NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 7114

102; РВСУ. – 2005. – Вип. 1 (10). – С. 94–95; ВВСУ. – 2007. – № 3. – С. 12; № 6. – С. 18–19; 2011. – № 2. – С. 24, 30; СПВСУ (2008–2009). – С. 56–59). Винятком із цього правила є лише випадки, коли за сукупністю вироків остаточне покарання визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі (ч. 4 ст. 71 КК);

– хочаскладання здійснюєтьсяшляхомприєднанняневідбутоїчастинипокарання до знову призначеного, проте межі такого складання визначаються за більш суворим видомпокарання, незалежно від того, за яким вироком – попереднім чи знову ухваленим – призначений більш суворий вид покарання. Ця вимога випливає із ч. 1 ст. 72 КК, відповідно до якої при складанні різних видів покарань за сукупністю злочинів або вироків менш суворий вид покарання переводиться (перераховується) в більш суворий(ПС(2001–2005). – С. 103–105; СПВСУ2010. – С. 104–105). Наприклад, якщо особа, засуджена до позбавлення волі, вчиняє до повного відбуття покарання новий злочин, за який засуджується до виправних робіт, остаточне за сукупністю вироків вона повинна бути засуджена до позбавлення волі.

5.Межіскладання, аотже, ізагальнийстрок(розмір) покарання, остаточновизначеного за сукупністю вироків, установлені в ч. 2 ст. 71 КК і залежать від: а) виду покарання, якийбулопризначенозапопереднімвироком; б) видупокарання, якийпризначається за новим вироком; в) розміру невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком; г) розміру покарання, призначеного за новим вироком; д) ступеня тяжкості злочину, за вчинення якого особу засуджено за попереднім чи за новим вироками.

6.Якщо за кількома вироками призначені покарання одного виду або такі різновидні, щопідлягають складанню заправилами ч. 1 ст. 72 КК), тоостаточне покарання за сукупністю вироків визначається в максимальних межах, установлених для більш суворого з цих видів покарань у Загальній частині КК (ч. 2 ст. 72 КК). Наприклад, при складаннівиправнихробітмаксимальноприпустимумежустановитьстрокудвароки (ч. 1 ст. 57 КК), а при складанні обмеження волі його строк не може перевищувати п’яти років (ч. 1 ст. 61 КК).

7.Установлюючи межі складання – максимум відповідного виду покарання – ч. 2 ст. 71 КК передбачає і виняток із цього загального правила для позбавлення волі, загальний строк якого за сукупністю вироків може бути більше 15-ти років, але не повиненперевищувати25 роківзаумови, якщохочабодинізвчиненихзлочинівєособливо тяжким (ч. 5 ст. 12 КК). Проте призначення за сукупністю вироків позбавлення волі на строк понад 15 років є правом, а не обов’язком суду, який може ним і не скористатися, навітьякщооднимізвироківособузасуджено заособливотяжкийзлочин. Водночас призначення остаточного покарання в межах 15-річного строку позбавленняволінеможливе, якщозакожним ізвироківцепокарання призначене вмаксимальних межах – 15 років. За таких умов суд зобов’язаний застосувати принцип часткового складання і визначити остаточне покарання за сукупністю вироків на строк понад 15, аленебільше 25 роківпозбавлення волі, бопоглинення покарань всилуч. 1 ст. 71

ККу таких випадках виключається.

