- •Ввідна лекція.
- •І. Історія як наука.
- •І.І. Предмет і завдання курсу
- •І. Іі. Методологія вивчення історії
- •І. Ііі. Періодизація історії України
- •І.IV. Джерела вивчення історії, їх класифікація та коротка характеристика
- •II.I. Першоначала людського життя на території сучасної України. Давнє населення: трипільці, кімерійці, скіфи, сармати, готи, гуни.
- •Іі.Ііі. Формування території. Назви та самоназви української території
- •Лекція 2.
- •І. Формування давньоруської Київської держави
- •Іі. Політичний устрій Київської Русі.
- •Ііі. Галицько-Волинське князівство та його роль в історії українського народу.
- •Литовсько-польська доба української історії. Початки козаччини. Запорозька січ.
- •Тема 2. Політичне становище та соціально – економічний розвиток
- •Література
- •І. Перехід українських земель під владу Литви та їхнє політичне становище в 14 — першій половині 16 ст.
- •Іі. Соціально-економічний розвиток України в другій половині 14-16 ст.
- •Ііі. Українські землі під владою Речі Посполитої.
- •IV. Ідеологічна боротьба з полонізацією. Братства. Берестейська унія.
- •V. Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу
- •V.I. Генеза українського козацтва.
- •V.II. Боротьба козаків з турками і татарами.
- •Лекція 4.
- •І. Події 1648—1657 років в Україні: революція чи національно-визвольна війна?
- •Іі. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави.
- •Ііі. Українська державність у 1648—1654 роках.
- •IV. Переяславська Рада та договір з Московською державою 1654 року. Березневі статті.
- •VI. Руїна (1658-1686).
- •Лекція 4
- •Іі. Політичні концепції мазепинців.
- •Ііі. Остаточна ліквідація української державності (1708—1783).
- •Лекція 5.
- •I. Територіально-адміністративний устрій та населення
- •Іі. Криза феодальних відносин. Буржуазні реформи
- •60—70-Х років XIX ст.
- •Ііі. Соціально-економічний і політичний розвиток на початку XX століття.
- •IV. Революція 1905 – 1907 рр. На Україні.
- •V. Столипінська аграрна реформа на Україні.
- •VI. Українська політична думка у XIX - на початку XX ст.
- •VI. I Відродження національної свідомості.
- •VI. II. Масонство в Україні
- •VI. III. Декабристи.
- •VI. IV. Кирило-Мефодіївське товариство
- •VI. Іv. Народництво.
- •VI.V. Ліберально-демократичний напрям у суспільно-політичному русі
- •VI.VI. Соціал-демократичні ідеї в Україні
- •VI. VII. Український консерватизм.
- •VI. VIII. Націократія
- •VI.IX. Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях.
- •VI.X. Формування політичних партій
- •VII. Трагедія Першої світової війни: причини, характер, головні воєнні дії на території України
- •Лекція 8-9.
- •Створення Центральної Ради.
- •Універсали Центральної Ради
- •Війна Радянської Росії проти унр (кінець 1917— початок 1918 рр.)
- •Брестський мирний договір
- •Історичні уроки Центральної Ради
- •Лекція 9.
- •Іі. Доба Директорії
- •Ііі. Західно-українська народна республіка (зунр)
- •IV. Громадянська війна в Україні
- •Лекція 10-11.
- •II. Національно-державне будівництво
- •III. Соціально-економічне та політичне становище
- •IV. Політика українізації: суть та наслідки
- •V. Голодомор 1932—1933 рр.
- •VI. Сталінські репресії в Україні.
- •VII. Західна Україна у міжвоєнну добу
- •Лекція 12, 13, 14.
- •I. Крах Версальсько-Вашингтонської системи. Початок Другої світової війни, її причини, характер та періодизація.
- •II. Західно-українські землі у контексті радянсько-німецьких договорів 1939 року
- •III. Окупація України військами нацистської Німеччини та її союзників.
- •IV. Рух опору
- •V. Звільнення України від окупантів
- •VI. Підсумки та уроки Другої світової війни. Ціна перемоги для України
- •Лекція 15.
- •II. Загострення політичної боротьби у західних областях
- •III. Десталінізація
- •IV. Нові методи управління народним господарством
- •V. Шестидесятники
- •Література.
- •II. Дисидентський рух в Україні
- •III. Криза у соціально-економічній сфері.
- •IV. Україна на шляху до державного суверенітету і незалежності
- •Лекція 18 .
