Mizhnarodniy_Menedzhm_Yuhimenko2011

Ключові сфери міжнародного менеджменту

14.3. Нетрадиційні методи фінансування

Зустрічна торгівля — зовнішньоторговельні операції, при здійсненні яких у документах фіксуються тверді зобов’язання експортерів та імпортерів зробити повний чи частково збалансований обмін товарами.

На долю зустрічної торгівлі припадає сьогодні від 25 до 30 % обсягу міжнародних торгових операцій.

У таких операціях закупівлі товару пов’язуються із зобов’я- заннями по прийому, а продажу — із зобов’язаннями по постачанню товарів. Оплата при цьому нерідко замінюється повністю або частково трансфертом товарів і послуг.

Експертами ООН виділяються три основні види міжнародних зустрічних операцій:

•бартерні угоди;

•торгові компенсаційні угоди;

•промислові компенсаційні угоди. Подаємо їх коротку характеристику.

Основні форми міжнародних зустрічних операцій Бартер. При обміні товарами експортер та імпортер укладають

один договір про прямий обмін товарами, тобто без оплати товару грошима.

Клірингова угода. Полягає між двома державами і передбачає обмін товарами протягом визначеного терміну. Оплата товарів, які поставляються, здійснюється не в іноземній валюті, а у вітчизняній на рахунок відповідного центрального банку.

Рівнобіжні угоди. Рівнобіжні угоди, на відміну від бартерних, що передбачають прямий обмін товарами між експортером та імпортером, передбачають підписання двох договорів, які виконуються незалежно один від одного. При цьому в контракті передбачається грошова оцінка вартості товару, що поставляється.

Попередня закупівля. Попередня закупівля передбачає, що зустрічна операція й еквівалентне постачання погоджуються двома окремими контрактами. Спочатку здійснюється закупівля то- варів-еквівалентів із країни-імпортера експортером, причому покупна ціна нерідко вноситься на спеціальний фідуціарний рахунок (escrow account).

Експортер, який бере участь в такій угоді, зобов’язується закупити товари імпортера на суму, що є визначеним, заздалегідь

341

Модуль 4

обумовлений процент від його власних постачань. При цьому в первісному експортному контракті фіксуються терміни і сума закупівлі. Платежі за контрактом здійснюються одночасно.

Експортер може передати закупівлю товарів у імпортера третій стороні.

Зворотна закупівля. В цій угоді оплата експортованих інвестиційних товарів здійснюється за рахунок імпорту товарів, які виготовляються на устаткуванні, що було предметом початкової експортної угоди. Угода про зустрічне постачання при цьому може поширюватися на весь обсяг постачання або тільки на його частину.

Промислова кооперація. Промислова кооперація, на відміну від попередніх видів угод, здійснюваних в основному банками, реалізується самими експортерами. Зазвичай це угоди дуже великі за обсягом на мультинаціональному рівні.

Питання для самоконтролю

1.Що включає поняття «фінанси ТНК»?

2.Що таке «пряме зарубіжне інвестування»?

3.Назвіть основні мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій ТНК.

4.У чому полягає сутність «правила OLI»?

5.Дайте характеристику регіонального ризику ТНК.

6.Які організаційні форми зарубіжних підрозділів вам відомі.

Учому полягають їх особливості?

7.Які фактори, впливають на вибір джерела фінансування

ТНК?

8.Охарактеризуйте види взаємодії філій ТНК з головною фір-

мою.

9.Що являє собою сукупність всіх фінансових відносин ТНК?

10.Опишіть цикл руху грошових коштів.

11.Дайте визначення трансфертної ціни та опишіть особливості її встановлення.

12.У чому полягає основна мета контролю та регулювання міжнародних грошових операцій, управління фінансовою діяльністю?

13.Які стратегії й механізми підвищення ефективності контролю та регулювання грошових операцій вам відомі?

14.Як впливає оподаткування на міжнародну діяльність ТНК?

342

Ключові сфери міжнародного менеджменту

15.З якими видами валютних ризиків стискаються у своїй діяльності ТНК?

16.Що таке «фінансові аспекти інвестиційних рішень ТНК»?

Тести

1.Низькі витрати на працю в Україні є одним із факторів фінансової мотивації до міжнародного бізнесу, що належать до теорії…

а) недосконалих ринків; б) міжнародного життєвого циклу товарів; в) порівняльних переваг; г) усіх перелічених теорій;

д) не мають відношення до перелічених теорій.