8.Хочауч. 2 ст. 71 ККнаведенийлишеєдинийвипадокпризначенняпозбавлення волі за сукупністю вироків на строк понад 15 років, проте за межі цього строку суд

291

Розділ XI. Призначення покарання

може вийти і тоді, коли новий злочин вчиняється під час відбування покарання особою, якій актом про помилування довічне позбавлення волі замінене позбавленням волінастрокнеменше 25 років(ч. 2 ст. 87 КК). Такий порядок призначення покарання не суперечить приписам ч. 2 ст. 71 КК, тому що, по-перше, і в цьому випадку хоча б один із вчинених особою злочинів є особливо тяжким, бо відповідно до ч. 1 ст. 64 КК довічне позбавлення встановлюється саме затакі злочини. По-друге, обмежитися у такій ситуації 15-річним строком позбавлення волі суд у багатьох випадках просто не має можливості ще й тому, що це призвело б до порушення вимог ч. 4 ст. 71 КК, бо розмір остаточного покарання за сукупністю вироків має бути більшим від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

9.У частині 1 ст. 71 КК закріплений лише такий порядок визначення остаточного покарання за сукупністю вироків, який полягає у приєднанні до знову призначеного покарання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, тобто встановлено лише можливість складання покарань. Однак у ряді випадків складання призначених за окремими вироками покарань неможливе. Так, якщо хоча б за одним із вироків призначається довічне позбавлення волі, то загальний строк покарання, остаточно призначеного за їх сукупністю, визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворихпокараньдовічнимпозбавленнямволі(ч. 2 ст. 71 КК). Інакшекажучи, довічне позбавлення волі, призначене за одним із вироків, завжди поглинає собою менш суворівидипокарань, призначені заіншимивироками (СПВСУ. Кн. 1. – С. 86–92; РВСУ. – 2012. – Вип. 2 (25). – С. 71–74).

10.Протедозастосуванняпринципупоглиненнясудзмушенийудаватисянелише

внаведеному, а й в інших випадках, бо якщо за знову вчинений злочин призначено передбачене законом покарання у максимально припустимих його межах, невідбута частина покарання за попереднім вироком підлягає поглиненню (п. 25 ППВСУ від 24 жовтня2003 р.). Наприклад, якщоособа, засуджена дообмеження волі, доповного відбуття цього покарання вчинила новий злочин, за який знову засуджується до цього ж самого виду покарання, але в максимально можливих його межах – п’ять років (ч. 2 ст. 61 КК), то визначаючи остаточне покарання за сукупністю вироків, суд змушений буде вдатися до поглинення знову призначеним покаранням невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Саме таку ситуацію враховує закон, коли

вч. 4 ст. 71 КК указує на можливість визначення остаточного покарання за сукупністю вироків шляхом використання для цього принципу поглинення невідбутої за попереднім вироком частини менш суворого виду покарання більш суворим, призначеним за новим вироком.

11.Якщо хоча б за одним із вироків призначене основне покарання, передбачене статтями 53 або 55 КК, остаточне покарання за сукупністю вироків не може бути визначене ні шляхом поглинання, ні шляхом складання, тому що згідно з ч. 3 ст. 72 КК ці види покарань, призначені за окремими вироками, завжди застосовуються одно-

часно і виконуються самостійно.

12.Призначеннязасукупністювироківдодатковихпокараньздійснюєтьсявідповіднодоч. 3 ст. 71 тач. 4 ст. 72 КК. Оскількиоднеабодекількадодатковихпокараньможуть бути призначені судом за одним чи за кількома вироками, а самі ці додаткові покарання можутьналежатидоодногочидорізнихїхвидів, необхідновраховуватитаке:

292

Стаття 7114

–якщододатковіпокаранняпризначенітількизапопереднімвироком, товирішення питання про порядок їх призначення за сукупністю вироків залежить від виду: а) додаткового покарання – чи є воно строковим або безстроковим (одноактним); б) основного покарання, до якого приєднується додаткове – чи пов’язане воно з обмеженням або позбавленням волі. З урахуванням зазначених особливостей на час ухваленнясудомновоговирокудодатковепокараннязапопереднімвирокомможебутивже виконаним(наприклад, конфіскаціямайна) абощеповністючичастковоневиконувалось (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади). Тому до основного покарання, остаточного призначеного за сукупністю вироків, приєднуються лише такі додаткові покарання (чи невідбута їх частина), які призначені за попереднім вироком, але ще не були виконані (не відбувались засудженим) на час постановлення нового вироку;

