- •Ввідна лекція.
- •І. Історія як наука.
- •І.І. Предмет і завдання курсу
- •І. Іі. Методологія вивчення історії
- •І. Ііі. Періодизація історії України
- •І.IV. Джерела вивчення історії, їх класифікація та коротка характеристика
- •II.I. Першоначала людського життя на території сучасної України. Давнє населення: трипільці, кімерійці, скіфи, сармати, готи, гуни.
- •Іі.Ііі. Формування території. Назви та самоназви української території
- •Лекція 2.
- •І. Формування давньоруської Київської держави
- •Іі. Політичний устрій Київської Русі.
- •Ііі. Галицько-Волинське князівство та його роль в історії українського народу.
- •Литовсько-польська доба української історії. Початки козаччини. Запорозька січ.
- •Тема 2. Політичне становище та соціально – економічний розвиток
- •Література
- •І. Перехід українських земель під владу Литви та їхнє політичне становище в 14 — першій половині 16 ст.
- •Іі. Соціально-економічний розвиток України в другій половині 14-16 ст.
- •Ііі. Українські землі під владою Речі Посполитої.
- •IV. Ідеологічна боротьба з полонізацією. Братства. Берестейська унія.
- •V. Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу
- •V.I. Генеза українського козацтва.
- •V.II. Боротьба козаків з турками і татарами.
- •Лекція 4.
- •І. Події 1648—1657 років в Україні: революція чи національно-визвольна війна?
- •Іі. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави.
- •Ііі. Українська державність у 1648—1654 роках.
- •IV. Переяславська Рада та договір з Московською державою 1654 року. Березневі статті.
- •VI. Руїна (1658-1686).
- •Лекція 4
- •Іі. Політичні концепції мазепинців.
- •Ііі. Остаточна ліквідація української державності (1708—1783).
- •Лекція 5.
- •I. Територіально-адміністративний устрій та населення
- •Іі. Криза феодальних відносин. Буржуазні реформи
- •60—70-Х років XIX ст.
- •Ііі. Соціально-економічний і політичний розвиток на початку XX століття.
- •IV. Революція 1905 – 1907 рр. На Україні.
- •V. Столипінська аграрна реформа на Україні.
- •VI. Українська політична думка у XIX - на початку XX ст.
- •VI. I Відродження національної свідомості.
- •VI. II. Масонство в Україні
- •VI. III. Декабристи.
- •VI. IV. Кирило-Мефодіївське товариство
- •VI. Іv. Народництво.
- •VI.V. Ліберально-демократичний напрям у суспільно-політичному русі
- •VI.VI. Соціал-демократичні ідеї в Україні
- •VI. VII. Український консерватизм.
- •VI. VIII. Націократія
- •VI.IX. Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях.
- •VI.X. Формування політичних партій
- •VII. Трагедія Першої світової війни: причини, характер, головні воєнні дії на території України
- •Лекція 8-9.
- •Створення Центральної Ради.
- •Універсали Центральної Ради
- •Війна Радянської Росії проти унр (кінець 1917— початок 1918 рр.)
- •Брестський мирний договір
- •Історичні уроки Центральної Ради
- •Лекція 9.
- •Іі. Доба Директорії
- •Ііі. Західно-українська народна республіка (зунр)
- •IV. Громадянська війна в Україні
- •Лекція 10-11.
- •II. Національно-державне будівництво
- •III. Соціально-економічне та політичне становище
- •IV. Політика українізації: суть та наслідки
- •V. Голодомор 1932—1933 рр.
- •VI. Сталінські репресії в Україні.
- •VII. Західна Україна у міжвоєнну добу
- •Лекція 12, 13, 14.
- •I. Крах Версальсько-Вашингтонської системи. Початок Другої світової війни, її причини, характер та періодизація.
- •II. Західно-українські землі у контексті радянсько-німецьких договорів 1939 року
- •III. Окупація України військами нацистської Німеччини та її союзників.
