NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 7514

а) якщо обвинувачений відповідно до ч. 7 ст. 284 КПК заперечує проти закриття провадження зпідстав звільнення йоговідкримінальної відповідальності узв’язку із закінченням строку давності. У цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому КПК, і суд постановляє обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від призначення покарання;

б) якщо винесення вироку припадає наостанні дні строку давності, колидля суду є очевидним, що набуття вироком законної сили відбудеться уже після закінчення строку давності. У такому разі не існує ні матеріально-правових, ні процесуальноправовихперешкод для постановлення судом обвинувального вироку. Однак зурахуванням того, що на момент набрання вироком законної сили неминуче сплинуть строкидавностіпритягненнядокримінальноївідповідальності, судпостановляєйого зі звільненням особи від призначення покарання.

При звільненні особи від призначення покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК вона відповідно до ч. 3 ст. 88 КК вважається такою, що не має судимості.

Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1.Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та іншіобставинисправи, дійде висновкупроможливість виправленнязасудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2.Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуваннямувипадкузатвердженняугодипропримиренняабопровизнаннявини, якщосторонами угоди узгоджено покаранняувиді виправнихробіт, службового обмеженнядлявійськовослужбовців, обмеженняволі, позбавленняволінастрок не більше п’яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання

звипробуванням.

3.Увипадках, передбачених частинамипершою, другоюцієїстатті, судухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Тривалість іспитового строку та обов’язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

4.Іспитовийстроквстановлюєтьсясудомтривалістювідодногорокудотрьох років.

(Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 4652-VI від

13 квітня 2012 р.)

1. Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку) трансформований чинним КК в один із видів звільнення від відбування покарання – «звільнення від відбування по-

301

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

карання з випробуванням», застосування якого детально регламентовано у статтях

75–79 КК.

2.Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі за умови визначення його на строк не більше п’яти років. Однак призначення одного із зазначених покарань само по собі не вирішує питання про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Для його застосування потрібно встановити достатню для цього підставу. У статті 75 КК відсутнє чітке визначення такої підстави, але її зміст надає суду можливість конкретизувати її залежно від обставин справи. У ній зазначено, що звільнення від відбування покарання з випробуванням допустиме тоді, коли суд дійде висновку, що, виходячи із тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин, виправлення засудженого можливе без відбування покарання. Тому суду завжди потрібно детально з’ясувати фактичнутяжкістьтакогодіяння, особувинноготаіншіобставинисправи. Нацеорієнтує

іПВСУвп. 9 постанови «Пропрактику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 (зі змінами та доповненнями від 10 грудня 2004 р. № 18, від 12 червня 2009 р. № 8 та від 6 листопада 2009 р. № 11).

3.Тяжкість кримінально караного діяння визначається тим, до якої категорії кримінальних правопорушень воно віднесене (ст. 12 КК), ступенем його тяжкості, суспільної небезпечності особи та видом і строком передбаченого за нього покарання. У кожному разі фактична тяжкість кримінального правопорушення повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об’єкта та предмета посягання, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу його вчинення, наявності чи відсутності тяжкихнаслідків, кількості вчиненихкримінальнихправопорушеньтаін. (ПС(2008– 2011). – С. 161–163, 164–169). Підлягають обов’язковому врахуванню форма, вид, ступінь вини, мотиви і мета діяння, а також закінченим воно було чи незакінченим і з яких причин його не було доведено до кінця. З’ясовується і те, вчинено воно у співучасті чи однією особою.