–якщо кілька додаткових покарань призначені лише за новим вироком, то вони приєднуються (без складання між собою) до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю вироків;

–якщододатковіпокаранняпризначеніякзапопереднім, такізазновуухваленим вироками, порядок їх визначення за сукупністю вироків залежить від того, який саме вид додаткового покарання і в якому розмірі був призначений:

а) додаткове покарання або невідбута його частина, призначене за попереднім вироком, підлягає повному чи частковому складанню з додатковим покаранням того самоговиду, призначенимзановимвироком, умежахмаксимальногостроку(розміру), встановленомудляданоговидудодатковогопокараннявЗагальнійчастиніКК. Отримана зарезультатом такого складання загальна (сукупна) міра додаткового покарання приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю вироків;

б) якщо хоча б за одним із вироків додаткове покарання призначене в максимальних межах, установлених для нього в Загальній частині КК, то додаткове покарання того ж самого виду, призначене за іншим вироком, підлягає поглиненню;

в) якщо за кількома вироками призначені додаткові покарання різних видів, то до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю вироків, вони приєдну-

ютьсяодночаснобезскладанняікожнезнихвиконуєтьсясамостійно(ч. 4 ст. 72 КК). 13. У частині 5 ст. 71 КК наведена ситуація, коли після ухвалення вироку, але до відбуттяпризначеногонимпокаранняособавчиняєнеодин, акільказлочинів. Утаких випадках у вчиненому одночасно є ознаки як сукупності злочинів, так і сукупності вироків, томувційситуаціїсудспочаткуповиненпризначитипокараннязаправилами ст. 70 КК, а потім визначити остаточне покарання відповідно до приписів ст. 71 КК. На практиці трапляються і більш складні ситуації, коли після постановлення вироку встановлюється, щозасуджений виненщевкількохзлочинах, однізякихвчиненодо,

аінші – після ухвалення першого вироку. У наведених випадках покарання за останнім вироком призначається із застосуванням правил як ст. 70, так і ст. 71 КК у такому порядку: а) спочатку – за правилами частин 1–3 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; б) після цього – за правилами ч. 4 ст. 70 КК; в) потім – за сукупністю злочинів (частини 1–3 ст. 70 КК), вчинених після ухвалення першого вироку; г) нарешті, остаточно – за сукупністю вироків (ст. 71 КК).

14. Призначенняпокараннязасукупністювироківщодонеповнолітньогоздійснюється за правилами ст. 71 КК з урахуванням вимог статей 98–103 КК.

293

Розділ XI. Призначення покарання

Стаття 72. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення

1.При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;

б) два дні обмеження волі; в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні ви-

правних робіт; г) вісім годин громадських робіт;

2) одномуднютриманнявдисциплінарномубатальйонівійськовослужбовців або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі; б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні ви-

правних робіт; 3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження

для військовослужбовців або три дні виправних робіт; 4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громад-

ських робіт.

2.При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.

3.Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинівізасукупністювироківскладаннюзіншимивидамипокараньнепідлягають і виконуються самостійно.

4.Додатковіпокараннярізнихвидівувсіхвипадкахвиконуютьсясамостійно.

5.Попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудженнядопозбавленняволіденьзаденьабозаправилами, передбаченимиучастині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

6.Встановлені в частині першій цієї статті правила співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших випадках, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.

(Стаття 72 в редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.)

1.У частині 1 ст. 72 КК встановлено низку правил, якими повинен керуватися суд

уразі призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків.