- •IV. Рух опору
- •V. Звільнення України від окупантів
- •VI. Підсумки та уроки Другої світової війни. Ціна перемоги для України
- •Лекція 15.
- •II. Загострення політичної боротьби у західних областях
- •III. Десталінізація
- •IV. Нові методи управління народним господарством
- •V. Шестидесятники
- •Література.
- •II. Дисидентський рух в Україні
- •III. Криза у соціально-економічній сфері.
- •IV. Україна на шляху до державного суверенітету і незалежності
- •Лекція 18 .
- •II. Акт проголошення незалежності України
- •III. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності
- •IV. Прийняття Конституції України 1996 року
- •V. Формування багатопартійної системи в Україні
- •VI. Релігія та церква у сучасній Україні
- •VII. Україна і світ
- •Література
- •Список рекомендованої літератури
IV. Рух опору
В Україні діяло одразу декілька антинацистських рухів. Одним із них був радянський партизанський рух. 30 травня 1942 р. при Верховному командуванні було створено Центральний штаб партизанського руху, головнокомандувачем призначено маршала К.Ворошилова, а пізніше — Український штаб на чолі з генералом Т.Строкачем. Завдяки цілеспрямованим заходам радянського керівництва партизанський рух став масовою силою, що діяв у тилу ворога. Протягом 1943-1944 рр. партизанські з'єднання Ковпака, Сабурова, Федорова, Бегми розгорнули т. зв. рейкову війну, безпосередньо підтримували фронтові операції. Через партизанські загони за роки війни пройшло більше 220 тис. чоловік.
Наступним був національний повстанський український рух. З початком війни у проводі Організації Українських Націоналістів виникли гострі суперечності, які загострилися ще більше після вбивства Коновальця у 1938 р. Прибічники Коновальця хотіли обрати на голову проводу його заступника, близького соратника і товариша Андрія Мельника — людину культурну, стриману й помірковану. Натомість молодші члени ОУН на цьому місці хотіли бачити більш радикально налаштованого і діяльного Степана Бандеру. В результаті цих суперечок виникли дві організації ОУН-м (мельниківці) та ОУН-б (бандерівці). Після нападу німців на СРСР, українські націоналісти припустилися помилки, вважаючи, що німці допоможуть їм сформувати незалежну українську державу. Німці ж хотіли використати національний рух у власних цілях для підриву могутності Радянського Союзу. В результаті співпраці між німцями та ОУН було створено військове формування — легіон українських націоналістів, яке складалося із двох підрозділів під кодовими назвами “Роланд” та “Нахтігаль”. Бандерівці плекали надію, що це угруповання стане серцевиною майбутньої української армії. 30 червня 1941 р. ОУН-б при підтримці “Нахтігалю” без попередньої згоди з німецькою адміністрацією проголосили у Львові встановлення української держави. Прем'єр-міністром був обраний Ярослав Стецько. Цей акт було підтримано греко-католицькою церквою. Проте через кілька днів С.Бандеру та його прибічників німці заарештували.
Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині. У 1941 р. Тарас Бульба-Боровець став на чолі нерегулярної частини “Поліська Січ”, яка згодом увійшла до складу Української Повстанської Армії, що була сформована із націоналістичних сил мельниківців та бандерівців у 1942 р. Головнокомандуючим було призначено члена проводу ОУН-б Романа Шухевича. УПА являла собою велику, добре організовану партизанську армію, яка повністю контролювала значні території Західної України, користуючись широкою підтримкою місцевого населення, чисельність якої офіційні німецькі документи називають до 200 тис. чоловік, радянська історіографія визнає число — 100 тисяч. Якщо ж вірити найновішим підрахункам, за весь час існування УПА й підпілля в ОУН перейшло понад 400 тис. чоловік.
На відміну від радянського партизанського руху, який знаходився на повному утриманні центру (Москви), УПА мала черпати сили лише з власних резервів українського народу.
У Східній Україні рух опору існував у формі підпілля, керівну роль у якому відігравали спеціально залишені під час відступу партійні і комсомольські працівники.