4.Неменшважливе значення має іврахування обставин, щохарактеризують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:

– обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення караного діяння, частіше цетакі, яквідсутність правопорушеньдовчиненнязлочину, сумлінне ставлення до праці або навчання, порядна поведінка в побуті, заслуги перед Батьківщиною та ін.;

– обставини, безпосередньо пов’язані з вчиненням правопорушення: відсутність ініціативи вчинення такого діяння, причетність або непричетність особи до готування чиорганізації кримінальногоправопорушення, другоряднарольуйоговчиненнітаін.;

– обставини, що характеризують поведінку винної особи після вчинення діяння, прикладомякихможебутинаданнядопомогипотерпілому, турботапройогоблизьких тощо;

– індивідуальнівластивостіособи: стать, вік, станздоров’я, родиннийстан, спосіб життя, відсутність судимостей, наявність на утриманні непрацездатних родичів, а та-

302

Стаття 7514

кож такі особливості характеру, як доброта, чуйність чи, навпаки, озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильність до азартних ігор, зловживання спиртними напоями тощо.

5. Підлягають урахуванню й обставини, що пом’якшують покарання, наприклад вчиненнякримінальногоправопорушенняпідвпливомпримусу, погрозиабовнаслідок матеріальної службової або іншої залежності; вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин; вчинення такого діяння неповнолітнім або жінкою у стані вагітності; вчинення діяння у стані сильного душевного хвилювання; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення чи прагнення усунути наслідки кримінального правопорушення, активне сприяння розкриттю правопорушення або злочинної діяльності організованої групи, з’явлення із зізнанням, щире каяття та ін.

Усі ці обставини в різноманітних їх сполученнях можуть істотно знизити фактичний ступінь тяжкості кримінального правопорушення і особливо ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що у своїй сукупності й утворює підставу для висновку суду про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Тільки таке комплексне з’ясування підстави застосування цього виду звільнення від відбування покарання може забезпечити обґрунтований висновок суду і про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього судом обов’язків (ПС (2007–2008). – С. 241–242, 243–245, 246–247).

6.У частинах 2 та 3 ст. 75 КК зазначені особливості застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо винної особи за наявності угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим або угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості. Така угода повинна відповідати вимогам, зазначеним у статтях 468–472 КПК. Рішення суду про застосування звільнення особи від відбування покарання з випробуванням можливе тільки за наявності затвердженої судом угоди про примирення або про визначення винизаумовиузгодженнясторонамиодногоізпередбаченихуст. 75 ККвидупокарань

увиді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волічипозбавленняволінастрокнебільшеп’ятироків. Обов’язковоюумовоюугоди сторін є і узгодженість щодо застосування до особи звільнення від відбування покарання з випробуванням. Наслідки укладання та затвердження угоди і порядок судового провадження за наявності угоди чітко визначені у статтях 473 і 474 КПК.

7.Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 75 КК встановлення у вироку іспитового строку єневід’ємноюознакоюцьоговидузвільнення, утомучислііприйогозастосуванніуразі наявностіугодипропримиреннячиугодипровизнаннявини. Засвоїмзмістоміспитовий строк – це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за поведінкою засудженого, а сам він під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов’язанийвиконуватипокладенінаньогообов’язкитаіншіумовивипробування.

Іспитовий строк втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання, якщо засуджений не виконає умови випробування, і перспективу остаточного

303

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

звільнення від відбування покарання і навіть пільгового погашення судимості, якщо умови випробування будуть виконані.

8.Альтернатива таких можливостей визначає основний зміст і значення іспитового строку. Він полягає в наданні засудженому певного часу для того, щоб своєю законослухняністю і ставленням до виконання покладених на нього обов’язків довести своє виправлення без реального відбування покарання.

Важливе значення іспитового строку полягає і в тому, що несприятливі наслідки (реальне відбування призначеного покарання) можливі тільки запорушення умоввипробування, вчинені в період проходження цього строку. Будь-які порушення, вчинені за його межами, до уваги не беруться. Значення іспитового строку полягає також

втому, що тільки протягом цього проміжку часу особа визнається судимою (за винятком застосування його до особи за кримінальний проступок) і за її поведінкою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Має значення й те, що іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його поважати закони, нагадує йому, щовінневиправданий, апроходитьвипробування, відрезультатуякогозалежить його подальша доля – бути остаточно звільненим від відбування основного виду покарання або реально його відбувати.