294

Стаття 7214

2.Слід ураховувати, що ці правила застосовуються: а) лише у випадках, коли за декілька злочинів (ст. 70 КК) чи за кількома вироками (ст. 71 КК) призначені основні покарання, які належать до різних їх видів; б) лише в ситуаціях, коли остаточне покарання за сукупністю злочинів або вироків визначається за принципом повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини (за окремими вироками); в) лише для забезпечення складання покарань на підставі встановленого законом співвідношення різних видів покарань, шляхом використання якого суд може перевести (перерахувати) менш суворий вид покарання в більш суворий, спи-

раючись на певну шкалу їх еквівалентів, встановлену в ч. 1 ст. 72 КК (див. коментар до статей 70 та 71 КК).

3.Установлюючи в статтях 70 та 71 КК можливість (а іноді обов’язковість) застосування принципів повного чи часткового складання покарань для визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів та вироків, закон допускає таке складання щодо покарань, які належать: а) до одного виду чи б) лише до таких різних їх видів, які вичерпно перелічені в ч. 1 ст. 72 КК (див. коментар до статей 70 і 71 КК).

4.Стосовно інших видів покарань, тобто таких, які не підлягають складанню,

уч. 3 ст. 72 КК встановлений особливий порядок призначення їх за сукупністю злочинів та вироків. Це стосується таких основних (статті 53 і 55 КК) і додаткових (ч. 4 ст. 72 КК) видів покарань, які за характером вміщених у них правообмежень, перерахуванню і складанню між собою та з іншими видами покарань не підлягають (СПВССУ. – С. 127–132). Тому в усіх випадках штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також різновидні додаткові покарання, призначені заокремі злочини(ст. 70 КК) чизаокремими вироками (ст. 71 КК), тобто за сукупністю як злочинів, так і вироків, застосовуються одночасно без скла-

дання і виконуються самостійно (див. коментар до статей 70 та 71 КК).

5.У частині 2 ст. 72 КК зазначені особливі правила, якими має керуватися суд при призначенні за сукупністю злочинів та вироків таких видів покарань, як виправні роботи (ст. 57 КК) та службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК). Згідно з цими правилами за сукупністю як злочинів, так і вироків складанню підлягають лише строки зазначених видів покарань, а розміри відрахувань із заробітку засудже-

ного не складаються і обчислюються за кожним вироком самостійно.

6.Особливість зазначених правил полягає в тому, що вони: а) стосуються лише тих двох видів покарань, які передбачені статтями 57 та 58 КК; б) застосовуються лише тоді, коли виправні роботи чи службові обмеження призначаються за всі або, в усякому разі, не менш ніж за два злочини або за двома вироками, які становлять їх сукупність (статті 70 і 71 КК); в) використовуються лише у разі визначення за сукупністю остаточного строку цих видів покарань за принципом повного чи часткового їх складання. Уцихвипадках длякожноїчастинистрокуостаточногопокарання, визначеного за сукупністю злочинів або вироків, зберігаються ті відсотки відрахувань із заробітку засудженого, які були встановлені судом при засудженні особи за кожен окремий злочин чи за кожним окремим вироком.

7.У частині 5 ст. 72 КК встановлені правила, за якими попереднє ув’язнення зараховується в строк покарання, призначеного вироком суду. Умови такого зараху-

295

Розділ XI. Призначення покарання

вання залежать від виду покарання, призначеного судом, а саме: а) якщо це позбавлення волі, то зарахування провадиться день за день; б) якщо це покарання, не пов’язане з позбавленням волі і належить до тих видів покарань, які перелічені у ч. 1 ст. 72 КК, то для зарахування використовується встановлена тут шкала еквівалентів різних видів покарань; в) якщо покарання, не зазначене у переліку ч. 1 ст. 72 КК, то, враховуючи строк попереднього ув’язнення, суд може або пом’якшити призначене покарання, або повністю звільнити засудженого від його відбування

(СПВССУ. – С. 124–126).

8.Пом’якшення покарання за ч. 5 ст. 72 КК провадиться судом або у межах мінімуму санкції статті, за якою засуджується винний, або у межах мінімального строку, встановленого в Загальній частині КК для призначеного судом виду покарання. Що

жстосується звільнення від покарання, то воно може бути тільки повним, бо ні часткове звільнення від покарання, ні заміна його іншим, більш м’яким, у ч. 5 ст. 72 КК не передбачені.

