NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 6814

чити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для відповідного виду покараннявнормахЗагальноїчастиниКК. Іншерішеннясуперечилобякзагальнимзасадам призначення покарання (п. 2 ч. 1 ст. 65 КК), так і тим нормам Загальної частини КК (статті53, 55–63 КК), яківстановлюютьмінімальнімежідлявідповіднихвидівпокарань.

16.Застосування правил, установлених у частинах 2 і 3 ст. 68 КК, можливе при призначенніпокараннялишезаокремий(одиничний) незакінченийзлочин. Тому, якщо особа вчинила декілька незакінчених злочинів, положення частин 2 і 3 ст. 68 КК можуть застосовуватися при призначенні покарання за кожний з них окремо, а визначення остаточного покарання за сукупністю цих злочинів здійснюється за правилами ст. 70 КК. При цьому слід ураховувати, що в ч. 2 ст. 70 КК не міститься яких-небудь спеціальних положень стосовно строку покарання, остаточно визначеного за сукупністю незакінчених злочинів. Тому, якщо особа вчинила декілька незакінчених злочинів, то за кожний окремий з них покарання призначається з дотриманням вимог частин 2 і 3 ст. 68 КК, однак остаточне покарання, призначене за сукупністю цих незакінченихзлочинівшляхомскладання, повинновизначатисяумежах, передбачених ч. 2 ст. 70 КК – тобто у межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

17.Призначення покарання за правилами частин 2 і 3 ст. 68 КК має бути вмотивоване у вироку суду з обов’язковим посиланням на цю норму закону (п. 61 ППВСУ від 24 жовтня2003 р.). Слід також ураховувати, щоможливість зниження максимального строку (розміру) найбільш суворого виду покарання за незакінчений злочин за правиламичастин2 і3 ст. 68 ККневиключаєзастосуваннясудомст. 69 КК, якщозасправою

єпідстави для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

18.Відповідно доч. 3 ст. 68 ККзавчинення замахунабудь-якийзлочинстрокабо розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК. Однак ці правила ч. 3 ст. 68 КК не можуть бути застосовані у разі вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 112, 348, 379, 400 і 443 КК, бо їх об’єктивна сторона може виражатися не тільки в закінченому вбивстві, а й у замаху на нього. Виходячи з цього, відповідні межі покарання встановлюються і в санкціях статей за ці злочини, що виключає можливість застосування в цих випадках правил ч. 3 ст. 68 КК.

19.Згідноізч. 4 ст. 68 ККприпризначенніпокаранняспівучасникамсуд, керуючись положеннями статей 65–67 КК, додатково враховує: а) характер і б) ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

20.Хоча закон і не встановлює якихось особливих підстав відповідальності за співучасть (див. коментар до статей 29 та 30 КК), проте з урахуванням того, що злочин вчинюється спільними зусиллями декількох суб’єктів, а «внесок» кожного

зних у досягнення загального результату може бути різним, ч. 4 ст. 68 КК приписує суду, кріміншого(статті65–67 КК), враховуватиприпризначенніпокаранняхарактер участіувчиненнізлочинукожногоізспівучасників. Тимсамимзаконуказуєнанеобхідність встановити й оцінити ту конкретну (функціональну) роль (вид співучасті), яку здійснював у злочині той чи інший його співучасник. Встановлення ролі кожного ізспівучасників узлочинійоцінкайого«особистоговнеску» характеризуютьякісний

271

Розділ XI. Призначення покарання

рівень небезпечності його участі у злочині, що дозволяє суду визначити та врахувати

увироку характер цієї участі.

21.Судовапрактикавизнає, щонайбільшунебезпекупривчиненнізлочинууспівучасті, як правило, становить його організатор. Не менш значний внесок у вчинення злочину вносить і його виконавець (співвиконавець), безпосередніми зусиллями якого реалізується загальний (спільний) злочинний намір. Роль підбурювача й пособника визнається, як правило, менш небезпечною. Проте при вчиненні конкретного злочину співучасник може виконувати відразу декілька ролей (наприклад, бути одночасно і підбурювачем, і пособником) і тоді змінюється не тільки характер його участі взлочині, айзначнопідвищуєтьсяступіньнебезпечностіособивинного, що, безумовно, має позначитися на мірі призначеного йому покарання.