9.Тривалість іспитового строку встановлена в ч. 4 ст. 75 КК у межах від одного до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бути такий проміжок часу, який необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Тривалість його необхідно визначати з урахуванням характеру і ступеня тяжкості вчиненого правопорушення, виду і строку призначеного основного покарання, виду і строку призначеного додаткового покарання, обставин, що характеризують особу засудженого, середовища, у якому він перебуває, та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту постановлення вироку, і він не може бути скороченим у заохочувальному порядку (абз. 4 п. 9 зазна-

ченої вище ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).

Стаття 76. Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов’язки:

1)попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2)не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримі- нально-виконавчої інспекції;

3)повідомлятикримінально-виконавчуінспекціюпрозмінумісцяпроживан- ня, роботи або навчання;

4)періодичноз’являтисядляреєстраціївкримінально-виконавчійінспекції;

5)пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

304

Стаття 1476

2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється кримінально-ви- конавчою інспекцією за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців – командирами військових частин.

(Стаття 76 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 1254-VI від

14 квітня 2009 р.)

1.У випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого один або декілька обов’язків, вичерпний перелік яких передбачено в ч. 1 ст. 76 КК. Покладання інших обов’язків, будь-яке доповнення до покладених обов’язків або звільнення засудженого від виконання обов’язку законом не передбачено. Обов’язки, які покладені на засудженого, повинні виконуватися ним тільки протягом іспитового строку.

2.Закон надає право суду покласти на засудженого такі обов’язки:

–попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого, що означає якоюсь мірою компенсувати заподіяну йому моральну шкоду. Покладання цього обов’язку несе в собі певний вплив виправного характеру і корисне при засудженні за менш тяжкі злочини особливо проти здоров’я, честі, гідності, проти громадського порядку, моральності тощо (про поняття «потерпілий» див. ч. 1 ст. 55 КПК та коментар до ст. 46 КК);

–не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримі- нально-виконавчої інспекції. Покладання цього обов’язку означає заборону судом без дозволу кримінально-виконавчого органу виїжджати за межі України на постійне проживання. Мотиви і мета такого виїзду до уваги не беруться (ПС (2008– 2011). – С. 169–170);

–повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботиабонавчання. Покладання цьогообов’язкузобов’язуєзасудженого невідкладно повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання з обов’язковим повідомленням адреси нового місця проживання, нового місця роботи чи навчання. Чітке виконання цього обов’язку дисциплінує засудженого і потрібне для обліку таких осіб і належного контролю за їхньою поведінкою за новим місцем проживання;

–періодично з’являтися для реєстрації у кримінально-виконавчу інспекцію. Покладання такого обов’язку означає періодичну явку у відповідну кримінально-вико- навчу інспекцію за місцем проживання для реєстрації. Поклавши на засудженого такий обов’язок, суд не визначає періодичність та дні проведення такої реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 13 КВК України вирішення цього питання віднесено до компетенції кримінально-виконавчих інспекцій (абз. 3 п. 9 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; ПС (2008–2011). – С. 163–164, 180–181). Такий обов’язок є складовою частиною випробування, він дисциплінує засуджених і водночас полегшує здійснення контролю за їх поведінкою;

–пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. На відміну від інших обов’язків – це спеціальний вид, тому що покласти такий обов’язок суд має право тільки на особу, стосовно якої документально доведено, що вона страждає на одну чи декілька вказаних

305

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

хвороб і потребує відповідного лікування. На практиці щодо осіб, які страждають на алкоголізм чи наркоманію, суди вимагають висновку медичної комісії, а для осіб, хворих на венеричні хвороби, проказу, вірус імунодефіциту людини, туберкульоз та інші, що становлять небезпеку для людей, достатньо наявності документа профільного медичного закладу з висновком про діагноз і необхідність лікування. Покладання цього обов’язку передбачає проходження повного курсу лікування. Необхідність покладання такого обов’язку зумовлена як метою виправлення засуджених і запобіганняновимправопорушенням, такіпопередженняхвороб, щостановлятьнебезпеку для здоров’я інших осіб. Тому покладання такого обов’язку можливе і щодо осіб, які вчинили злочин, не пов’язаний з їх захворюванням.

