Лекція 9.

ДОБА ГЕТЬМАНАТУ. ДИРЕКТОРІЯ. ЗУНР

ПЛАН

Ввідна лекція. 1

План 1

План 1

Тема 7. Українська СРР в 20 – 30-ті рр. ХХ ст. 2

ВСТУП ДО КУРСУ. 3

2.Формування території. Етноніми. 5

І. Історія як наука. 6

І.І. Предмет і завдання курсу 6

І. ІІ. Методологія вивчення історії 7

І. ІІІ. Періодизація історії України 7

І.IV. ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ ТА КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА 9

ІІ.ІІІ. Формування території. Назви та самоназви української території 14

І. Формування давньоруської Київської держави 18

ІІ. Політичний устрій Київської Русі. 20

ІІІ. Галицько-Волинське князівство та його роль 23

в історії українського народу. 23

План 28

Література 28

І. Перехід українських земель під владу Литви та їхнє політичне становище в 14 — першій половині 16 ст. 29

ІІІ. Українські землі під владою Речі Посполитої. 33

IV. Ідеологічна боротьба з полонізацією. Братства. Берестейська унія. 35

V. Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу 37

V.I. Генеза українського козацтва. 37

V.II. Боротьба козаків з турками і татарами. 38

І. Події 1648—1657 років в Україні: 42

революція чи національно-визвольна війна? 42

ІІ. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави. 44

ІІІ. Українська державність у 1648—1654 роках. 46

IV. Переяславська Рада та договір з Московською державою 1654 року. Березневі статті. 46

VI. Руїна (1658-1686). 48

3.Остаточна ліквідація української державності (1708—1783). 51

Література 51

І. Гетьман Іван Мазепа. 51

ІІ. Політичні концепції мазепинців. 53

ІІІ. Остаточна ліквідація 54

української державності (1708—1783). 54

I. Територіально-адміністративний устрій та населення 60

ІІ. Криза феодальних відносин. Буржуазні реформи 62

60—70-х років XIX ст. 62

IV. Революція 1905 – 1907 рр. на Україні. 65

V. Столипінська аграрна реформа на Україні. 67

VI. Українська політична думка 69

у XIX - на початку XX ст. 69

VI. I Відродження національної свідомості. 69

VI. II. Масонство в Україні 70

VI. III. Декабристи. 71

VI. IV. Кирило-Мефодіївське товариство 71

VI. ІV. Народництво. 73

VI.V. Ліберально-демократичний напрям у суспільно-політичному русі 74

VI.VI. Соціал-демократичні ідеї в Україні 74

VI. VII. Український консерватизм. 75

VI. VIII. Націократія 76

VI.IX. Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях. 77

VI.X. Формування політичних партій 78

VII. Трагедія Першої світової війни: 79

причини, характер, головні воєнні дії на території України 79

Лютнева революція в Росії та її відгомін в Україні. 85

Створення Центральної Ради. 86

Універсали Центральної Ради 87

Війна Радянської Росії проти УНР 88

(кінець 1917— початок 1918 рр.) 88

Брестський мирний договір 89

Історичні уроки Центральної Ради 90

Література 93

І. Гетьманський переворот. Внутрішня та зовнішня політика П.Скоропадського 93

ІІ. Доба Директорії 95

ІІІ. Західно-українська народна республіка (ЗУНР) 96

IV. Громадянська війна в Україні 97

Література 100

I. Місце України у Версальсько-Вашингтонській системі 100

II. Національно-державне будівництво 100

III. Соціально-економічне та політичне становище 101

IV. Політика українізації: суть та наслідки 103

V. Голодомор 1932—1933 рр. 105

VI. Сталінські репресії в Україні. 106

VII. Західна Україна у міжвоєнну добу 107

Література 109

I. Крах Версальсько-Вашингтонської системи. 109

Початок Другої світової війни, її причини, характер та періодизація. 109

II. Західно-українські землі у контексті 110

радянсько-німецьких договорів 1939 року 110

III. Окупація України військами нацистської Німеччини 112

та її союзників. 112

IV. Рух опору 113

V. Звільнення України від окупантів 114

VI. Підсумки та уроки Другої світової війни. 115

Ціна перемоги для України 115

I. Економічне і політичне становище України 117

після Другої світової війни 117

II. Загострення політичної боротьби у західних областях 119

III. Десталінізація 120

IV. Нові методи управління народним господарством 121

V. Шестидесятники 121

Література. 122

Література 123

I. Зростання кризових явищ у політичному житті 123

II. Дисидентський рух в Україні 124

III. Криза у соціально-економічній сфері. 127

IV. Україна на шляху 128

до державного суверенітету і незалежності 128

I. Серпневі події 1991 р. у Москві, 130

їх спрямованість і наслідки 130

II. Акт проголошення незалежності України 131

III. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності 132

IV. Прийняття Конституції України 1996 року 133

V. Формування багатопартійної системи в Україні 134

VI. Релігія та церква у сучасній Україні 135

VII. Україна і світ 136

Література 137

Література

1. Верстюк В. Махновщина. Селянський рух в Україні.— К.,1991.

2. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення.— К.,1991.

3. Махно Н. Воспоминания. — К.,1991.

4. Науменко К.Є. Історія ЗУНР.— Львів, 1995.

5. Революция на Украине по мемуарам белых.— К.,1990.

6. Скоропадський П. Спогади.— К.,1992.

7. Субтельний О. Україна. Історія.— К.,1992.

8. Грицак Я. Нарис історії України.— К.: 1996.