22.Дії співучасника, який виконує певну роль у злочині, можуть бути різними за своїм змістом, обсягом та інтенсивністю, тому ч. 4 ст. 68 КК приписує враховувати при призначенні покарання не лише характер, а й ступінь участі у злочині кожного ізспівучасників. Встановленнязмістуйобсягудій, фактичновчиненихспівучасником, який виконував конкретну роль у злочині, і оцінка на цій підставі рівня активності та інтенсивності його поведінки характеризують кількісний рівень небезпечності його участі в злочині, що дозволяє суду визначити та врахувати у вироку ступінь такої участі. Так, небезпечність дій конкретного співучасника значно підвищується, якщо він, будучи, наприклад, організатором, нетількистворюєзлочиннугрупу, айфінансує її, розробляє план її злочинної діяльності, розподіляє ролі між співучасниками, безпосередньо керує ними на місці вчинення злочину і забезпечує приховування їх злочинноїдіяльності. Таксамо, якщовзлочиніберутьучастьдвапособники, одинзяких дає, наприклад, лише пораду, коли краще вчинити крадіжку, а інший не тільки відключає сигналізацію, а й надає знаряддя злому й обіцяє ще збути викрадене, то, очевидно, що ступінь тяжкості вчинених ними діянь є різним, що і повинно позначитися на мірі призначеного цим співучасникам покарання.

Стаття 69. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом

1. За наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижуютьступіньтяжкостівчиненогозлочину, зурахуваннямособивинногосуд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчоїмежі, встановленоївсанкціїстатті(санкціїчастинистатті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покараннявЗагальній частині цьогоКодексу. Завчиненнязлочину, заякийпередбаченеосновнепокаранняувидіштрафуврозміріпонадтритисячінеоподатковуванихмінімумів доходівгромадян, судзпідстав, передбачених цієючастиною,

272

Стаття 6914

може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

2.На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(Стаття 69 у редакції законів України № 527-V від 22 грудня 2006 р.; № 270-VI від 15 квітня 2008 р.; № 4025-VI від 15 листопада 2011 р.)

1.Відносно визначені, альтернативні та кумулятивні санкції статей Особливої частини КК, як правило, дозволяють суду обрати за злочин такий вид покарання, передбачений у санкції, і призначити його в тих, установлених у цій санкції межах, якіцілкомвідповідаютьтяжкостівчиненогодіяння, данимпроособувинноготаіншим обставинам справи. Разом з тим закон ураховує, що особливості конкретної справи, сукупністьпевнихобставин, щопом’якшуютьпокарання, характеристика особивинного – усе це може привести до виникнення таких життєвих ситуацій, коли навіть мінімальне покарання, призначене в межах санкції, виявилося б надто суворим і тим самим не відповідало б поставленим перед ним цілям. Тому ст. 69 КК надає суду право у виняткових (особливих) випадках «скоригувати» вимоги загальних засад (п. 1 ч. 1 ст. 65 КК) і призначити більш м’яке покарання порівняно з тим, яке передбачене за вчинений злочин у відповідній санкції статті Особливої частини КК.

2.При аналізі приписів ст. 69 КК слід перш за все виходити з того, що за наявності передбачених у ній підстав суд має право призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено в законі (в санкції відповідної статті Особливої частини КК) у разі вчинення особою злочину будь-якого ступеня тяжкості (ВКСУ. – 2004. – № 5. – С. 38–45;

ВВСУ. − 2003. − № 6. − С. 14–20; 2004. − № 1. − С. 13).

3.Підставами призначення більш м’якого покарання визнані у ч. 1 ст. 69 КК дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, а саме: а) наявність декількох обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступіньтяжкостівчиненогозлочину; б) дані, якіпевнимчиномхарактеризуютьособу винного (ВВСУ. – 2007. – № 1. – С. 12–13; № 7. – С. 33–34; 2008. – № 5. – С. 32–33).

