Tema_1_lektsiya_2_prezentatsiya

2. Основні види інформаційного простору. Його ознаки, складові та функції

Залежно від змістовного навантаження, значення та наповнення виділяють декілька рівнів одиниць інформації, а саме:

показник – вислів з логічно-завершеним змістом, що включає як назву змінної величини так і її конкретне кількісне значення з усіма якісними ознаками, що

необхідні для ідентифікації останнього; реквізит – атрибути (окремі характеристики об’єктів);

база даних – впорядкований набір логічно взаємопов'язаних даних, що використовуються спільно та призначені для задоволення певних інформаційних потреб.

В найбільш узагальненому виді структура показника має такий вигляд:

де Р – показник, R – набір реквізитів (термінів), що ідентифікує змістове значення показника, x – кількісне чи якісне значення показника.

де Ф – формальна (обчислювальна) характеристика показника, що розкриває його структуру чи алгоритм агрегації вихідних даних; П – позначення технологічного чи бізнес-процесу (виготовлення, реалізація, перевезення); В – об’єкт виміру або обліку, наприклад, вид товарів, обладнання, працівники;

Отже, як результат, структура показника матиме такий вид: Рух інформації в інформаційному полі здійснюється за допомогою фізичного зв'язку між реципієнтом і джерелом інформації, матеріалізованої в

інформаційному потоці (рис.4) – сукупності інформації, що переміщається в інформаційному просторі по каналам комунікацій. Інформаційні потоки можуть протікати як усередині окремих інфосфер, так і між ними, залежно від наявності каналів комунікації.

Враховуючи викладене до головних ознак ІП можна віднести:

єдині принципи і загальні правила взаємодії всіх суб'єктів інформаційної діяльності при оптимальному співвідношенні державного регулювання і саморегулюючих початків у формуванні й розвитку інформаційного простору держави;

наявність умов для безпечної інфовзаємодії держави, організацій і громадян; максимально повне задоволення інформаційних потреб держави, організацій і громадян

на всій території держави; рівнодоступність суб'єктів інформаційної діяльності до відкритих інформаційних

ресурсів та їхня правова рівність; збереження балансу інтересів держави і світового співтовариства при входженні в

глобальний інформаційний простір та забезпечення її національного інформаційного

3.Основні характеристики інформаційного простору

Вінформаційно-логічному аспекті поняття інформаційного простору базується на визначенні інфосфери (рис.5) – сукупності інформаційних ресурсів (ІР), інформаційнокомунікаційних технологій (ІКТ) та інформаційної інфраструктури, застосування яких дозволяє певній особі, структурі або державі в цілому здійснювати, забезпечувати або підтримувати власну діяльність в інформаційному середовищі. Саме за цими

види інформаційних ресурсів, якими можуть обмінюватися об'єкти (текстова, графічна інформація, бази даних, програми, аудіо-відеоінформація тощо); кількість об'єктів, інформаційно взаємодіючих у системі; територія, на якій розташовані об'єкти, охоплені єдиним інформаційним простором (всесвіт, територія країни, регіону, району, міста); швидкість обміну інформаційними ресурсами між об'єктами;

правила організації обміну ІР між об'єктами (обмін типу «клієнт - сервер», «крапка - крапка», маршрутизація, протоколи обміну тощо); типи каналів обміну інформаційними ресурсами між об'єктами (провідний, оптоволоконний, супутниковий канал) і інші.

РозвитокІРдозволив:

перетворитидіяльністьпонаданнюінформаційнихпослугвглобальнулюдськудіяльність; сформуватисвітовийтадержавнийринокінформаційнихпослуг; утворитирізнібазиданихресурсіврегіонівідержав,доякихможливийдоступ;

підвищитиобґрунтованістьіоперативністьсхвалюванихрішеньуфірмах,банках,біржах,промисловості,торгівлітощо,зарахуноксвоєчасноговикористаннянеобхідноїінформації.

Але, тим не менш, нині існує низка особливостей, які відрізняють його від інших видів ресурсів. Насамперед інформаційний ресурс: неспоживаний й підданий не фізичному, а моральному зношуванню; нематеріальний й незводимий до фізичного носія, у якому втілений; сприяє різкому скороченню споживання інших видів ресурсів, що в остаточному підсумкуприводитьдоколосальноїекономіїзасобів;створюєтьсяйвикористовуєтьсязадопомогоюкомп'ютерноїтехніки.

