Коробкин

21

оцінювання, так і тих, діяльність яких оцінюється.

Розповсюдженим методом оцінювання є спостереження за діями працівника та занотовування отриманої інформації. Спостереження може проводитися експертами чи самими керівниками (самоспостереження). При цьому у спеціальних журналах фіксується перелік заходів, звернень, розпоряджень тощо. Цей метод інколи називають “фотографією” робочого дня. Цей метод В.Р.Веснін вважає ефективним для робіт, пов’язаних з фізичними діями, які можна кількісно виміряти. При оцінюванні діяльності менеджерів персоналу, до яких ми віднесли керівників ЗНЗ, ефективність цього методу зменшується, оскільки управління соціально-педагогічними системами поряд з кількісним потребує й якісного оцінювання, яке завжди є суб’єктивним.

Аналіз різних методів оцінювання надає можливість до цієї групи віднести метод ранжирування (класифікація по порядку, альтернативна класифікація, попарне порівняння, метод еталона), графічні шкали, метод ранжирування бальної оцінки за оцінними характеристиками, метод 360 градусів, метод вільних бальних оцінок, вільних коефіцієнтних оцінок та заданого розподілу тощо. Особливого поширення набули кількісні методи оцінювання управлінської діяльності, зокрема, кваліметричні [47].

Узагальнюючи наведені групи методів, ми класифікуємо їх відповідно до етапів оцінювання.

На підготовчому етапі оцінювання залежно від його цілей доцільно застосовувати аналіз документальної інформації, характеристик, рекомендацій, анкет; на етапі збору інформації - спостереження, бесіда, тестування, анкетування, рольова гра; при аналізі отриманих результатів - методи еталона, графічних шкал, бальної оцінки, ранжирування бальної оцінки за оціночними характеристиками.

Вибір методів оцінювання управлінської діяльності керівників ЗНЗ здійснюється залежно від певних критеріїв оцінювання, які визначаються його

22

поставленими цілями (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Взаємодія видів і критеріїв оцінювання

Як видно з табл.1.1, експресивні та пролонговані види оцінювання характеризуються тривалістю процесу, який визначається наказом відповідного органу управління освітою про проведення процесу оцінювання будь-якої професійної діяльності. Колективне оцінювання в умовах навчального закладу здійснюється педагогічним колективом, радою закладу, батьківськими зборами тощо. Комплексне оцінювання відбувається під час атестації, екзаменів та інших форм контролю, коли вивчається декілька взаємопов’язаних питань; при локальному – вивчається стан виконання окремої функції або окремого напряму діяльності.

Відповідно до мети нашого дослідження всі види оцінювання становлять для нас певний інтерес, оскільки можуть бути застосовані при оцінюванні управлінської діяльності керівників ЗНЗ.

Вибір методів і видів оцінювання безпосередньо залежить від наукових підходів, застосованих при проведенні оцінювання управлінської діяльності керівників ЗНЗ. У роботах Н.М.Островерхової і Л.І.Даниленко виділено: системно-комплексний підхід, що проявляється через оцінювання стану безпосереднього чи опосередкованого впливу керівника на педагогічний та учнівський колективи; функціональний – оцінювання функціональних обов’язків керівника; діяльнісний – оцінювання основних видів діяльності керівника ЗНЗ; аспектний – оцінювання окремих функцій і дій як складових системи управління закладом; компонентний – оцінювання найбільш значущих

23

на даний момент складових системи управління закладом 46 .

Аналізуючи теоретичні джерела, ми виділили в оцінюванні управлінської діяльності керівників ЗНЗ три системні рівні: макрорівень, мезорівень та мікрорівень, кожен з яких характеризується певним взаємозв’язком структурних елементів. Оцінювання на макрорівні є елементом системи більш високого порядку, зокрема, загальної системи контролю за якістю освіти на рівні району, міста, системи підвищення кваліфікації керівників освіти тощо. На мезорівні воно розглядається як процес оцінювання управлінської діяльності керівника на рівні навчального закладу і вимірюється його вплив на навчально-виховний процес. На мікрорівні відбувається самоаналіз діяльності, самооцінка психологічних і фізіологічних характеристик, особистісно-ділових якостей. При цьому цілі і завдання кожного системного рівня корелюються між собою і підпорядковуються досягненню загальної мети, що відповідає завданням державної освіти (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Системні рівні оцінювання На рис. 1.3 представлено рівні системи державного оцінювання

управлінської діяльності керівників ЗНЗ, яка передбачає участь в ній лише педагогічних працівників цього закладу як представників громадськості. Однак такий підхід до оцінювання не відповідає сучасним тенденціям державногромадського управління і потребує залучення всіх груп учасників навчальновиховного процесу у закладі на всіх рівнях контролю.

