Лекція 18 .

УКРАЇНА В УМОВАХ ПРОГОЛОШЕННЯ ТА УТВЕРДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ.

ПЛАН.

Ввідна лекція. 1

План 1

План 1

Тема 7. Українська СРР в 20 – 30-ті рр. ХХ ст. 2

ВСТУП ДО КУРСУ. 3

2.Формування території. Етноніми. 5

І. Історія як наука. 6

І.І. Предмет і завдання курсу 6

І. ІІ. Методологія вивчення історії 7

І. ІІІ. Періодизація історії України 7

І.IV. ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ ТА КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА 9

ІІ.ІІІ. Формування території. Назви та самоназви української території 14

І. Формування давньоруської Київської держави 18

ІІ. Політичний устрій Київської Русі. 20

ІІІ. Галицько-Волинське князівство та його роль 23

в історії українського народу. 23

План 28

Література 28

І. Перехід українських земель під владу Литви та їхнє політичне становище в 14 — першій половині 16 ст. 29

ІІІ. Українські землі під владою Речі Посполитої. 33

IV. Ідеологічна боротьба з полонізацією. Братства. Берестейська унія. 35

V. Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу 37

V.I. Генеза українського козацтва. 37

V.II. Боротьба козаків з турками і татарами. 38

І. Події 1648—1657 років в Україні: 42

революція чи національно-визвольна війна? 42

ІІ. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави. 44

ІІІ. Українська державність у 1648—1654 роках. 46

IV. Переяславська Рада та договір з Московською державою 1654 року. Березневі статті. 46

VI. Руїна (1658-1686). 48

3.Остаточна ліквідація української державності (1708—1783). 51

Література 51

І. Гетьман Іван Мазепа. 51

ІІ. Політичні концепції мазепинців. 53

ІІІ. Остаточна ліквідація 54

української державності (1708—1783). 54

I. Територіально-адміністративний устрій та населення 60

ІІ. Криза феодальних відносин. Буржуазні реформи 62

60—70-х років XIX ст. 62

IV. Революція 1905 – 1907 рр. на Україні. 65

V. Столипінська аграрна реформа на Україні. 67

VI. Українська політична думка 69

у XIX - на початку XX ст. 69

VI. I Відродження національної свідомості. 69

VI. II. Масонство в Україні 70

VI. III. Декабристи. 71

VI. IV. Кирило-Мефодіївське товариство 71

VI. ІV. Народництво. 73

VI.V. Ліберально-демократичний напрям у суспільно-політичному русі 74

VI.VI. Соціал-демократичні ідеї в Україні 74

VI. VII. Український консерватизм. 75

VI. VIII. Націократія 76

VI.IX. Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях. 77

VI.X. Формування політичних партій 78

VII. Трагедія Першої світової війни: 79

причини, характер, головні воєнні дії на території України 79

Лютнева революція в Росії та її відгомін в Україні. 85

Створення Центральної Ради. 86

Універсали Центральної Ради 87

Війна Радянської Росії проти УНР 88

(кінець 1917— початок 1918 рр.) 88

Брестський мирний договір 89

Історичні уроки Центральної Ради 90

Література 93

І. Гетьманський переворот. Внутрішня та зовнішня політика П.Скоропадського 93

ІІ. Доба Директорії 95

ІІІ. Західно-українська народна республіка (ЗУНР) 96

IV. Громадянська війна в Україні 97

I. Місце України у Версальсько-Вашингтонській системі 102

II. Національно-державне будівництво 102

III. Соціально-економічне та політичне становище 103

IV. Політика українізації: суть та наслідки 105

V. Голодомор 1932—1933 рр. 107

VI. Сталінські репресії в Україні. 108

VII. Західна Україна у міжвоєнну добу 109

I. Крах Версальсько-Вашингтонської системи. 112

Початок Другої світової війни, її причини, характер та періодизація. 112

II. Західно-українські землі у контексті 113

радянсько-німецьких договорів 1939 року 113

III. Окупація України військами нацистської Німеччини 115

та її союзників. 115

IV. Рух опору 116

V. Звільнення України від окупантів 117

VI. Підсумки та уроки Другої світової війни. 118