3. Текст ч. 2 ст. 76 КК свідчить про те, що контроль за поведінкою звільнених від відбування покарання звипробуванням здійснюють кримінально-виконавчі інспекції за місцем проживання засуджених, а стосовно засуджених військовослужбовців − командири військових частин, начальники військових установ або військових навчальних закладів (див. ч. 1 ст. 163 КВК). Такий контроль повинен відповідати основним принципам Європейської конвенції «Про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками» (ст. 1 ч. І) від 30 листопада 1964 р. (дата приєднан-

ня України – 22 вересня 1995 р.) (БМЮ. – 2001. – № 4. – С. 394).

За своїм змістом контроль включає, по-перше, облік таких засуджених; по-друге, нагляд за виконанням покладених на них судом обов’язків; по-третє, нагляд за їх поведінкою в суспільстві й побуті. Усе це потребує реєстрації вчинених ними правопорушеньтазастосованихдонихадміністративнихстягнень, відповіднихпрофілактичнихбесід, вокремихвипадкахдопомогищодовирішенняпитанняпрацевлаштування й інших заходів для забезпечення їх соціальної реабілітації.

Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певніпосадиабозайматисяпевноюдіяльністю тапозбавленнявійськового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Ефективністьзвільненнявідвідбуванняпокараннязвипробуваннямзабезпечує не тільки належним чином організований контроль за поведінкою засуджених, а й застосування до них додаткових покарань. Відповідно до ст. 77 КК суд у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням може призначити підсудному одне чи кілька додаткових покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Призначення додаткового покарання повинне бути судом мотивоване. Отже, при застосуванні цього виду звільнення від відбуванняпокараннязаконвиключаєможливістьпризначеннялишеодногододатко-

306

Стаття 7814

вогопокарання – конфіскації майна (ПС(2008–2011). – С. 166–168, 186–187). Алетут потрібно уточнити. Відомо, що будь-яке додаткове покарання, у тому числі й конфіскацію майна, суд, керуючись положеннями ст. 52 і ст. 65, завжди призначає додатково до основної міри покарання, а не до інших заходів кримінально-правового реагування. Тому у випадку призначення судом конфіскації майна звільнення такого засудженого від відбування основного покарання з випробуванням неможливе.

2.Аналіз статей 75, 77 і п. 1 ст. 89 КК дає можливість зробити однозначний висновок про те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням стосується тільки призначеної судом основної міри покарання. Призначені судом додаткові покаранняпідлягаютьреальномуісамостійномувиконанню, прощосудповинензазначити у резолютивній частині вироку (абз. 5 п. 9 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).

Звільнення від відбування призначених згідно зі ст. 77 КК додаткових покарань можливе лише відповідно до закону про амністію.

3.Слід мати наувазі, щопризначення додаткових покарань згіднозіст. 77 незвільняєсудвіднеобхідностікеруватисяположеннямивідповіднихстатейЗагальноїчастини КК, що регулюють порядок, межі й особливості призначення додаткових покарань.

Так, призначаючи штраф як додаткове покарання, суд зобов’язаний урахувати положення частин 2 і 3 ст. 53 КК про те, що його призначення можливе лише тоді, коли воно передбачено в санкції відповідної статті КК, а його розмір повинен визначатися залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до п’ятдесяти тисяч н. м. д. г. відповідно до п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ ПдК та з урахуванням розміру, зазначеного у відповідній санкції статті Особливої частини КК.

При призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю суду необхідно враховувати положення ст. 55 КК, якапередбачаєможливістьпризначенняцьогододатковогопокараннявмежах від одного до трьох років і навіть у випадку, коли воно не передбачене в санкції відповідної статті Особливої частини КК. При цьому строк додаткового покарання у разі застосування ст. 77 КК обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.