24

Система оцінювання на кожному рівні реалізується за різними її варіантами: розімкнута, зі зворотним зв’язком і комбінована. У розімкнутій схемі вплив керуючої підсистеми на керовану здійснюється за рахунок зовнішніх факторів; у схемі із зворотним зв’язком – під дією інформації, отриманої від самої підсистеми; у комбінованій – об’єднуються обидва підходи. Аналізуючи діючу сьогодні систему оцінювання управлінської діяльності керівників ЗНЗ, ми відмічаємо, що вона є розімкнутою, оскільки керування нею здійснює відповідний державний орган управління освітою, керованою підсистемою виступає керівник ЗНЗ, діяльність якого оцінюється. В умовах подальшої демократизації освітньої галузі система оцінювання має набути комбінованого характеру, де до оцінювання долучаються всі групи учасників навчально-виховного процесу (батьки, учні, вчителі, члени територіальної громади ).

загальноосвітніх навчальних закладів як процес атестації

Оцінювання як процес контролю може мати різні форми (див. рис.1.1). Законом України «Про освіту» (ст. 15) визначено чотири основні його форми [24], які за останні десятиліття набули суттєвих змін. На зміну традиційній формі – інспектуванню, прийшли сучасні – акредитація, ліцензування, атестація, моніторинг, кожна з яких застосовується у випадках, визначених законодавством. Їх поява обумовлена новою освітньою парадигмою і проголошеними нею цілями, підходами, принципами функціонування системи освіти та потребами суспільства. Розглянемо їх.

Термін «акредитація» в енциклопедичному словнику визначається як вступ на посаду дипломатичного працівника у певній країні чи міжнародній організації [52, с.18]. В освітній галузі – це процес встановлення рівня готовності навчального закладу, установи, підприємства надавати певний рівень

25

освіти. У період входження України в європейський простір акредитація стає важливим інструментом розвитку освіти, оскільки передбачає визначення і дотримання певних показників якості освіти, визначених у європейських країнах. Вона є основою забезпечення належного рівня довіри до іспитів, сертифікатів, дипломів та інших документів про освіту, які видають в Україні.

Поняття «моніторинг» прийшло у теорію педагогіки з екології і розглядалося як «система стандартних (однорідних, порівняльних) вимірів, оцінки та прогнозування стану природного середовища і змін, які в ньому відбуваються» 69, с.885 , та соціології – як система організації збирання, збереження, оброблення і розповсюдження інформації про діяльність соціальної системи, що забезпечує безперервне відстеження за її станом і прогноз її розвитку. Освітній моніторинг розглядається З.В.Рябовою як модернізований контроль і різновид управлінської функції контролю в умовах демократизації управління в соціально-педагогічних системах. С.І.Подмазін вважає моніторинг вищою формою організованості інформаційної діяльності [49]. У роботах О.І.Ляшенка мета моніторингу значно ширша і глибша і полягає не лише у вимірюванні, а й у відстеженні та прогнозі, а також у з’ясуванні чинників, які потрібні для розвитку чи зміни ситуації 38 .

Аналіз запровадження моніторингу на різних рівнях управління освітою - державному, регіональному і локальному, доводить, що найчастіше він використовується у навчально-виховному процесі для встановлення рівня навчальних досягнень учнів, якості освіти, соціальних та психологопедагогічних показників. Моніторинг кадрових питань охоплює, в основному, формальні (статистичні) показники: склад педагогічних працівників; кількість вакансій, плинність кадрів та ін.

Для встановлення рівня якості управлінської діяльності керівника ЗНЗ моніторинг до цього часу ще застосовувався, хоча його елементи вже використовуються у тих регіонах, де систематично встановлюється рейтинг

26

ЗНЗ. Ми вважаємо за доцільне розширювати його застосування для систематичного відстеження якості управлінської діяльності керівників ЗНЗ за виділеними параметрами, факторами та критеріями їх управлінської діяльності з метою прийняття оперативного управлінського рішення щодо прогнозування його подальшого розвитку.