Враховуючитакедержавнаполітикавобластіінформаційнихресурсівповиннапередбачатирішеннянаступнихзавдань:

забезпечення умов, що гарантують реалізацію конституційних прав громадян на інформацію, задоволення їхніх інформаційних потреб; створення всіх необхідних умов для задоволення інформаційних потреб органів державної влади й господарюючих суб'єктів;

установлення порядку формування й використання ІР, обов'язкового для всіх суб'єктів інформаційних відносин у рамках єдиного інформаційного простору; інтеграціюІР незалежно від їхньої відомчої приналежності й форм власності; визначення державних органів, відповідальних за ведення окремих ІР; забезпечення сумісності й взаємодії систем інформатизації на базі сучасних ІТ, міжнародних стандартів, вітчизняної системи класифікації й кодування інформації;

визначення державних замовників, відповідальних за створення інформаційних систем і ресурсів і за їхнє ефективне функціонування в єдиному інформаційному просторі; ефективне використання державними й недержавними організаціями, а також громадянами інформаційних ресурсів; підвищення рівня інформаційної грамотності; створення ефективної системи сертифікаціїІТ, продуктів і послуг ліцензування інформаційної діяльності для забезпечення необхідної якості ІР; розширення й зміцнення інформаційних зв'язків між суспільними структурами, зміцнення довіри, громадської згоди й підвищення зацікавленості в колективних діях;

забезпечення повноти, точності, вірогідності й своєчасності подання інформації організаціям і громадянам, незалежно від їхнього територіального розміщення; забезпечення комплексного захисту ІР, застосування ефективних засобів і методів забезпечення захисту інформації в єдиному інформаційному просторі.

При цьому, наприклад, в єдиному інформаційному просторі,системи освіти України доцільно вирізняти такі його складові:

•єдиний інформаційний простір управлінської діяльності.

•єдиний інформаційний простір навчальної (освітньої) діяльності:

•єдиний інформаційний простір наукової діяльності.

Найбільш характерним для ЄІП управлінської діяльності є те, що:

•інформаційні ресурси, якими можуть обмінюватися між собою суб'єкти і об'єкти системи, це, переважно, управлінська інформація (нормативноправовідокументи, інформація про параметри об'єктів тощо). Доступ до нормативно-правових документів є вільним на всіх рівнях йрархії управління, а доступ до інформації про параметри об'єктів може мати обмеження для різних рівнів ієрархії управління;

•суб'єкти і об'єкти інформаційно взаємодіють, як правило, за ієрархічним принципом. Кількість підпорядкованих об'єктів на кожному рівні йрархії – кілька десятків;

•територія, на якій розташовані об'єкти, що охоплені єдиним інформаційним простором, залежить від рівня ієрархії об'єкта: рівень МОН України – територія країни, рівень управління освітою регіону – територія відповідного регіону, рівень відділу освіти району – територія району, рівень навчальною закладу – територія навчальною закладу (комплекс будівель, одна будівля або окреме приміщення);

•обмін ІР між суб'єктами і об'єктами здійснюється, переважно, за типом «клієнт-сервер». Популярним є обмін за допомогою електронної пошти;

•швидкість обміну інформаційними ресурсами між суб'єктами і об'єктами не є критичним параметром і до неї не пред'являються особливо високих вимог;

•типи каналів обміну інформаційними ресурсами між суб'єктами і об'єктами можуть бути різними (дротовий, оігговолоконний. супугниковий канал тощо).

Характерні особливості ЄІП навчальної діяльності:

•інформаційні ресурси – це навчальні комп'ютерні програми, курси дистанційного навчання, електронні підручники, довідкова інформація, навчальні відеофільми, методичні матеріали тощо. Вони призначені для використання навчальними закладами і окремими особами, що навчаються. Доступ до цих ресурсів, за винятком платних, є вільним;

•кількість користувачів інформаційних ресурсів – необмежена;

•територія, на якій розташовані об'єкти, що охоплені єдиним інформаційним простором – вся територія країни:

•обмін ІР між суб'єктами і об'єктами здійснюється, переважно, за типом «клієнт-сервер». Найбільш популярним є обмін за допомоги локальної мережі і Інтернет;

•швидкість обміну інформаційними ресурсами між суб'єктами і об'єктами у баїатьох випадках є критичним параметром і до неї висуваються високі вимоги;

•типи каналів обміну інформаційними ресурсами між суб'єктами і об'єктами можуть бути різними (провідний, онтоволоконний. супутниковий канал).