І. Гетьманський переворот. Внутрішня та зовнішня політика П.Скоропадського

29 квітня 1918 р. у Києві зібрався Хліборобський конгрес, на який прибуло більше 6 тис. уповноважених від 8 губерній. На конгресі було висловлено незадоволення політикою УЦР, її соціалістичними експериментами і пролунали вимоги поновити приватну власність на землю та утворити міцну владу у формі історичного гетьманату. Присутні одноголосно обрали на гетьмана Павла Скоропадського. Того ж дня в соборі Св. Софії єпископ Никодим миропомазав гетьмана, і на Софійському майдані відслужили молебень. Протягом 29 квітня прихильники гетьманського перевороту опанували всі державні установи без боротьби. УЦР була розпущена. Її голова проф. М.Грушевський оселився у віллі “Виноградний сад” коло Києва як приватна особа.

Порівняно легка перемога Скоропадського пояснюється і лояльним відношенням до перевороту з боку німецького уряду. Німці хотіли мати в Україні тверду владу, цього ж прагнув і генерал Скоропадський.

У ніч на 30 квітня П.Скоропадський видав маніфест — “Грамоту до всього українського народу”, в якому заявив, що взяв на себе тимчасово всю повноту влади, УЦР і всі земельні комітети розпуска­ються, але всі урядовці УЦР повинні продовжувати працю, понов­люється право приватної власності тощо.

Одночасно вийшли закони “Про тимчасовий державний устрій України”. Замість назви УНР постала назва “Українська держава”. Законодавча, виконавча та судова влада зосереджувалася в руках гетьмана.

Скоропадський намагався удосконалити державний апарат. Особливістю нового уряду було те, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою. Хоча необхідно зазначити, що соціалісти відмовилися взяти участь у будівництві нової держави. Вони не знайшли в собі стільки патріотизму, національної свідомості, щоб стати вище від партійних інтересів. З соціалістів лише Д.Дорошенко вступив до кабінету і став міністром закордонних справ. Уряд нової держави складався з солідних вихідців із старих козацьких українських родів Ф.Лизогуб, О.Рогоза, А.Ржепецький та ін.

У своїх діях П.Скоропадський керувався не стільки ідеологічними міркуваннями, скільки реальними потребами часу. Поставивши перед собою завдання створити дієздатну державну адміністрацію, ліквідувати анархію, налагодити державне життя, гетьман спирався перш за все на заможні верстви суспільства. Почалось відновлення поміщицького господарства, яке могло дати товарний хліб. Закон “Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства” передбачав примусове використання в поміщицьких маєтках реманен­ту селян. Одночасно декларувалося, що в майбутньому максимум землеволодіння буде встановлено в розмірі 25 га. Поміщикам буде надано право продавати свою землю державному банку. У жовтні було засновано Вищу Земельну Комісію, очолену самим гетьманом.

Успішно працювало міністерство фінансів. Розхитані фінанси вдалося налагодити й створити державний бюджет. Українська ва­люта (гривня), забезпечена природними багатствами країни (голов­ним чином цукром), стала конвертованою.

Гетьманська адміністрація прагнула примусити робітників працю­вати більш інтенсивно. Встановлювався 12-годинний робочий день, були заборонені страйки. Завдяки жорстким заходам вдалось змен­шити темпи падіння виробництва, майже на рік відтягти повний розвал економіки.

Багато уваги приділялося розбудові армії. Реформувались війсь­кові частини, що залишилися з часів Центральної Ради: Окрема Запо­різька дивізія, Сердюцька дивізія, полк Січових Стрільців. У жовтні гетьман своїм Універсалом відновив козацтво як окремий стан. І хоча військо було нечисленним, важливе місце в збройних силах належало Чорноморській флотилії. Гетьманському урядові вдалося після довгих переговорів здобути згоду німецького уряду на передачу Україні військових кораблів Чорноморського флоту, які були захоп­лені німцями. Але широким планам гетьмана не судилося збутись — формуванню української армії та флоту перешкоджала Німеччина, яка боялась створення сильної української армії.

Вражають досягнення Скоропадського в галузі освіти та культури. У більшості шкіл було введено українську мову, у жовтні 1918 р. в Києві та Кам'янці-Подільському відкрили два нових українських університети, заснували Національний архів, Національну бібліотеку, Український історичний музей. Український театр драми і опери, Дер­жавний симфонічний оркестр та хорову капелу. У листопаді 1918 р. утворили Українську Академію Наук, президентом якої став В.Вернадський. На Церковному соборі у Києві проголошено Українську автокефальну церкву на чолі з митрополитом Василем Липківським.

За гетьмана Скоропадського Україна продовжувала розширювати міжнародні контакти. Вона мала дипломатичні відносини з Німеччи­ною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фін­ляндією, скандинавськими країнами, а з осені 1918 р.— Францією, Анг­лією, Румунією. У цілому більше 20 країн визнали суверенітет України.

Однак з самого початку Гетьманату стала викристалізовуватися опозиція Скоропадському. Виник і координаційний осередок опозиції на чолі з В.Винниченком. Антигетьманський курс взяв і Всеукраїнсь­кий земський союз, який очолив С. Петлюра. В середині травня опозиційні групи об'єдналися в Український Національно-Державний Союз, головою якого обрали А.Ніковського. Союз діяв в основному через пресу, підтримував страйки робітників. У різних регіонах України були організовані повстанські загони. Для загального керівництва повстанням проти гетьмана було обрано Директорію.