2.Опціони на ф’ючерсні валютні контракти як новий фінансовий інструмент були започатковані в січні 1984 р. на:

а) Нью-йоркській фондовій біржі; б) Лондонській фондовій біржі; в) Токійській фондовій біржі;

г) Чиказькій біржі «Mercantile Exchange»; д) Чиказькій опціонній біржі.

3.Трансферні ціни вперше почали використовуватися міжнародними компаніями:

а) «Дженерал Моторз» у 20-ті роки; б) «Брітіш Петролеум» у минулому столітті;

в) «Дженерал Моторз» і «Дженерал Електрик» на початку 30-х років;

г) «Даймлер Бенц» у 50-ті роки; д) «Кока-Кола» і «Пепсі-Кола» у 30-ті роки.

4.Що з наведеного не входить до функцій трансферних цін:

а) забезпечення зв’язку між відділеннями міжнародної кор-

порації; б) оцінка господарської діяльності шляхом визначення роз-

рахункового прибутку; в) забезпечення об’єктивної оцінки діяльності менеджерів;

г) уникнення надмірного оподаткування;

343

Модуль 4

д) узгодження інтересів відділень із загальнокорпоративними інтересами.

5.Що з наведеного не входить до системи критеріїв вибору банків для здійснення валютних операцій:

а) швидкість виконання замовлення; б) надання спеціальних послуг і додаткових зручностей;

в) співвідношення між ціною та якістю банківських послуг; г) конкурентна квота; д) оцінка банком міжнародного фінансового середовища.

6.Найбільш вузький «спред» існує на…

а) товарних біржах; б) фондових біржах;

в) міжбанківському ринку; г) у міжнародних готелях та аеропортах;

д) міжбанківських валютних біржах.

Література

1.Банковское дело: Учеб. — 2-е изд., перераб. и доп. / Под. ред. О. И. Лаврушина. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 672 с.

2.Боди Зви, Мертон Роберт. Финансы: Учеб. пособ.: Пер. с англ. — М.: Вильямс, 2000. — С. 509–554.

3.Бочаров В. В., Леонтьев В. Е. Корпоративные финансы. — СПб.: Питер, 2002 — 544 с.

4.Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. – 6-е изд. — М.: Дело, 1998. — с. 363–390, 433–692.

5.Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер.

Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ДеКА, 1998. — 768 с.

6.Міжнародна інвестиційні діяльність: Підруч. / Д. Г. Лук’яненко, Б. В. Губський, О. М. Мозговий та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. Д. Г. Лук’яненка. — К.: КНЕУ, 2003. — 387 с.

7.Міжнародні фінанси / За ред. О. І. Рогача. — К.: Либідь, 2003. — 777 с.

8.Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учеб. / Под. ред Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 608 с.

344

Ключові сфери міжнародного менеджменту

9.Международный менеджмент / Под ред. С. Э. Пивоварова,

Л.С. Тарасевича, А. И. Майзеля. — СПб.: Питер, 2002. — 576 с.

10.Международные финансы: Учеб. пособ. / А. Г. Семенов, Н. А. Бадурина. — Донецк: ДонНУ, 2003. — 247 с.

11.Пищик В. Я. Евро и доллар США. Конкуренция и партнерство в условиях глобализации. — М.: Консалтбанкир, 2002.

— с. 10–15 (с. 304).

12.Транснаціональні корпорації: Навч. посіб. / В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький та ін. — К.: Таксон, 2001. — 304 с.

345

ТемаМодуль154

ТЕХНОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА МІЖНАРОДНИХ КОРПОРАЦІЙ

Основні терміни і поняття

Венчурний бізнес, інтегрована система технологічного розвитку, міжнародна передача технологій (international technology transfer), науково-технічне співробітництво, політика глобального центру, політика поліцентризму, розподільна система технологічного розвитку, технологічна політика міжнародних корпорацій, технологічний парадокс, технологічний розрив, технологічний трансферт, технологія.

15.1. Мета і напрям технологічної політики

Економічне зростання країни і рівень конкурентоспроможності продукції визначаються розвитком науки, швидкістю впровадження технологічних нововведень і гарантіями якості, які може забезпечити лише економіка, побудована на знаннях. Багато країн світу торгують не промисловою продукцією, а продуктами інтелектуальної власності. Про потенціал української науки свідчать принаймні досягнення в матеріалознавстві, теоретичній фізиці, математиці, зварювальному виробництві, біотехнологіях.