4.Усвоючергуобставини, щопом’якшуютьпокарання, якпідставазастосування ст. 69 КК, мають певну кількісну і якісну характеристики, а саме:

– суд повинен встановити наявність у справі не однієї, а кількох (не менше двох)

таких обставин (п. 8 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; ВВСУ. − 2006. − № 3. − С. 12, 23; СПВСУ 2010. – С. 76–78);

– до них належать як обставини, що зазначені у ч. 1 ст. 66 КК, так і визнані судом такими, що пом’якшують покарання, на підставі ч. 2 цієї статті;

– ці обставини повинні знижувати (зменшувати) ступінь тяжкості перш за все злочину, хоча їх наявність, безумовно, впливає і на рівень небезпечності особи вин-

ного (СПВСУ (2008–2009). – С. 40–43);

273

Розділ XI. Призначення покарання

–зазначені обставини повинні знижувати ступінь тяжкості злочину істотно (СПВСУ (2008–2009). – С. 44–46). Очевидно, що останній чинник має оціночний характерізалежитьвідіндивідуальнихособливостейконкретноїсправи. Протеубудьякому разі встановлені за справою обставини, що пом’якшують покарання, мають перебувати одна з одною в такому співвідношенні та взаємодії й у своїй сукупності настільки істотно (значно, суттєво) знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б

уданому випадку явно недоцільним і несправедливим (ВВСУ. – 2003. – № 3. –

С. 24–25; ПС (2001–2005). – С. 78–80; СПВСУ (2008–2009). – С. 104–105).

5. Що стосується даних про особу винного, то вони мають оцінюватися судом, передусім, ізточкизоруможливостідосягненнязадопомогоютакого(більшм’якого) покарання поставлених перед ним цілей. Ці дані можуть бути як пов’язані, так і не пов’язані із вчиненим злочином: особа може позитивно характеризуватися з урахуванням її колишніх заслуг перед суспільством і державою (наявність нагород, позитивна характеристика за місцем проживання, роботи чи навчання тощо), а може позитивно виявити себе вже після вчинення злочину (допомога потерпілому, сумлінна праця та зразкова поведінка, добровільне відшкодування збитків тощо). Проте у всіх ситуаціях застосування ст. 69 КК суд повинен встановити і вказати у вироку на такі дані про особу винного, які дають йому можливість дійти обґрунтованого припущення(висновку) проте, щопризначення вконкретномувипадкубільшм’якогопокарання, ніжпередбаченозаконом(санкцією), єдійснонеобхіднимібудецілкомдостатнім длявиправленнязасудженогоіпопередження новихзлочинів(СПВСУ(2008–2009). –

С. 56–59).

6. Застосування ст. 69 КК можливе за наявності лише двох, зазначених у цій нормі підстав, у їх єдності та сукупності (КС. – 2007. – Вип. 1 (3). – С. 23–24;

Вип. 2 (4). – С. 32–34). Тому, якщосудомустановленілишеобставини, щопом’якшують покарання, хоча й такі, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину, але разом з тим у справі відсутні дані, які позитивно характеризують особу винного і тим самим виключають можливість припустити, що призначення більш м’якого покаранняздатнезабезпечитийоговиправлення, застосуванняст. 69 ККєнеприпустимим (СПУ. – 2011. – № 7. – С. 129–131). Немає підстав для застосування ст. 69 КК й тоді, коли судом встановлені лише дані, що позитивно характеризують особу винного, а обставини, які пом’якшують покарання, у справі відсутні (ВВСУ. – 2010. – № 1. –

С. 26–27).