Основною формою контролю діяльності педагогічних працівників (ст. 12, 54 закону України «Про освіту»; ст. 27 закону України «Про загальну середню освіту»), до яких ми відносимо і керівників ЗНЗ, є атестація [24]. У науці і практиці цей термін має різні трактування, а саме: атестація - це визначення кваліфікації працівника, відзив про його здібності, ділові та інші якості 63 ; встановлення певного звання, характеризування фахових знань і ділових якостей службовця; надання відзиву, висновку про когось або щось 7 ; визначення кваліфікації працівника з метою встановлення відповідності займаній посаді 77 .

Розуміючи важливість атестації для управління освітою, науковці продовжують розвивати це поняття. У визначенні В.С.Савельєвої та О.Л.Єськова уточнено мету атестації – це не лише контроль виконання, а й виявлення резервів підвищення рівня віддачі працівника 57 . В.І.Курилов надає визначення атестації у широкому і вузькому сенсі: у широкому – як визначення кваліфікації, рівня знань працівника, відповідності його ділових та політичних якостей певній професії, спеціальності, кваліфікації або посаді; у вузькому – як здійснювана підприємством, закладом, організацією за допомогою атестаційної комісії періодична перевірка ділових, політичних, організаторських, моральних і особистісних якостей працівників певної категорії в спеціальній організаційній формі з метою постійного підвищення ділової кваліфікації працівників, покращення їх добору і розстановки 35 . В останньому визначенні наголошується та тому, що атестація є формою контролю, має мету і об’єкт оцінювання, до яких належать ділові якості керівника та результати його

27

діяльності. У ряді наукових робіт атестацію розглядають з позиції теорії діяльності. О.М.Леонтьєв представляє атестацію як вид індивідуальної діяльності, який завжди спрямований на те, що мотивує людину до праці [36].

Застосування системного підходу до атестації надає можливість розглядати її як сукупність прийомів, способів впливу на кого-небудь чи на щонебудь 66 ; як «порядок, обумовлений правильним розміщенням частин, зв’язане ціле; сукупність частин, пов’язаних спільною функцією; сукупність принципів, покладених в основу певного навчання» 37, с. 31 ; як «внутрішньо впорядковану структуру елементів, яка становить цілісність, сукупність організаційних засад, норм та правил, обов’язкових для певної галузі» 69, с.1233 . Цілісність атестації проявляється у тому, що її структурні елементи набувають нових якостей, а всі разом складають єдине ціле.

Розглядаючи атестацію як педагогічну систему, Н.В.Кузьміна виділяє у ній цілі, об’єкт і суб’єктів атестації, технологію оцінювання [32]. Л.В.Азямова, трактуючи її як організаційну систему, виокремлює такі елементи: зміст оцінювання (об’єкт, цілі, завдання), критерії оцінювання, методи оцінювання, процедуру оцінювання (місце і суб’єкт оцінювання, її періодичність, інформаційне і технічне забезпечення, оформлення результатів). На її думку, така структура допомагає бачити в керівнику ЗНЗ «вихідний елемент атестації», а інших учасників об'єднати в структурні блоки системи. Розвиваючи системний підхід до атестації, Т.Е.Ковіна вважає її соціальною, динамічною, відкритою системою і виділяє в ній: тих, хто атестується (працівників, спеціалістів, керівників); громадсько-державні інститути, які забезпечують реалізацію і цілі атестації (адміністрацію установи, атестаційні комісії, експертів, методичні центри (кабінети); органи управління (роботодавці); об’єкти діяльності (учні, батьки). Т.Ф.Кірова вважає її системою, яка розвивається, при цьому недосконалість одного з елементів системи (непрофесійний склад атестаційної комісії, необ’єктивні критерії тощо),

28

порушення чи зміна зв’язків між ними (порушення принципу суб’єктсуб’єктних відносин, прозорості, об’єктивності тощо) призводить до зниження об’єктивності її проведення.