Формують і здійснюють державну політику в науково-техніч- ній та інноваційній сфері Рада з питань науки та науково-техніч- ної політики при Президентові України, Комітет з питань науки та освіти Верховної Ради, наукові та експертні ради Міністерства освіти і науки України.

Технологічні та соціальні революції змінили підприємницьке середовище. Нові технології є не тільки причиною змін на підприємствах, а й параметром їх стратегічного розвитку.

Сучасне ринкове середовище характеризується тим, що технології безперервно розвиваються, змінюють ринок, формуючи нові потреби та видозміни зв’язані технологічні ланцюжки. Швидкість змін кидає виклик традиційним методам управління. Сьогодні недостатньо орієнтуватися на попит та його еволюційний розвиток – необхідно від слідкувати виникнення потреб, тому що запізнення в цьому питанні можуть призвести до втрати лідерства на ринку.

346

Ключові сфери міжнародного менеджменту

Ринок інтелектуальної власності набуває все більшого значення в розвитку особливо міжнародного бізнесу.

Міжнародний менеджер повинен уміти приймати рішення, які стосуються діяльності фірми в технологічній сфері, таким чином, щоб використовувати національні відмінності та переваги міжнародної кооперації для нарощування конкурентних переваг.

В сучасному міжнародному оточенні здатність компанії до технологічних нововведень стає основним джерелом її конкурентоспроможності. Під технологією розуміють науково-технічні, виробничі, управлінські та комерційні знання і досвід.

Технологічна політика підприємства чи організації – це набір принципів та дій, на основі якого обираються, розробляються та впроваджуються нові продукти та технологічні процеси.

Завдання технологічної політики фірми:

1.Моніторинг науково-дослідницьких досягнень та тенденцій.

2.Стимулювання підвищення рівня освіти та кваліфікації персоналу.

3.Визначення факторів, що сприяють інноваціям.

4.Формування організаційної структури підприємства, яка сприяє здійсненню безперервного інноваційного процесу, забезпечення мотивації персоналу.

5.Координація та досягнення узгодженості дій різних підрозділів компанії з проведення НДДКР.

Особливості сучасного технологічного розвитку

Основною силою, яка рухає економічне зростання фірми, є розвиток технологій. Сучасні закономірності технологічного розвитку полягають у наступному:

•нова технологія приходить разом з іншими;

•набір технологій складається із взаємодоповнюючих базових технологій;

•кожна базова технологія – ядро багатьох прикладних технологій;

•прикладні технології використовуються для модернізації існуючих виробництв.

Особливостями нового етапу технологічного розвитку є розвиток наступних технологій: інформаційно-комунікаційних, біотехнологічних та пов’язаних з новими матеріалами.

347

Модуль 4

Технологічна революція, особливо в інформаційно-комуніка- тивній сфері, сприяла процесу глобалізації економіки. З одного боку, збільшення вартості НДДКР інтенсифікувало пошук компаніями можливостей розширення ринків, щоб виправдати зростаючі витрати, з іншого – сучасні засоби комунікації дозволяють швидко розширювати нові види поведінки, впливу на культуру як виробництва, так і споживання в багатьох країнах. Спроби створення державою локального внутрішнього ринку рано чи пізно приводить до якісного розриву між товарами, що пропонуються на національному та міжнародному ринках.

Взаємодія розглянутих факторів приводить до зміни в корпоративній культурі, сприяючи переходу на децентралізоване управління багатонаціональних корпорацій.

Необхідність проведення сильної технологічної політики особливо стосується роботи багатонаціональних корпорацій.

Передовими компаніями є не ті, що бачать конкурентні переваги в розширенні масштабів своєї діяльності або вміло використовують недосконалість конкуренції на світових ринках праці, капіталів, матеріальних ресурсів, а ті, що в змозі уважно відслідковувати всі ринкові та технологічні тенденції, творчо реагувати на можливості і погрози, які ці тенденції несуть в собі, постійно генерувати нові ідеї та продукти і швидко та ефективно використовувати їх з урахуванням глобального масштабу.

Технологічна політика служить двоєдиній глобальній цілі фірми – по-перше, знизити ризики та вижити, по-друге, підвищити ефективність власної діяльності, стати прибутковішою. Інтернаціоналізація НДДКР створює для цього такі переваги:

•полегшує доступ до дефіцитних ресурсів;

•наближає компанію до її споживачів;

•полегшує доступ до ринку;

•знижує ризики та видатки;

•дозволяє обходити законодавчі обмеження.