7. Стаття69 ККвстановлюєіпевнийпорядок(правила) призначеннябільшм’якого покарання, відповідно до якого суд має право використати один з таких варіантів пом’якшення покарання:

–призначитиосновнепокарання, якепередбаченевсанкціїстатті(частинистатті) Особливої частини КК, але нижче від найнижчої (мінімальної) його межі, встановленої у цій санкції;

–призначити основне покарання, яке не передбачене в санкції статті Особливої частини КК і є більш м’яким порівняно з тим, яке в ній зазначене;

–непризначитидодатковепокарання, хочавонопередбаченевсанкціїстаттіОсобливої частини КК як обов’язкове;

274

Стаття 6914

–призначити основне покарання, яке передбачене в санкції, але нижче від найнижчої його межі, й одночасно не призначити додаткове покарання, яке передбачене

всанкції як обов’язкове;

–призначити більш м’яке основне покарання, не передбачене в санкції, і одночасно не призначити додаткове покарання, яке передбачене в санкції як обов’язкове.

8. Призначення основного покарання нижче від найнижчої межі припускає, що судпризначаєтойсамийвид(авальтернативнійсанкції– одинізтихвидів) основного покарання, який передбачений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, але при цьому виходить за мінімальну його межу, тобто за той мінімум, який встановлений для цього виду покарання в санкції.

Слідураховувати, щопризначитипевнийвидпокараннянижчевіднайнижчоїйого межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, суд має право не тільки за відносно визначеною санкцією, а й у тих випадках, коли така санкція є альтернативною, у якій передбачені й декілька інших, більш м’яких видів покарань, порівняно з тим, яке пом’якшується (п. 8 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Але застосування цього варіанта пом’якшення покарання можливе лише за умови, якщо для основного покарання у відносно визначеній санкції (чи хоча б для одного основного з кількох, щопередбаченівальтернативнійсанкції) встановленатакамінімальнайогомежа, яка перевищує мінімум, передбачений для даного виду покарання в нормах Загальної частини КК (статті 53, 55–58, 60–63 КК). Саме із цього виходить закон, коли в ч. 1 ст. 69 КК встановлює правило, відповідно до якого при пом’якшенні покарання суд не має права призначити його нижче від тієї мінімальної межі, яка встановлена для певного виду покарання в нормах Загальної частини КК (п. 8 ППВСУ від 24 жовтня

2003 р.; ПС(2001–2005). – С. 81–82, 90–91; КС. – 2007. – Вип. 1 (3). – С. 21–23; ВВСУ. – 2010. – № 1. – С. 29–30; СПВСУ 2010. – С. 78–79). Неможливо це і у випадках, коли мінімальнамежапокараннявсанкціїнезазначенаі, отже, збігаєтьсязтиммінімумом, який встановлений для певного виду покарання у Загальній частині КК (ст. 118, ч. 1 ст. 155 КК та ін.).

9. Надаючи суду право призначити основне покарання нижче від найнижчої його межі, зазначеної в санкції, закон встановлює і певне обмеження в його застосуванні, коли приписує, що за вчинення злочину, за який в санкції статті Особливої частини

ККпередбачене основнепокаранняувидіштрафуврозміріпонадтритисячін. м. д. г., суд з підстав, передбачених ч. 1 ст. 69 КК, хоча і може знизити розмір штрафу, але не більше ніж на чверть від найнижчої межі, встановленої в санкції. Таке обмеження

взастосуванні ч. 1 ст. 69 КК стосовно зниження розміру штрафу не більше ніж на чверть є для суду обов’язковим, але додержуватися саме такого порядку його призначення в цьому випадку суд повинен лише за умов, якщо:

–у санкції статті Особливої частини КК передбачене основне покарання у виді штрафу. Причому така санкція може бути як відносно визначеною, у якій передбачене тільки основне покарання у виді штрафу (наприклад, ч. 2 ст. 200 КК), так і альтернативною, у якій поряд зі штрафом передбачені й інші види основних покарань (наприклад, ч. 3 ст. 206 КК);

–основне покарання у виді штрафу передбачене в санкції у розмірі понад три тисячі н. м. д. г. (наприклад, ч. 3 статей 212, 224, 229 КК). При цьому мінімальний

275

Розділ XI. Призначення покарання

розмір штрафу в санкції може дорівнювати чи бути навіть нижчим від межі в три тисячі н. м. д. г., тоді як максимальна його межа повинна перевищувати цей рівень (наприклад, ч. 2 статей 204, 216 КК);

– призначення покарання нижче від найнижчої межі застосовується лише стосовно такого основного виду покарання, як штраф, розмір якого може бути знижений не більше ніж на чверть від найнижчої межі, встановленої в санкції саме для цього виду покарання. Що ж стосується інших видів покарань, передбачених в альтернативній санкції, то за наявності до цього підстав ч. 1 ст. 69 КК може бути застосована до них без будь-яких обмежень.

