок часу після звільнення жінки від покарання, протягом якого вона не могла засвідчити ні свого виправлення, ні того, що вона стала на шлях виправлення.

При направленні засудженої до відбування тієї частини строку позбавлення волі або обмеження волі, від якої її було звільнено, суд має право, але не зобов’язаний повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена була звільнена від нього.

Рішення суду як про остаточне звільнення від відбування покарання, так і про заміну його більш м’яким, а також про направлення засудженої до відбування покарання має бути належним чином аргументоване.

5. Несприятливідляжінкикримінально-правовінаслідкиневиконанняумовзвіль- нення встановлені й ч. 5 ст. 83 КК, але вони можуть настати, лише якщо невиконання умовбудевстановленедодосягненнядитиноютрирічноговіку. Отже, якщоувказаний період жінка відмовилася від дитини або передала її в дитячий будинок, або зникла з місця проживання, або ухиляється від виховання дитини чи догляду за нею, або вчиняєсистематичноправопорушення, щопотяглизасобоюадміністративністягненнятасвідчатьпронебажання засудженоїстатинашляхвиправлення, судзаподанням кримінально-виконавчоїінспекції може, протенезобов’язаний, направитизасуджену для відбування тієї частини покарання, від якої її було звільнено. У цьому разі суд

329

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

не має права зарахувати в строк відбування покарання час, протягом якого засуджена була звільнена від нього.

Рішення суду як про направлення засудженої до відбування покарання, так і про відмову в цьому має бути належним чином аргументоване.

6. Частина 6 ст. 83 КК встановлює кримінально-правовий наслідок вчинення засудженою в період звільнення (тобто до досягнення дитиною трирічного віку або до настання їїсмерті) будь-якогоновогозлочину. Уцьомуразісудпризначаєїйпокарання за правилами сукупності вироків (див. коментар до статей 71 і 72 КК).

Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою

1.Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92–95 цього Кодексу.

2.Особа, якапіслявчиненнязлочинуабопостановленнявирокузахворілана іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

3.Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я звільняються від покарання.

4.У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покараннязаправилами, передбаченими вчастині п’ятійстатті72 цьогоКодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

1. Оскільки відбування засудженим покарання переслідує, окрім іншого, й мету його виправлення (ч. 2 ст. 50 КК), то особа за своїм психічним станом повинна бути здатною усвідомлювати карально-виховний вплив покарання. Саме тому ч. 1 ст. 84 КК встановлює, що засуджений підлягає звільненню від подальшого відбування того виду покарання, який ним фактично відбувається на момент встановлення факту психічного захворювання, яке позбавляє його можливості усвідомлювати свої діяння або керувати ними або має відбуватися в подальшому (додаткове покарання).

Отже, передумовою звільнення від покарання на підставі ч. 1 ст. 84 КК є: відбування засудженим штрафу (якщо він сплачується у розстрочку), позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправ-

330