Ціна перемоги для України 118

I. Економічне і політичне становище України 122

після Другої світової війни 122

II. Загострення політичної боротьби у західних областях 124

III. Десталінізація 125

IV. Нові методи управління народним господарством 126

V. Шестидесятники 126

Література. 127

I. Зростання кризових явищ у політичному житті 130

II. Дисидентський рух в Україні 131

III. Криза у соціально-економічній сфері. 134

IV. Україна на шляху 135

до державного суверенітету і незалежності 135

I. Серпневі події 1991 р. у Москві, 139

їх спрямованість і наслідки 139

II. Акт проголошення незалежності України 140

III. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності 141

IV. Прийняття Конституції України 1996 року 142

V. Формування багатопартійної системи в Україні 143

VI. Релігія та церква у сучасній Україні 144

VII. Україна і світ 145

Література 145

I. Серпневі події 1991 р. у Москві,

їх спрямованість і наслідки

19—21 серпня 1991 р. військово-партійна бюрократія СРСР зробила останню спробу врятувати Радянську імперію і свою владу в ній шляхом державного перевороту. Його було здійснено під час відпустки лідера КПРС і держави М.Горбачова.

Документами, прийнятими Державним Комітетом з надзвичайних ситуацій (ДКНС), передбачалося під приводом збереження цілісності Радянського Союзу запровадити режим надзвичайного стану в окремих регіонах (зокрема і в Західній Україні, і у Києві), встановлю­валося безумовне верховенство Конституції СРСР і законів Союзу.

До складу ДКНС увійшли О.Бакланов, В.Крючков, В.Павлов, Б.Пуго, В.Стародубцев, О.Тізяков, Д.Язов, Г.Янаєв. Постанова №1 ДКНС вимагала від органів влади і управління республік додержання режиму надзвичайного стану. Заборонялася діяльність усіх політичних партій, громадських організацій і масових рухів, проведення мітингів, демонстрацій і страйків, у необхідних випадках передбачалося за­проваджувати комендантську годину, були закриті газети “Комсо-мольская правда”, “Московский комсомолец” та ін. Демократичне майбутнє всіх народів Радянського Союзу опинилося під загрозою.

Першою на захист законно обраного Президента СРСР виступила Росія та її президент Б.Єльцин. У спеціальному указі так званий комітет проголошувався антиконституційним, а його дії — державним злочином. 21 серпня, коли відкрилася надзвичайна сесія Верховної Ради Росії, стало зрозуміло, що путч провалився. З делегацією парламенту М.Горбачов повернувся в Москву. 22 серпня він скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув членів ДКНС з постів, які вони займали. Керівників путчу було заарештовано.

В Україні події розвивалися дещо повільніше. 19 серпня по українському телебаченню виступив Голова Верховної Ради —Л.Кравчук. Він підтвердив, що на всій території республіки працюють законно обрані і сформовані органи державної влади і управління. Того ж дня у Київ з'їхалися голови і представники всіх демократичних партій та рухів. Партія Демократичного відродження. Демократична партія, Рух, Меморіал та інші об'єдналися у спілку “Демократична Україна” під керівництвом президії Народної Ради. Демократи, визнавши переворот антиконституційним, закликали народ до громадянської непокори. Ради народних депутатів Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей прийняли рішення про нечинність указів ДКНС на їхніх територіях.

У ці ж дні навколо Києва були дислоковані дві десантно-штурмові бригади (біля 1200 чол.), на Одеському напрямі — 72 дивізія. У межах Києва перебувало 3 тис. військ. 20 серпня увечері після дводобового засідання була прийнята заява Президії Верховної Ради України, в якій дії постанов ДКНС на території України не визнавалися і ухвалено рішення про скликання 24 серпня позачергової сесії Верховної Ради.