Узагальнюючи погляди науковців, ми визначили, що сучасна атестація керівників ЗНЗ є формою державно-громадського контролю, в результаті якого за допомогою оцінювання діяльності педагогічних працівників встановлюються і закріплюються рівні їх підготовленості до діяльності на посаді керівника (претендентське оцінювання), за допомогою оцінювання управлінської діяльності керівників ЗНЗ – рівні їх відповідності займаній посаді (кадрове оцінювання) та управлінської кваліфікації (кваліфікаційне оцінювання).

Контроль

Атестація

Оцінювання

Рис. 1.4. Взаємозв’язок контролю, атестації та оцінювання На рис. 1.4 зображено встановлений нами зв’язок між поняттями:

контроль, атестація та оцінювання. Оцінювання, яке пов’язане з атестаційним процесом, ми будемо називати «атестаційним оцінюванням». Уточнюючи, для якого з видів атестації воно проводиться, ми вважаємо за доцільне використовувати поняття «претендентське оцінювання», «кадрове оцінювання», «кваліфікаційне оцінювання».

Під поняттям «кваліфікація» розуміють ступінь готовності до певного виду діяльності [64], здатність працівника виконувати конкретні завдання та обов’язки в межах певного виду діяльності; коло питань щодо яких людина обізнана, пізнала їх і має досвід 29 ; спеціально структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають; сукупність знань, необхідних для

29

ефективної професійної діяльності; вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію 54 ; особливий тип організації знань і досвіду, що забезпечує здатність до прийняття ефективних рішень; рівень кваліфікації посадової особи 10 ; формалізований правовий результат, який закріплює способи відношення до певної діяльності, способи організації (реорганізації) та форми включення цієї діяльності до систем кооперованої діяльності. У теорії професійної освіти цей термін узгоджуються з положеннями, поданими у Національному класифікаторі України [18] та Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників [21].

Ми розглядаємо кваліфікацію керівника ЗНЗ як формалізований правовий результат атестації, яким закріплено встановлений за допомогою оцінювання рівень його управлінської діяльності. Кожному рівню управлінської діяльності керівника ЗНЗ відповідає певний кваліфікаційний рівень.

Г.В.Єльникова у базовій кваліметричній моделі діяльності директора ЗНЗ встановила інше співвідношення між кваліфікаційними категоріями керівника ЗНЗ та відповідною кількістю балів (див.табл. 1.2).

Вчена запропонувала три кваліфікаційні категорії: «Керівник» – з оцінкою від 0,50 до 0,65 від. од.; «Керівник І категорії» – від 0,65 до 0,80; «Керівник вищої категорії» – від 0,80 до 1,0. За такого розподілу залишилася

30

невизначеною категорія керівників, які набрали менше 0,50 від. од., що і потребує свого вирішення.

Найбільш повно, на нашу думку, розкриті кваліфікаційні рівні і категорії у теорії професійної освіти, а саме: стереотипний (рівень використання), операторський, структурно-функціональний, експлуатаційний, технологічний, дослідницький, кожен з яких описується відповідним набором знань і вмінь працівника. На стереотипному рівні працівник має знати призначення об’єкта та його основні властивості, уміти використовувати налагоджену систему під час виконання поставлених завдань; на операторському – потребує знань принципів побудови та дії системи; на структурно-функціональному – потребує умінь налагоджувати систему і керувати нею; на експлуатаційному – потребує знань методів аналізу, пошуку та усунення пошкоджень, умінь тестувати та аналізувати систему з метою виявлення і усунення цих пошкоджень; на технологічному – потребує знань методів синтезу, технологій розробки систем, способів їх моделювання та умінь здійснювати цю розробку; на дослідницькому

– передбачає володіння методиками дослідження систем, методами оцінювання ефективності їх застосування; уміннями проводити дослідження систем з метою перевірки їх відповідності заданим властивостям, уміння вибирати з множин систему, що дозволяє найбільш повно здійснювати завдання діяльності.

Також ми звернули увагу на необхідність збільшення кількості кваліфікаційних рівнів і кваліфікаційних категорій, що вважаємо позитивним кроком.

Встановлення кваліфікаційних рівнів і категорій є складним питанням не лише з точки зору теорії, а й реального життя, оскільки потребує обґрунтування видатків місцевого бюджету, необхідних для змін в оплаті праці відповідно до їх кількості. Виходячи з того, що фінансові можливості районних управлінь освіти дуже відрізняються, це питання має бути розв’язано на загальнодержавному рівні.