9.Частина 6 ст. 72 КК передбачає, що встановлене в ч. 1 ст. 72 КК співвідношення різних видів покарань за ступенем їх суворості має універсальний характер і тому повинно використовуватися судом не тільки при складанні різновидних покарань за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та вироків (ст. 71 КК), а й в інших випадках, передбачених Загальною частиною КК (наприклад, при застосуванні ч. 5 ст. 72, ст. 73, ч. 3

ст. 74 КК).

Стаття 73. Обчислення строків покарання

Строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув’язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

1.Усі строкові види покарань (статті 55–58, 60–63 КК) обчислюються, як правило, в роках та місяцях, а громадські роботи (ст. 56 КК) − в годинах (СПВССУ. –

С. 136–139).

2.Обчисленняпокаранняудняхприпускаєтьсяувипадках: 1) складанняпокарань за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та вироків (ст. 71 КК); 2) зарахування попереднього ув’язнення (ч. 5 ст. 72 КК); 3) зарахування часу застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 84 КК); 4) зарахування та перерахування покарання за ч. 3 ст. 74 КК; 5) заміни покарання (ч. 4 ст. 83, ч. 2 ст. 87 КК).

296

РОЗДІЛ XII

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1.Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, замінабільшм’яким, атакожпом’якшенняпризначеногопокарання, крімзвільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі закону України проамністіючиактапропомилування, можезастосовуватисятількисудомувипадках, передбачених цим Кодексом.

2.Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3.Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м’який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.

4.Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5.Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

(Стаття 74 із змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15 квітня

2008 р.)

1.Частина 1 ст. 74 КК містить загальні положення про те, що:

а) особа, визнана винною у вчиненні злочину, може бути звільнена від покарання (як від його призначення (див. коментар до ч. 4 і ч. 5 ст. 74 КК), так і від повного відбування призначеного (див., наприклад, коментар до ст. 75 КК), а також від подальшого відбування покарання, тобто від невідбутої частини покарання (див. комен-

тар до ч. 2 і ч. 3 цієї статті, а також до статей 81, 83, 84 КК));

б) призначене засудженому покарання може бути пом’якшене (тобто скорочений його строк або розмір) чи замінене на інший, більш м’який вид;

в) як звільнення від покарання чи його подальшого відбування, так і його пом’якшення чи заміна можуть бути здійснені тільки судом. Порядок звільнення від покараннячийогоподальшоговідбування, йогопом’якшеннячизамінивизначається КПК (статті 537, 539 КПК та ін.);

297

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

г) підстави звільнення від покарання чи його подальшого відбування, його пом’якшеннячизаміниможутьвстановлюватисявиключноКК, атакожзаконамипро оголошення амністії (див. коментар до ст. 86 КК) чи указами Президента України про помилування (див. коментар до ст. 87 КК).

2.Частина 2 ст. 74 КК встановлює кримінально-правовий наслідок зворотної дії закону, що скасовує злочинність діяння (див. коментар до ст. 5 КК). Якщо злочин декриміналізовано після набуття законної сили вироком суду, яким особа засуджена за такий злочин із призначенням їй покарання, вона має бути негайно звільнена від призначеного судом покарання. Це, зокрема, означає, що:

а) у разі, якщо особа ще не відбуває призначене їй покарання (наприклад, звільнена від його відбування із випробуванням (див. коментар до ст. 75 КК) або виконання вироку відстрочене (ст. 536 КПК)) – вона звільняється від повного строку чи розміру покарання, призначеного за декриміналізований злочин;

б) якщо особа відбуває призначене їй покарання – вона звільняється від його невідбутої частини;

в) якщо разом з основним покаранням особі було призначене додаткове і воно ще не виконане (див. коментар до ч. 3 ст. 55 КК) – вона звільняється від відбування додаткового покарання;

г) якщо покарання особі призначене за сукупністю злочинів або сукупністю вироків і один із вчинених нею злочинів декриміналізовано – вона звільняється від покарання, призначеного окремо за декриміналізований злочин, після чого суд повинен заново визначити остаточне покарання без урахування того, від якого особу було звільнено.