15.2. Типи технологічної політики

Глобальний характер конкуренції не тільки робить нововведення більш значимими для транснаціональних корпорацій, а й обумовлює необхідність пошуку нових шляхів створення інновацій. Традиційно багатонаціональні компанії (БНК) використовували

348

Ключові сфери міжнародного менеджменту

два типи технологічної політики: глобального центру та поліцентризму. Політика глобального центру полягає у пошуку нових технологій в країні базування для створення нових продуктів і процесів, використовуючи централізовані ресурси материнської фірми, та поширення інновацій по світових відділеннях БНК.

Основний ризик централізованого проведення технологічної політики полягає в тому, що результат інновацій не може точно відображати локальні ринкові потреби, можливі такі труднощі з впровадженням нової технології із-за небажання дочірніх фірм виконувати прийняті централізовані рішення.

Політика поліцентризму передбачає, що дочірні компанії БНК використовують власні можливості та ресурси для розробки нових технологій, що забезпечують їх власні потреби. Ця модель дозволяє відображувати унікальні потреби різних країн, в яких діють БНК. В сучасних умовах, незважаючи на те, що постійно закріплюється тенденція глобалізації в багатьох галузях, необхідність урахування особливостей місцевого попиту та відмінностей країн не зникає,

анавіть збільшується. Але в такій політиці є теж свої недоліки:

•не завжди обґрунтоване намагання національних відділень до автономії;

•дублювання розробок, вже проведених в інших дочірніх компаніях БНК, у разі пошуку власних рішень загальної проблеми;

•виникнення додаткових видатків на проведення НДДКР. Останнім часом виділяють нові методи здійснення технологіч-

них змін. До таких методів належать:

•розподільча система технологічного розвитку;

•інтегрована система технологічного розвитку. Технологічна політика типу «розподільча система техноло-

гічного розвитку» включає використання ресурсів національного відділення з метою створення інновацій не тільки для місцевого ринку, а й для поширення їх на всесвітній основі. Це дозволяє об’єднати ресурси дочірніх компаній та використовувати їх для всієї корпорації. БНК отримує здатність реагувати на ринкові зміни, що проявляються в одній країні, та використовувати їх для виявлення подібних тенденцій в інших країнах. Здійснення такої технологічної політики вимагає підготовлених кадрів дочірніх фірм корпорації, координації їхньої діяльності в області НДДКР.

349

Модуль 4

Інноваційна політика типу «інтегрована система технологічного розвитку» передбачає об’єднання ресурсів та можливостей всіх елементів БНК як на рівні головної компанії, так і на рівні дочірніх фірм для спільного створення та впровадження інновацій. В цьому випадку кожна одиниця своїми власними унікальними ресурсами сприяє розробці спільних інновацій. Цей тип політики підходить для умов, якщо потреба в інноваціях не відповідає дослідницьким можливостям даного відділення країни якщо коли об’єднані ресурси та можливості декількох організаційних одиниць можуть сприяти більш ефективній розробці необхідної технології.

При проведенні даної політики перед БНК стоїть завдання пошуку та впровадження таких організаційних систем, які б сприяли забезпеченню ефективності всіх цих процесів, а не поширенню того чи іншого типу інноваційного процесу.

15.3. Міжнародний ринок технологій

Сьогодні різні за розмірами компанії мають доступ до капіталу та інформації. Перевагами крупних компаній є економія на масштабах, здатність проводити інтенсивні НДДКР, диверсифікувати виробництва, максимізувати прибуток на вкладений капітал, керувати міжнародними проектами. Однак вони недостатньо гнучкі та динамічні для того, щоб своєчасно розробляти нові ідеї в сфері новітніх технологій. Взагалі, механізм крупної корпорації орієнтується на масове виробництво, що є не кращою формою для швидкого освоєння технічних нововведень, а об’єктивний процес концентрації виробництва та капіталу – одна з перешкод на шляху науково-технічного прогресу.

У цьому плані роль індивідуальних учених, винахідників та дрібних інноваційних компаній в технологічному розвитку залишається незамінною, особливо на стадії зародження ідеї, її концептуалізації. Невелика фірма є найбільш мобільною формою організації бізнесу, виконує роль генератора нових ідей. Однак для розробки промислової технології або впровадження нового продукту в сучасне промислове виробництво потрібні лабораторії, конструкторські бюро, технологічні підрозділи. У зв’язку з цим поглиблюється поділ праці між індивідуальними винахідниками – генераторами ідей, інноваційними компаніями які доводять ці ідеї до етапу практичного застосування, та крупними корпораціями, що забезпечують використання нової технології в масовому виробництві.

350