10.При застосуванні ч. 1 ст. 69 КК за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі н. м. д. г., слід також ураховувати, що орієнтиром «мінімального порогу», від якого у цих випадках відраховується знижений начвертьрозмірштрафу, єнайнижча межа основногопокарання

увиді штрафу, встановлена санкцією статті (частини статті), а не визначений судом розмір штрафу, який враховує майнову шкоду, завдану злочином, або отриманий внаслідок його вчинення незаконний дохід (КС. – 2012. – Вип. 1. – С. 72–89).

11.Перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання припускає, що на підставі ч. 1 ст. 69 КК суд призначає такий вид основного покарання, який: а) не передбачений у санкції тієї статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний; б) є більш м’яким порівняно з тим, який передбачений у відносно визначеній санкції.

12.Слід ураховувати, що призначення більш м’якого, не передбаченого в санкції виду покарання, не виключається і в тих випадках, коли така санкція є альтернативною і передбачає ще декілька видів покарань, одні з яких є більш, а інші менш м’якими порівняно з тим, який обирається судом на підставі ч. 1 ст. 69 КК. Тому не суперечить приписам ст. 69 КК і такий порядок її застосування, коли суд призначає незазначенийусанкціїібільшм’якийвидпокарання, алетакий, якийєбільшм’яким порівняно не з усіма, а лише з одним із тих видів покарань, які передбачені в альтернативній санкції. Обумовлено це конструкцією цілої низки санкцій. Наприклад,

усанкціях ч. 4 ст. 157, ч. 3 ст. 176 КК передбачені лише два види основних покарань – штраф і позбавлення волі, тобто «плавний» перехід за суворістю між цими видами покарань у наведених санкціях відсутній. Тому цілком може скластися така ситуація, коли при засудженні за злочини, передбачені цими статтями, є підстави для застосування ст. 69 КК, але при цьому суд доходить висновку, що штраф у даному випадку буде надто м’яким, а позбавлення волі – надто суворим покаранням. Із урахуванням цього суд може призначити, наприклад, обмеження волі або арешт, що цілком узгоджується з приписами ст. 69 КК, бо остання, встановлюючи можливість переходу до більш м’якого виду покарання, не вимагає, щоб обраний судом при цьому вид покарання був обов’язково найменш м’яким порівняно з усіма тими видами покарань, які передбачені в санкції.

13.Закон не обмежує право суду у виборі більш м’якого виду покарання і він вирішує це питання насвійрозсуд зурахуванням обставин конкретної справи і даних про особу винного. Тому це може бути будь-який, але обов’язково більш м’який порівняно із зазначеним у санкції вид основного покарання з числа тих, які перелічені у ст. 51 КК. При вирішенні питання про те, чи є покарання більш м’яким, суд

276

Стаття 6914

звертається до законодавчого їх переліку (ст. 51 КК), у якому всі види покарань розташовані в послідовності від менш до більш суворого (див. коментар до ст. 51

КК). Проте слід ураховувати, що деякі (спеціальні) види покарань (статті 55, 58, 62 КК) і при застосуванні ст. 69 КК можуть обиратися судом лише за наявності підстав для їх призначення, встановлених у відповідних нормах Загальної частини КК. Наприклад, покарання, передбачене ст. 55 КК, може призначатися судом як більш м’яке на підставі ч. 1 ст. 69 КК лише за умови, якщо вчинений особою злочин був пов’язаний з посадою, яку особа обіймала або з діяльністю, якою вона займалася (ч. 2 ст. 55 КК). Необхідно також ураховувати, що визначаючи конкретну міру (строк, розмір) більш м’якого виду покарання, суд має виходити з тих мінімальних і максимальних його меж, які встановлені для цього виду покарання у відповідних нормах Загальної частини КК.