Призначення додаткового покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу зобов’язує суд приймати рішення, виходячи з положення ст. 54 КК про можливість його застосування лише до осіб, що вчинили тяжкий чи особливо тяжкий злочин (частини 4 і 5 ст. 12 КК).

Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням

1.Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.

2.Якщозасудженийневиконуєпокладенінаньогообов’язкиабосистематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення

307

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

1.Закінченняіспитовогострокунеозначає, щозасудженийвизнаєтьсязвільненим відвідбуванняпризначеногопокарання. Йогозвільненняможливетількизарішенням судді районного (міського) суду за місцем проживання засудженого (п. 9 ст. 537 та п. 3 ст. 539 КПК). Він же вирішує і питання про направлення засудженого для відбування покарання при невиконанні умов випробування (див. п. 8 ст. 537 КПК). Таке рішення суддя приймає на підставі клопотання контролюючого органу, а щодо неповнолітніх – за спільним клопотанням контролюючого органу та служби у справах неповнолітніх. Відповідно до п. 1 ст. 539 КПК це можливо й за поданням прокурора.

У випадку успішного проходження випробування клопотання направляється до судувідразупіслязакінченняіспитовогострокузобґрунтуваннямнеобхідностізвільнення засудженого від відбування покарання. При невиконанні засудженим покладених обов’язків чи інших умов випробування клопотання (за деяким винятком) направляється впродовж іспитового строку з відповідними документами і обґрунтуванням необхідності направлення його для реального відбування покарання.

2.Отже, правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Залежно від цього і наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливі: а) остаточне звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному основного покарання і б) пільгове погашення у зв’язку з цим судимості; несприятливі: а) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і б) призначення покарання за сукупністю вироків.

3.Зазвичайзаконстимулюєзасудженогодовиправленнятаостаточногозвільненнявідвідбуванняосновногопокарання. Томувідповіднодоч. 1 ст. 78 ККсудповинен остаточно звільнити засудженого після встановлення, що випробування закінчилось благополучно, він виконав покладені на нього обов’язки, не допустив систематичних правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення, не вчинив нового кримінального правопорушення і тим самим довів своє виправлення. Наявність правопорушень, щонеутворюютьсистематичності аботаких, які непотяглиадміністративнихстягненьчивіднесенідодисциплінарних, доувагинеберутьсяіневпливають на позитивне вирішення питання про успішність випробування і звільнення засудженого від відбування покарання.

4.Другий сприятливий наслідок – пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку – остаточного звільнення судом від відбування покарання

інастає у день ухвалення судом цього рішення, а у разі застосування до винного додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, – з дня відбуття цього додаткового покарання (див. коментар до п. 1 ст. 89 КК).

5.Відповідно до ч. 2 ст. 78 КК несприятливий наслідок – направлення засудженого длявідбуванняпризначеногопокараннянастаєудвохвипадках. Перший– колизасудже-

308

Стаття 1479

нийуперіодпроходженняіспитовогострокуневиконуєпокладенихнаньогосудомодного чи кількох обов’язків. При цьому суд у кожному випадку повинен з’ясувати причини їх невиконання. Другий – якщо засуджений протягом іспитового строку систематично (три і більше рази) вчинив правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення, види яких передбачені у ст. 24 КУпАП (п. 10 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Вчиненнятакихправопорушеньдаєсудупідставудлявисновкупронебажаннязасудженогостатинашляхвиправленняйнеобхідністьскасуваннязвільненняінаправленняйого дляреальноговідбування покарання(абз. 1 п. 10 ППВСУвід24 жовтня2003 р.).