ЄІП наукової діяльності має такі особливості:

•інформаційні ресурси – це результати виконаних досліджень за різними науковими напрямами, довідкову інформацію з різних галузей знань

(енциклопедії, довідники, теорії), інструментарій дія обробки даних експериментів і тлі. Вони призначені для використання окремими науковцями. Доступ до цих ресурсів, як правило, є вільним;

•кількість користувачів інформаційних ресурсів – необмежена;

•територія, на якій розташовані об'єкти, що охоплені єдиним інформаційним простором - територія, де розташовані наукові установи;

•обмін ІР між суб'єктами і об'єктами здійснюється, переважно, за типом «клієнт-сервер». Найбільш популярним є обмін за допомоги локальної мережі і Інтернет;

•швидкість обміну інформаційними ресурсами між суб'єктами і об'єктами переважно не є критичним параметром і до неї не висуваються високі вимоги;

•типи каналів обміну інформаційними ресурсами між суб'єктами і об'єктами можуть бути різними (дротовий, оптоволоконний, супутниковий канал).

ВИСНОВКИ

Беручи до уваги суспільну чутливість питань пов’язаних із реформуванням державної політики розвитку інформаційного простору, а також з огляду на те, що в оптимізації державного управління інформаційною сферою зацікавлені різні сторони (відповідні органи державної влади, професійні об’єднання виробників та постачальників теле-, радіо-, Інтернет продукції, громадськість, правознавці тощо), доцільно створити робочу групу з їх представників, з метою напрацювання спільних пропозицій на означеному напрямі.

На розгляд цієї робочої необхідно винести наступні питання:

на концептуальному напрямі

розробку Доктрини державної інформаційної політики, у якості засадничого документу державної політики найвищого рівня в інформаційній сфері, в якій мають бути відображені мета, керівні

принципи, основні пріоритети та напрями, шляхи реалізації державної інформаційної політики; розробку керівних документів державної політики наступного рівня, а саме:

–Концепції розвитку національного інформаційного простору (щодо діяльності ЗМІ та Інтернету, інформаційних агентств, бібліотек, архівів книговидання, телекомунікацій, забезпечення достатнього рівня присутності якісного національного інформаційного продукту в українському та світовому міжнародному інформаційному просторі тощо);

–Концепції розвитку офіційної комунікації (щодо розвитку відповідного інституційного складника, процесів інформування громадськості, формування іміджу, брендінгу, реалізації системи державної пропаганди, спрямованої як на внутрішнє, так і на зовнішнє інформаційне середовище тощо);

на нормативно-правовому напрямі:

зметою унормування діяльності з поширення інформації в мережі Інтернет, введення в правове поле діяльності новітніх засобів масової комунікації розробити окремий закон про «Засоби масової інформації в мережі Інтернет»;

задля вдосконалення захисту інтелектуальної власності в умовах поширення Інтернет-технологій посилення відповідальності за незаконне розміщення та використання об’єктів авторського та суміжних прав у мережі Інтернет, розробити та затвердити окремий закон «Про захист авторських та суміжних прав в мережі Інтернет», в якому прописати не тільки загальні норми захисту прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет, а й механізми виявлення порушника та притягнення його до відповідальності;

зметою захисту честі та гідності осіб в мережі Інтернет від розповсюдження неправдивої інформації розробити зміни до законів, урахувавши практику Європейського суду з прав людини, передбачивши можливість притягання до відповідальності адміністрацію сайту, де розміщена неправдива інформація, за умови неможливості встановлення автора такої інформації;

зметою підвищення відповідальності журналістів при здійсненні своїх професійних обов’язків та дотримання етичних стандартів, розробити та внести зміни до чинного законодавства України (наприклад до ст. 25 Закону України «Про інформацію») передбачивши відповідальність за порушення професійних стандартів;

зметою визначення єдиних підходів та принципів до регламентації відносин в інформаційному просторі, упорядкування у рамках чіткої ієрархії законів і єдиної системи правових норм і понять, визначення термінів в інформаційній сфері (зокрема, «національний інформаційний простір», «державна інформаційна політика», «інформаційно-психологічна безпека» тощо) розробити Інформаційний кодекс України (робоча назва) тощо.