Від покарання або його частини, що їх особа законно відбула на підставі вироку суду до декриміналізації злочину, вона не може бути звільнена. Понесені особою правообмеження у цьому разі не підлягають відшкодуванню чи компенсації.

3.Частина 3 ст. 74 КК встановлює кримінально-правовий наслідок зворотної дії

вчасі закону, який пом’якшує покарання (див. коментар до ст. 5 КК). Загальне правило полягає в тому, що призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцієюновогозакону. Наприклад, санкціяч. 3 ст. 286 ККвредакції, щобулачинною з2001 р., передбачала покаранняувидіпозбавленняволінастроквідсемидодванадцяти років. Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінальнопроцесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15 квітня 2008 р. (ВВРУ. – 2008. – № 24. – Ст. 236) в ній встановлене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Якщо суб’єкт до набуття чинностівказаним закономбувзасуджений, наприклад, до11 або12 роківпозбавлення волі – ця міра покарання знижується йому до максимального розміру, встановленого в новій редакції санкції – 10 років позбавлення волі.

Данеправилонепоширюєтьсянавипадкипом’якшенняпокарання, якщопризначена засудженому за старою редакцію закону міра покарання не перевищує максимального розміру санкції нового закону. У такому разі особа продовжує відбувати призначену судом міру покарання.

298

Стаття 714

Якщофактичновідбутийзасудженимстрок(розмір) покаранняперевищуємаксимальну межу нової редакції санкції, особа звільняється від подальшого відбування покарання.

У другому реченні ч. 3 ст. 74 КК встановлена особливість пом’якшення покаранняувипадках, колисанкціяновогозаконуякнайбільшсуворе(абобезальтернативне) покарання передбачає більш м’який вид покарання, ніж відбувається засудженим. У такому разі заміна призначеної засудженому міри покарання відбувається в три етапи. По-перше, суд заміняє призначене покарання на максимальний строк (розмір) передбаченого всанкції більшм’якоговидупокарання. По-друге, зурахуванням пропорцій (еквівалентів), встановлених у ст. 72 КК (див., зокрема, коментар до ч. 6 ст. 72 КК), суд перераховує строк фактично відбутого засудженим за вироком більш сувороговидупокараннявменшсуворийвид, якийпередбачений усанкції. Нарешті, від строку (розміру), визначеного на першому етапі, суд віднімає строк (розмір), визначений на другому етапі, і різниця (якщо вона утвориться) підлягає відбуттю засудженим. Якщо ж виявиться, що строк (розмір) покарання, визначений на другому етапі, єрівним строку (розміру), визначеному напершому етапі, абоперевищує його, засуджений звільняється від подальшого відбування покарання.

Слід мати на увазі, що ст. 72 КК не встановлені пропорції перерахування в інші види покарань штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Тому, якщо названі види покарання стали найбільш суворими післяпом’якшеннякримінальної відповідальності запевнийзлочин, судпризастосуванні ч. 3 ст. 74 має також керуватися перехідними положеннями до відповідного закону. Наприклад, у пп. 2 і 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» (ВВРУ. – 2012. – № 25. – Ст. 263) було встановлено порядок заміни штрафом більш суворих видів покарань, що були призначені засудженим за злочини, за які названим законом було встановлено штраф як безальтернативне покарання.