6.Вчинення засудженим протягом іспитового строку будь-якого за ступенем тяжкості іформоювининовогозлочинувизнається законом найсуттєвішим порушенням умоввипробування. Томувідповіднодоч. 3 ст. 78 ККсудпісляпризначення покарання за знову вчинений злочин призначає йому остаточне покарання за сукупністю вироків, керуючись правилами, передбаченими у статтях 71, 72 КК (ПС (2008–2011). – С. 171–172). При цьому ПВСУ в зазначеній вище постанові від 24 жовтня 2003 р. (абз. 4 п. 10) не рекомендує судам до таких осіб застосовувати повторно звільнення від відбування покарання з випробуванням.

7.На практиці мають місце випадки вчинення засудженим нового кримінального правопорушенняпіслязакінчення іспитовогостроку, аледоповноговідбуттяпризначеного йому судом додаткового покарання, наприклад позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У такій ситуації суди повинні вирішувати питання за правилами ч. 3 ст. 71 КК – до покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, приєднати невідбуту частину додаткового покарання за першим вироком.

Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

1.Уразіпризначення покаранняувидіобмеженняволіабопозбавленняволі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так

ідодаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

2.У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов’язки, передбачені у статті 76 цього Кодексу.

3.Контрользаповедінкоюзасудженихздійснюєтьсякримінально-виконавчою інспекцією.

4.Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняєїївідпокаранняабонаправляєдлявідбуванняпокарання, призначеного вироком.

309

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

5.У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляєтьсявідвихованнядитини, доглядузанею, невиконуєпокладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

6.Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначаєїйпокараннязаправилами, передбаченимиустаттях71 і72 цьогоКодексу.

(Стаття 79 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 1254-VI від

14 квітня 2009 р.)

1.Передбачене у ст. 79 КК звільнення є спеціальним видом звільнення від відбуванняпокараннязвипробуванням, ідопустимістьйогозастосуваннялишедовагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, визнається обов’язковою умовою такогозвільнення. Уньомузнаходитьвиявленнявідомийпринципгуманізмудотаких жінок, їх дітей та родичів. Таке звільнення за багатьма ознаками не відрізняється від звільнення від покарання, встановленого у ст. 75 КК, але має свої особливості.

2.Відповідно до ч. 1 ст. 79 КК таке звільнення від відбування покарання можливе лише щодо тих жінок зазначеної категорії, які засуджені до обмеження волі або позбавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначене на строк більше п’яти років і тільки за тяжкі чи особливо тяжкі злочини. Це друга обов’язкова умова йогозастосування. Отже, вокремихвипадкахтакезвільненняможливеідлятихжінок, яким за сукупністю вироків призначене остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років, але за умови, що вчинені ними кримінальні правопорушення не є тяжкими або особливо тяжкими.

Одназважливихособливостейполягаєівтому, що, навідмінувідзагальноговиду звільнення (ст. 75 КК), законнадає суду правозвільнититакузасуджену відвідбуваннянетількиосновного, айдодатковогопокаранняуразі, якщойогобулопризначено.

3.Необхідно зазначити, що наявність передбачених у законі і розглянутих умов длязвільненнятакихжіноквідвідбуванняпокараннянеозначає, щосудзобов’язаний прийняти рішення про їх звільнення. Застосування цього виду звільнення від відбуванняпокарання, якізагальноговиду(ст. 75 КК), єправом, анеобов’язкомсуду. Тому для позитивного вирішення цього питання суду необхідно встановити достатню для такого звільнення підставу. Для цього, крім вагітності жінки чи наявності у неї дітей вікомдосемироків, щовиступаєнапершийплан, судмаєврахуватиступіньтяжкості вчиненого кримінального правопорушення, впевнитись, що воно не належить до тяжкогоабоособливотяжкого. Необхідновзятидоувагиіхарактервини, мотив, мету злочину, а також обставини, що характеризують особу винної, й особливо наявність судимості, спосібжиття, сімейнийстан, ставленнядовихованнядитини, станздоров’я, відсутність або наявність фактів зловживання алкогольними напоями, вживання наркотиківчиіншиходурманюючихречовин, можливістьзабезпечитиналежніумови для утримання та виховання дитини тощо.

310