14.Відповідно до ч. 2 ст. 69 КК з підстав, передбачених ч. 1 цієї статті, суд може

не призначати додаткове покарання, яке передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов’язкове. Отже, для застосування ч. 2 ст. 69 КК необхідно (крім наявності відповідних підстав), щоб додаткове покарання було, по-перше, безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, і, по-друге, закріплене в цій санкції як обов’язкове до призначення (СПУ. – 2009. – № 5. – С. 15–16; № 8. – С. 72–76; РВСУ. – 2010. – Вип. 2 (21). – С. 102–104).

Пояснюється це тим, що у випадках, коли додаткове покарання передбачене в санкції як факультативне, питання про доцільність його призначення вирішується за розсудом суду без використання для цього приписів ст. 69 КК (див. коментар до статей

52 і 65 КК).

15.Надаючи суду право не призначати додаткове покарання, передбачене у санкції як обов’язкове, закон (ч. 2 ст. 69 КК) встановлює й виняток із нього, який стосується випадків призначення покарання за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі н. м. д. г. Із цих приписів закону випливає, що у тих випадках, коли в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК поряд з основним покаранням у виді штрафу в розмірі понад три тисячі н. м. д. г. передбачено й обов’язкове додаткове покарання будь-якого виду, суд незалежно від наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 69 КК, не може застосувати ч. 2 ст. 69 КК і зобов’язаний призначати це додаткове покарання (КС. – 2012. –

Вип. 1. – С. 72–89).

16.Системнийаналізчастин1 та2 ст. 69 ККсвідчить, щозаконневиключаєможливості застосування цієї норми одночасно стосовно як основного, так і додаткового видів покарань. Тому суд має право призначити основне покарання нижче від най-

нижчої його межі чи перейти до більш м’якого його виду й одночасно не призначити обов’язкове додаткове покарання.

17.Рішення про одночасне застосування ст. 69 КК стосовно основного й додаткового покарань може бути обумовлене конкретними обставинами справи і може прийматися, якщо:

– суд дійде висновку, що «подвійне пом’якшення» покарання (основного й додаткового) диктується ступенем тяжкості вчиненого та даними, які позитивно характеризують особу винного;

277

Розділ XI. Призначення покарання

–призначене на підставі ч. 1 ст. 69 КК більш м’яке основне покарання виявляється менш суворим (більш м’яким), ніж передбачене в санкції обов’язкове додаткове покарання. Так, якщо за крадіжку в особливо великих розмірах суд при застосуванні ч. 1 ст. 69 ККзамістьпозбавленняволіпризначитьштраф, тоцілкомпослідовноюбуде

уцьому випадку і відмова від призначення конфіскації майна, хоча остання в санкції ч. 5 ст. 185 КК і передбачена як обов’язкова;

–більш м’яке основне покарання, призначене із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК, виявиться покаранням того ж виду (аналогічним), що й додаткове, яке передбачене в санкції як обов’язкове. Так, якщо за привласнення майна на підставі ч. 1 ст. 69 КК замість обмеження чи позбавлення волі суд призначить основне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади, то він змушений буде відмовитися від призначення аналогічного за видом додаткового покарання, хоча в санкції ч. 2 ст. 191 КК воно передбачене як обов’язкове.

18. При застосуванні ст. 69 КК суд має враховувати й таке:

–більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, може бути призначене лише закожнийокремийзлочин, тому, першніжпризначитиостаточнепокараннязасукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи вироків (ст. 71 КК), суд має попередньо обговорити питання про доцільність застосування ст. 69 КК за кожний злочин окремо. Застосування положень ст. 69 КК щодо покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів чи вироків, є неприпустимим (п. 8 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; РВСУ. – 2005. – Вип. 2 (9). – С. 94–95; СПВСУ 2010. – С. 79–81);

–призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК не виключає можливості звільнення особи від відбування цього покарання з випробуванням на підставі статей 75–79, 104 КК. При цьому питання про звільнення особи від покарання з випробуванням вирішується вже після того, як відбулося його призначення із застосуванням ст. 69 КК;

