Данило Самійлович Самойлович

Одним з відомих “мисливців за мікробами” в Європі, Росії та Україні був Д.С.Самойлович (1744-1805). Отримавши освіту в Київській духовній академії, працював потім в Петербурзі та Москві, навчався в Стросбургському та Лейденському університетах. З 1874 р призначений головним лікарем Криму, Херсонської та Катеринославської губерній, де активно проводив боротьбу з епідеміями чуми. Наукова і практична діяльність Самойловича пов’язана з вивченням збудника чуми і пошуками засобів боротьби з нею. Самойлович першим у світі встановив, як передається чума. Відкинув міазматичну теорію походження цієї хвороби і довів контагіозність чуми (тобто, що зараження чумою відбувається при безпосередньому контакті з хворими або зараженими предметами). Запропонував щеплення ослабленою вакциною, заклав основи власної системи протичумних заходів і успішно їх застосовував. Переконаний, що чума — інфекційна хвороба, він уже 1771 року пропонував різні засоби дезінфекції речей хворих на чуму, зокрема одягу; прищепив собі заражений матеріал, взятий від людини, яка одужувала після захворювання чумою.

У Херсоні та Кременчуці 1784 року Самойлович з успіхом використав свою систему протиепідемічних заходів, внаслідок чого кількість тих, хто одужав, досягла небувалого для тих часів рівня, що викликало широкий інтерес і захоплені відгуки у світовій медичній пресі. У Кременчуці вперше в світовій практиці він започаткував деякі епідеміологічні експерименти, якими спростував думку про можливість зараження чумою через повітря.

Одним із перших у Європі широко практикував розтини померлих від чуми, здійснив першу в Росії (а, можливо, і в Європі) спробу виявити збудника чуми, існування якого передбачав.

Разом з іншими українськими вченими-медиками (О. Шумлянським, С. Андрієвським, П. Шумлянським, М. Тереховським та іншими) опрацював методику, навчальні програми та плани для медичних шкіл.

Класичні наукові праці Самойловича з етіології та епідеміології чуми перекладені майже на всі європейські мови. За ці блискучі дослідження він був обраний почесним академіком 12 західноєвропейських академій наук і не був обраний до російської академії.

Георгій Норбертович Габричевський

Видатний мікробіолог Г.Н.Габричевський (1860-1907) один з основоположників вітчизняної мікробіологічної науки. Бактеріологію опанував у Мечникова, Ру, Коха, Ерліха. Основні наукові праці присвячені вивченню скарлатини, малярії, поворотного тифу. Запропонував протискарлатинозну вакцину. Організував перший в Москві Бактеріологічний інститут вакцин і сироваток. Спільно з Н. Ф. Філатовим ввів сироваткове лікування дифтерії.

Лев Олександрович Тарасевич

Важливе значення для розвитку мікробіології мала наукова діяльність Л.О.Тарасевича (2 (14) лютого 1868, Тирасполь Херсонської губернії - 12 червня 1927, біля Дрездена). - видатний російський і радянський імунолог, епідеміолог, мікробіолог, патолог, організатор охорони здоров'я і медичної науки. Доктор медицини, професор, академік Всеукраїнської академії наук

Йому належить понад 70 наукових робіт з різних проблем бактеріології, епідеміології, імунології. У 1918 р заснував першу станцію з контролю бактерійних препаратів (нині НДІ стандартизіції і контролю медичних біологічних препаратів ім. Л.О. Тарасевича).

У 1911 Тарасевич брав участь в експедиції Мечникова в Калмицькі степи з метою вивчення туберкульозу в цьому регіоні. Він вніс істотний внесок у вирішення питань епідеміології та профілактики туберкульозу, холери, черевного тифу, малярії, висипного тифу, дизентерії, сифілісу. Основні напрямки його робіт: визначення захворюваності, природна імунізація, формування колективного імунітету та його вплив на циркуляцію збудників інфекційних хвороб. Роботи Тарасевича сприяли формуванню епідеміології як самостійної галузі медичних знань, безпосередньо пов'язаної з практикою протиепідемічних заходів.