При застосуванні ч. 3 ст. 74 КК слід мати на увазі, що:

а) якщо санкція нового закону передбачає такі види покарання, які в силу обмежень, установлених у статтях Загальної частини КК, не можуть бути застосовані до засудженого, суднездійснюєзамінупризначеногопокарання, априймаєрішенняпро звільненнязасудженоговідподальшоговідбуванняпокарання(див. абз. 7 п. 8 ППВСУ

«Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня

2003 р. № 7);

б) якщо засуджений звільнений від відбування покарання з випробуванням, а новийзакон, щомаєзворотнудію, передбачаєякнайбільшсуворийвидпокараннятакий, від відбування якого особа теж може бути звільнена з випробуванням (наприклад, обмеження волі чи виправні роботи), призначена їй міра покарання теж підлягає заміні на максимальний розмір покарання, передбаченого новою санкцією. При цьому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не скасовується і засуджений продовжує далі відбувати визначений судом іспитовий строк. Однак, якщо в новій санкції передбачений як найбільш суворий такий вид покарання, від

299

Розділ XIІ. Звільнення від покарання та його відбування

якого неможливе звільнення з випробуванням (наприклад, штраф, громадські роботи чи арешт), призначена засудженому міра покарання не підлягає заміні на максимум санкції, встановленої новимзаконом, оскільки цепогіршилобстановище засудженого. Особа продовжує відбувати визначений судом іспитовий строк і має вважатися засудженою до покарання, визначеного вироком суду. І тільки у випадку виникнення підстав для направлення засудженого для відбування призначеного судом покарання (див. коментар до ч. 2 ст. 78 КК) або призначення покарання за сукупністю вироків (див. коментар до ч. 3 ст. 78 КК) суд приймає рішення про заміну призначеної вироком міри покарання максимальним розміром покарання, встановленим у санкції нового закону;

в) якщопокарання призначене особізасукупністю злочинівабовироків, апідчас його відбування було пом’якшено санкцію за один із вчинених особою злочинів, суд за наявності до того підстав має відповідним чином пом’якшити покарання, призначене за цей злочин, після чого заново визначити остаточне покарання.

4.Частиною 4 ст. 74 ККвстановлено самостійний видзвільнення засудженого від призначення покарання.

Передумовою цього виду звільнення є вчинення особою злочину невеликої або середньоїтяжкості(див. коментардост. 12 КК). Цяпередумованезалежитьвідтого, вчинений цей злочин вперше чи не вперше, був він умисним чи необережним, закінченим чи незакінченим, вчиненим одноособово чи у співучасті тощо.

Підставою звільнення є визнання судом того, що особу на час розгляду справи

всуді вже не можна вважати суспільно небезпечною, тобто що вірогідність вчинення нею нового злочину є вкрай низькою. До такого переконання суд повинен прийти на підставі врахування бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці обвинуваченого. Під бездоганною поведінкою слід розуміти таку поведінку особи у сім’ї, побуті, трудовому чи навчальному колективі, при якій вона свідомо і добровільно дотримується загальноприйнятих правил людського співжиття. Сумлінне ставлення до праці – це чесне, повне і точне виконання своїх трудових обов’язків особою, яка має роботу. За буквальним змістом ч. 4 ст. 74 КК встановлена нею підстава звільненнянепоширюєтьсянаосіб, якінепрацюють(безробітні, пенсіонери, студентитаін.).

При встановленні передумови і підстави звільнення від покарання суд має право (але не зобов’язаний) звільнити особу від покарання. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 373 КПКсудпостановляєвирок, якимвизнаєобвинуваченоговинуватимувчиненні кримінального правопорушення (злочину), але звільняє його від призначення покарання, тобто не визначає конкретний вид і розмір покарання за вчинений злочин. Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК «Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання… визнаються такими, що не мають судимості».

5.Відповідно до ст. 49 КК особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, якщо «з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили» закінчилися строки давності, визначені згаданою статтею (див. коментар до ст. 49 КК). Разом із тим сплив визначеного ст. 49 КК строку давності відповідно до ч. 5 ст. 74 КК може також бути й підставою звільнення не від відповідальності, а від покарання. Зокрема, суд може постановити обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від призначення покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК у випадках:

300