- •Військова топографія
- •2. Основні умовні позначення, які застосовуються в бойовтих документах......... 75 передмова
- •Розділ 1 місцевість як елемент бойової обстановки
- •1.1. Місцевість та її елементи
- •1.2. Тактичні властивості місцевості
- •1.3. Основні види (різновиди) місцевості та їх тактичні властивості
- •1.4. Способи вивчення місцевості
- •1.5. Загальні поняття про топогеодезичне забезпечення бою
- •Контрольні запитання
- •2.1. Способи орієнтування на місцевості
- •2.2. Визначення сторін горизонту і напрямків на місцевості
- •За компасом
- •За годинником та Сонцем
- •За Полярною зіркою
- •2.3. Вимірювання кутів і відстані на місцевості Вимірювання кутів
- •Вимірювання кутів за допомогою бінокля та приладів спостереження і прицілювання
- •Вимірювання кутів за допомогою компаса
- •Вимірювання кутів за допомогою лінійки
- •Вимірювання кутів за допомогою підручних матеріалів
- •Вимірювання віддалі по спідометру машини
- •Визначення відстані за лінійними розмірами предметів
- •Визначення віддалі за часом і швидкістю руху
- •Визначення віддалі за відношенням швидкості звуку до світла
- •Визначення віддалі на слух
- •Визначення віддалі за демаскуючими ознаками
- •Обхід перешкод
- •За виміряною відстанню:
- •Складання схеми і таблиці руху за азимутами
- •2.7. Орієнтування на місцевості за картою в русі
- •Визначення довжини маршруту і розбивка його на окремі ділянки
- •Розділ 3 топографічні карти
- •3.1. Призначення і коротка характеристика топографічних карт
- •Призначення топографічної карти
- •Класифікація і характеристика топографічних карт
- •3.2. Масштаби топографічних карт. Визначення відстані по карті
- •3.3. Зображення місцевих предметів і рельєфу на топографічних картах
- •Види горизонталей
- •1. Гора
- •Визначення по карті крутості схилу
- •3.4. Визначення прямокутних і географічних координат місцевих предметів по карті
- •Визначення географічних координат
- •1 Хв. Довготи
- •10 С довготи
- •Визначення прямокутних координат
- •Використання кілометрової сітки для визначення прямокутних координат точок
- •Приблизне визначення місцезнаходження точки на карті
- •Повні координати точки
- •3.5. Розграфлення і номенклатура топографічних карт
- •3.6. Визначення по карті умов спостереження, маскування і захисних якостей місцевості
- •3.7. Правила нанесення на карту орієнтирів та інших об'єктів
- •Контрольні запитання
- •Розділ 4 ведення робочої карти
- •Підготовка карти до роботи
- •Складання карти
- •Основні положення ведення робочої карти
- •4.3. Умовні знаки і скорочені позначення. Написи на картах
- •4.4. Нанесення обстановки на карту
- •Робоча карта начальника автомобільноїслужби 10мБр
- •4.5. Нанесення на карту об'єктів за їх прямокутними та географічними координатами
- •Додатки
- •1. Картографічні умовні знаки
- •2. Основні умовні позначення, які застосовуються в бойових документах Пункти управління та засоби зв'язку
Обхід перешкод
Якщо під час руху за азимутом на відкритій місцевості на шляху зустрінеться яка-небудь перешкода, потрібно: запам'ятати орієнтир на протилежному боці перешкоди в напрямі руху;
визначити до нього відстань і додати її до пройденого шляху, після цього, обійшовши перешкоду, підійти до вибраного орієнтиру і, визначивши за компасом напрям шляху, продовжувати рух.
На закритій місцевості чи в умовах обмеженої видимості (ніч, туман), обхід перешкоди можна здійснювати за компасом таким чином (рис. ЗО).
а) підійшовши до перешкоди (точка 1), визначити за компасом азимут нового напряму руху вздовж перешкоди праворуч або ліворуч і продовжувати рухатися за цим азимутом, вимірюючи відстань, до кінця перешкоди (точка 2);
б) у точці 2 записати пройдену відстань (1 -2) і визначити напрям за початковим азимутом, зробити поворот і рухатися на точку 3 (кінець перешкоди), рахуючи кроки;
в) прийшовши в точку 3, рухатися ліворуч (праворуч) до точки 4 за зворотним азимутом до напряму 1 -2, поки не буде пройдено шлях, що дорівнює відстані між точками 1 і 2;
г) у точці 4 визначити напрям за початковим азимутом і продовжувати рух за ним, додавши до пройденої відстані довжину відрізка 2-3 (ширину перешкоди в напрямі маршруту).