- •II. Акт проголошення незалежності України
- •III. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності
- •IV. Прийняття Конституції України 1996 року
- •V. Формування багатопартійної системи в Україні
- •VI. Релігія та церква у сучасній Україні
- •VII. Україна і світ
- •Література
- •Список рекомендованої літератури
III. Десталінізація
Смерть Сталіна відкрила нову добу в історії України, врятувавши партійне керівництво республіки від нової “чистки”. Проте ця подія поклала початок гострій боротьбі за владу серед центрального московського керівництва. У центрі цієї боротьби постало національне питання. Остаточним переможцем став М.Хрущов. Україна одна із перших підтримала нового першого секретаря.
Кадрові зміни відбулися і в Україні. Керівником республіканської партійної організації став українець за походженням О.Кириченко. Уряд очолив Д.Коротченко, Раду Міністрів Н.Кальченко. Урядові посади дістали О.Корнійчук, В.Стефаник та ін.
Фізична смерть Сталіна не означала смерті тоталітаризму, але перші кроки по десталінізації суспільства було зроблено вже у 1953 р., що сповістило про наближення хрущовськоЇ “відлиги”. Почалася реабілітація незаконно репресованих людей, влітку перші з них почали повертатися із таборів.
На початку 1956 р. відбувся XX з'їзд КПРС, на закритому засіданні якого М.Хрущов виступив з критикою культу особи Сталіна. Ця критика була різкою, але недостатньо глибокою, оскільки не торкалася системних засад і фундаментальних причин режиму особистої влади. З'їзд не обговорював доповідь, лише прийняв колективну постанову, проте ця критика справила значний вплив на політичну і морально-психологічну атмосферу в країні. Після з'їзду почався глибокий і болісний переворот в суспільній свідомості, перегляд усталених цінностей, критичний аналіз минулого. В липні 1956 р. було опубліковано відому постанову ЦК КПРС “Про подолання культу особи і його наслідків”. Засудження беззаконь, скоєних у сталінську епоху, і початок нового політичного курсу було схвально зустрінуто в Україні. Вже 3 липня постанову зачитали на деяких підприємствах Києва — “Ленінська кузня” та “Червоний екскаватор”. Перший мітинг на підтримку політики десталінізації відбувся у Київському педагогічному інституті.
За влучним виразом Б.Левицького становище України у складі Радянського Союзу в хрущовські часи було як “другої серед рівних”.
У 1954 р. святкували 300-річчя возз'єднання України з Росією. Ця подія відзначалася досить помпезно, проте головною подією стала передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ “Про передачу Кримської області із складу РРФСР у склад УРСР”, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські й культурні зв'язки між Кримом і Україною. За етнічним складом населення Криму у 1959 р. становило: 22,3% — українці, а росіяни — 71,4%.
Після початку десталінізації почали відбуватися відчутні зміни у житті країни: було послаблено ідеологічний тиск, що стало початком відлиги у культурному житті, потроху послаблювалася політика самоізоляції, більш прихованою стала політика русифікації, почалася підготовка до проведення глибоких змін в економіці.
IV. Нові методи управління народним господарством
Саме на ці часи припадає спроба змінити методи керівництва економікою. У 50-х роках існувало 30 всесоюзних і 21 союзно-республіканське міністерство, що породжувало надмірну централізацію управління. Щоб зменшити витратність централізованого виробництва, уже з 1953 р. починається скорочення кількості всесоюзних міністерств і передача частини економічної влади республіканському керівництву. Якщо у 1950 р. в Україні 65% всього виробництва було підпорядковано центру, то у 1956 р. ця частка зменшилася до 24%. Решту контролювали республіканські міністерства. У 1957 р. Хрущов замість старої т. зв. міністерсько-вертикальної системи ввів нову — територіально-горизонтальну, яка засновувалася на радах народного господарства. Новоутворені органи управління господарством в окремих економічно-адміністративних районах перебрали на себе функції, які раніше належали союзним міністерствам. Ця реформа :тала однією з найрадикальніших організаційних змін у радянській економіці. При цьому виходили з того, що в попередній період у керівництві промисловістю і будівництвом переважали відомчі інтереси, а це порушувало нормальні територіальні зв'язки між підприємствами різних галузей промисловості, розташованих в одному Економічному районі, часто не давало змоги оперативно вирішувати господарські питання, раціонально використовувати ресурси.
IV сесія Верховної Ради УРСР у червні 1957 р. прийняла Закон про створення у республіці 11-ти економічно-адміністративних районів на чолі з раднаргоспами, які провели певну роботу по мобілізації виробничих резервів, поглибленню спеціалізації й кооперації підприємств у межах економічних районів, активізації використання місцевих ресурсів.
Таким чином під контроль раднаргоспів потрапило понад 10 тис. промислових підприємств і під кінець 1957 р. вони наглядали за 97% заводів у республіці. Це надало можливість українським економістам почати проводити власну економічну політику. І хоча хрущовські реформи не виправдали пов'язаних з ними сподівань, вони все ж прияли піднесенню рівня життя.