–застосування ст. 69 КК донеповнолітніх маєпевні особливості йузв’язкузцим повинно здійснюватися з додержанням вимог статей 98–103 КК;

–суд не має права застосовувати ст. 69 КК на тій підставі, що в санкції статті, за якою засуджується особа, передбачені лише такі види покарань, які з огляду на її вік (наприклад, неповнолітній) чи стан (наприклад, вагітності) не можуть бути до неї за-

стосовані (п. 8 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; РВСУ. – 2005. – Вип. 2(9). – С. 92–94; 2007. – Вип. 2 (15). – С. 100–101). У таких випадках суд, за наявності підстав, може звільнити особу від кримінальної відповідальності (статті 44–48 КК), а за їх відсутності – ухвалити обвинувальний вирок без призначення покарання (п. 4 ч. 1 ст. 368

КПК) (СПВСУ 2010. – С. 71–72).

19. Застосовуючи ст. 69 КК, суд повинен у мотивувальній частині вироку (п. 2

ч. 3 ст. 376 КПК) зазначити, які саме обставини справи і дані про особу винного він визнаєтакими, щоістотнознижуютьступіньтяжкостівчиненогозлочинуівпливають на пом’якшення покарання (КС. – 2007. – Вип. 3 (5). – С. 39–41; ВВСУ. – 2009. –

№ 8. – С. 33–34), а у резолютивній (ч. 4 ст. 376 КПК) – послатися на ст. 69 КК (п. 8

ППВСУвід24 жовтня2003 р.; ВВСУ. – 2006. – №5. – С. 17). Невиконання цихвимог застосування ст. 69 КК є підставою для скасування вироку (ВВСУ. – 2003. – № 3. –

С. 24–25; ПС (2001–2005). – С. 95–97).

278

Статття6914

Стаття 691. Призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання

1. За наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмірпокараннянеможеперевищуватидвохтретинмаксимальногострокуабо розмірунайбільшсувороговидупокарання, передбаченого відповідноюсанкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

(Кодексдоповненостаттею691 згідноізЗакономУкраїни№270-VI від15 квітня

2008 р.)

1.Стаття 691 КК встановлює особливий порядок (спеціальні правила) призначення покарання за наявності у справі певних обставин, які пом’якшують покарання.

2.Аналіз приписів ст. 691 КК свідчить, що передбачені в ній правила призначення покарання можуть застосовуватися при вчиненні злочину будь-якого ступеня тяжкості, незалежно від форми його вини, стадії вчинення, наявності ознак співучасті тощо.

3.Підставами застосування ст. 691 КК закон визнає такі чинники, як:

–наявність у справі не будь-яких, а лише тих обставин, що пом’якшують покарання, які передбачені тільки у пп. 1 та 2 ст. 66 КК;

–відсутність обставин, що обтяжують покарання;

–визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині.

4.У пунктах 1 та 2 ст. 66 КК передбачені: а) з’явлення із зізнанням; б) щире каяття; в) активне сприяння розкриттю злочину; г) добровільне відшкодування завданого збитку; д) усунення заподіяної шкоди, тобто такі обставини, що пом’якшують пока-

рання, іявляютьсобоютакзванедіяльнекаяття(характеристикуцихобставиндив. коментар до ст. 66 КК).

5.Зі змісту ст. 691 КК випливає, що зазначені тут правила призначення покарання можуть застосовуватися судом за наявності як усіх, так і хоча б однієї з перелічених

упп. 1 та 2 ст. 66 КК обставин. Обумовлено це тим, що зовсім не всі вони одразу можуть бути наявними за однією справою. Наприклад, при вчиненні готування до злочину (ч. 1 ст. 14 КК) відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкодиможе інезнадобиться, бодіяння винногозатакихумовможе йнеспричинити ніяких наслідків (п. 62 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).