Особливості орієнтування на місцевості без карти в різних умовах
Вночі орієнтуватися на місцевості значно складніше, ніж вдень. Багато місцевих предметів і форми рельєфу, які вдень легше розпізнаються, вночі стають важко помітними. Впевнене орієнтування вночі багато в чому залежить від попереднього вивчення місцевості по карті і аерофотографіям, запам'ятовування основних лінійних і площинних орієнтирів. Крім того, вночі необхідно завжди знати, в якому напрямі (за сторонами горизонту) підрозділ рухається.
Маршрут руху вночі позначають як правило вздовж лінійних орієнтирів, щоб полегшити підтримання напрямку руху. Як допоміжні орієнтири використовують небесні світила, віддалені вогні, а також місцеві предмети і форми рельєфу, які проектуються на фоні неба.
При орієнтуванні на місцевості вночі поряд з найпростішими способами часто використовують більш сучасні способи і технічні засоби
– напрям руху (атаки), який вказують променем прожектора, світловими трасами чи світловими створами, широко використовують прилади нічного бачення, наземну навігаційну апаратуру, а в деяких випадках і радіозасоби.
Взимку через сніговий покрив місцевість стає більш одноманітною, її нерівності згладжуються, а дороги, канави, струмочки, заболочені ділянки, покриті снігом, не можна побачити. Все це значною мірою ускладнює орієнтування. При русі на лижах напрям руху на відкритій місцевості часто підтримують по залишеному сліду, а на закритій місцевості – по компасу.
Добрими орієнтирами взимку, особливо вночі, можуть служити населені пункти, окремі зарослі, узлісся, залізниці й автомобільні дороги, мости через широкі річки та інші площинні і лінійні орієнтири.
2.5. ОРІЄНТУВАННЯ КАРТИ. ВИЗНАЧЕННЯ ЗА КАРТОЮ МІСЦЯ СВОГО СТОЯННЯ
Зорієнтувати карту – це означає розмістити її в горизонтальній площині так, щоб північна (верхня) сторона рамки карти була обернена на північ.
При такому положенні карти розташування місцевих предметів і форм рельєфу на місцевості буде відповідати розміщенню їх умовних знаків на карті, а лінійні орієнтири на місцевості й карті, паралельні. Орієнтація карти може бути виконана за лінійним орієнтиром чи в напрямі на орієнтир, коли на карті попередньо відоме своє місцезнаходження (точка стояння). Якщо точка стояння невідома, карту орієнтують за сторонами горизонту.
За лінійним орієнтиром карту зорієнтовують приблизно або точно. Для приблизної орієнтації досить повернути карту так, щоб уявно проведений від точки стояння напрям уздовж умовного знаку лінійного орієнтира на карті, наприклад, дороги, співпав із напрямом цього орієнтира на місцевості.
Потім перевіряють, чи всі місцеві предмети і форми рельєфу, розміщені зліва і справа від дороги, мають таке ж розміщення на карті. Якщо ця умова виконана, карта зорієнтована правильно.
Карта зорієнтована Карта зорієнтована
правильно неправильно
Рис.31. Орієнтування карти за лінійним орієнтиром
Для точної орієнтації карти використовують візирну лінійку чи олівець. Прикладають лінійку до умовного знака лінійного орієнтира (рис. 31.), так, щоб співпав її напрям із напрямом цього орієнтира на місцевості. Після цього перевіряють розміщення місцевих предметів і форм рельєфу відносно орієнтира. Якщо ця умова виконана, карта зорієнтована правильно.
По напряму на орієнтир (рис. 32) карту орієнтують так само, як і за лінійним орієнтиром. Різниця тільки в тому, що замість лінійного орієнтира використовують напрям від точки стояння на який-небудь віддалений місцевий предмет (окреме дерево, міст, геодезичний знак), впевнено визначений на місцевості й на карті.
Рис. 32. Орієнтування за напрямом на орієнтир
Карту орієнтують за компасом, коли не можна з'ясувати своє місцезнаходження на ній чи з точки стояння не видно орієнтира.
При приблизній орієнтації карти за компасом спочатку встановлюють напрям на північ, позначають у цьому напрямі який-небудь орієнтир і потім повертають карту так, щоб верхня (північна) сторона рамки/ карти була повернута в напрямі орієнтира.
При точній орієнтації спочатку вказівник відраховування компаса встановлюють проти поділки шкали, що дорівнює похибці напрямку (рис. 33, а), якщо компас встановлюють або на вертикальній лінії координатної сітки, або на величині магнітного схилення (рис. 33,6) якщо компас встановлюють на західну або східну сторони рамки карти.
Рис. 33. Орієнтування карти за компасом
а) компас встановлений на вертикальній лінії координатної сітки;
б) компас встановлений на боковій (західній) стороні рамки карти.
При позитивній поправці (магнітному схиленні) вказівник відраховування встановлюють вправо від нульової поділки шкали компаса, а при негативній – вліво.
Потім компас встановлюють на карту так, щоб його нульова поділка співпала з вертикальною лінією координатної сітки або з однією з бокових сторін рамки карти і була направлена в північну сторону рамки.
Не змінюючи положення компаса, карту повергають у горизонтальній площині доти, поки північний кінець магнітної стрілки не встановиться навпроти відраховування, яке попередньо було встановлено на шкалі.
ВИЗНАЧЕННЯ НА КАРТІ ТОЧКИ СТОЯННЯ
Точку стояння можна визначити на карті різними способами; за найближчими орієнтирами на око, виміром відстані, за напрямом на орієнтир і за відстанню до нього, за створом і засічкою.
Спосіб визначення точки стояння вибирається з урахуванням даного часу, умов обстановки і потрібної точності.
Визначення свого місцезнаходження за найближчими орієнтирами на око
Це найбільш поширений спосіб.
На зорієнтованій карті розпізнають один-два місцевих предмети, видимих на місцевості, потім визначають на око своє місцезнаходження відносно цих предметів за напрямками і відстанню до них і намічають на карті точку свого стояння (рис. 34).
Рис.34. Визначення точки стояння за найближчими орієнтирами
Якщо точка стояння на місцевості знаходиться перед яким-небудь місцевим предметом, зображеним на карті, то місцезнаходження умовного знака цього предмета буде співпадати з точкою стояння, яку шукають. Вимір відстані. Цей спосіб частіше використовується при русі вздовж лінійних орієнтирів (доріг, просік тощо) на закритій місцевості, а також при русі за азимутами.
На вихідному пункті спочатку записують відраховування за спідометром і починають рух. Для визначеня точки стояння, потрібно на карті відкласти в напрямі руху відстань, пройдену від вихідного пункту до точки зупинки.
За напрямком на орієнтир і за відстанню до нього точка стояння може бути встановлена, якщо на місцевості й на карті виявлений тільки один орієнтир. У цьому випадку на зорієнтованій карті до умовного знака впізнаного орієнтира прикладають лінійку, візирують її на орієнтир на місцевості, по краю лінійки креслять пряму лінію і відкладають на ній відстань до орієнтира.
Отримана на лінії візирування точка і є точкою стояння, яку шукають. За створом. Створом називається пряма лінія, яка проходить через точку стояння і дві інші характерні точки місцевості (орієнтири).
Якщо машина знаходиться на лінії створу, її місцезнаходження можна визначити: за створом і лінійним орієнтиром, за створом і боковим орієнтиром, за виміряною відстанню. За створом і лінійним орієнтиром (рис. 35).
Знаходячись на лінійному орієнтирі й у створі з двома іншими місцевими предметами, достатньо накреслити на карті пряму через умовні знаки місцевих предметів, у створі з якими є точка стояння на місцевості, до пересікання з лінійним орієнтиром (дорогою). Точка пересікання лінії створу з дорогою і є точкою стояння, яку шукають.
За створом і боковим орієнтиром. У наведеному на рисунку 36 прикладі, створом служить напрям вулиці населеного пункту.
Для визначення точки стояння орієнтують карту за лінією створу, а потім, приклавши лінійку до бокового орієнтира (окреме дерево), візирують на нього і проводять пряму до пересікання з лінією створу. Там, де пересікаються лінія створу з лінією візирування на орієнтир, і буде знаходитися точка стояння.