6.Відсутність обставин, що обтяжують покарання, означає що у справі відсутні обставини, передбачені ч. 1 ст. 67 КК. При оцінці цієї підстави застосування ст. 691 КК слід ураховувати і положення ч. 2 ст. 67 КК, згідно з якою суд має право залежно від характеру вчиненого злочину не визнати будь-яку із зазначених у пп. 1, 3–5, 8, 11 та 13 ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що обтяжує покарання (див. коментар до ст. 67 КК). Стосовно питання, яке розглядається, це означає, що невизнання судом цих обставинтакими, якіобтяжуютьпокарання, свідчитьпроїхвідсутність усправі, щодає підстави для застосування приписів ст. 691 КК.

279

Розділ XI. Призначення покарання

7.Слід ураховувати, що визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині, як одна з підстав застосування ст. 691 КК, певним чином стикається з обставинами, передбаченими п. 1 ст. 66 КК, бо з’явлення із зізнанням та щире каяття також припускають визнання особою своєї провини, висловлення жалю з приводу вчиненого та бажаннявиправитиситуацію, щосклалася(п. 3 ППВСУвід23 грудня2005 р. // ВВСУ. – 2006. – № 12. – С. 14). Таким чином, у цілому ряді випадків визнання особою своєї вини може виступати не як самостійна підстава застосування ст. 691 КК, а як складова частина таких обставин, як з’явлення із зізнанням та щире каяття винного.

8.За наявності підстав для застосування ст. 691 КК строк (розмір) призначеного судом покарання не може перевищувати двох третин максимального строку (розміру) найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК (СПВСУ 2010. – С. 83–84). Із цих приписівзаконувипливає, щозанаявностівизначенихуст. 691 ККпідставвиконання

їївимог є для суду обов’язковим (ВВСУ. – 2009. – № 3. – С. 23–24).

9.При застосуванні ст. 691 КК слід ураховувати, що встановлені в ній правила призначення (пом’якшення) покарання розповсюджуються:

– лише на основні види покарань і обходять додаткові. Тому, якщо в санкції поряд із основним передбачено й додаткове покарання (чи декілька їх видів), то при застосуванні вимог ст. 691 КК останні до уваги судом не беруться;

– лишенатаківидиосновнихпокарань, якімаютьстроковийхарактер(наприклад, позбавлення волі) або призначаються у певному розмірі (наприклад, штраф). Тому застосування ст. 691 КК виключається уразіпризначення покарання затимистаттями КК, у санкціях яких найбільш суворим видом покарання є довічне позбавлення волі

(ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 258, ч. 3 ст. 3211, статті 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2

ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК), бо останнє має безстроковий (невизначений строком чи розміром) характер. Виняток із цього правила становлять лише випадки застосування ст. 691 КК до осіб, яким згідно із ч. 2 ст. 64 КК не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі і до яких у зв’язку з цим вимоги ст. 691 КК мають застосовуватися, виходячи із встановленої в санкції максимальної межі позбавлення волі на певний строк (п. 62 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.);

– лишенанайбільшсуворийвидосновногопокарання, передбаченогоувідповідній санкції. Тому, якщо санкція є альтернативною, суд зобов’язаний застосувати вимоги ст. 691 КК стосовно максимального строку (розміру) лише найбільш суворого виду основного покарання з числа тих декількох, які у цій санкції передбачені. Що ж стосується інших (менш суворих) видів основних покарань, альтернативно передбачених у санкції, то вони можуть бути призначені судом у межах тих строків (розмірів), які встановлені для них у цій санкції (п. 63 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Так, якщо призначається покарання за крадіжку, то строк найбільш суворого виду покарання, передбаченого в санкції ч. 1 ст. 185 КК (позбавлення волі до трьох років), згідно з вимогами ст. 691 КК не може перевищувати двох третин максимальної його межі (два роки), тоді як інші види покарань (штраф, громадські, виправні роботи, арешт) можуть бути призначені судом у тих межах, які встановлені для них у санкції ч. 1 ст. 185 КК.

10.При застосуванні вимог ст. 691 КК і вирішенні у зв’язку з цим питання про те, який вид покарання з числа декількох, передбачених в альтернативній санкції, є най-

280