98. Скільки існує класів пожежонебезпечних зон:

4 класи:

зона класу П-І— простір у приміщенні, в якому знаходиться горюча рідина, що має температуру спалаху, більшу за +61°С;

зона класу П-ІІ — простір у приміщенні, в якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м3;

зона класу П-ІІа — простір у приміщенні, в якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали;

зона класу П-ІІІ — простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини з температурою спалаху понад +61°С, пожежобезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.

99. Скільки існує класів вибухонебезпечних зон:

Газо- та пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні — вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

100. До основної вогнегасної речовини належить:

1) вода,

2) водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м3

3) водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою

4) хімічну піну ЇЇ вогнегасна дія полягає в тому, що покриваючи поверхню речовини, яка горить, вона обмежує доступ горючих газів та парів у зону горіння

5) інертні та негорючі гази, головним чином, вуглекислий газ та азот, знижують концентрацію кисню в осередку пожежі та гальмують інтенсивність горіння

6) вогнегасні порошки — для гасіння пожеж твердих речовин, різних класів горючих рідин, газів, металів та обладнання, яке знаходиться під напругою

101. Якими вогнегасними речовинами можна гасити пожежу в електроустановках, що перебувають під напругою:

вуглекислотні вогнегасники, вогнегасні порошки, аерозольні (хладонові) вогнегасники,

102. До хімічних пінних вогнегасників відносяться:

вогнегасник ОХП - 10

103. До повітряно-пінних вогнегасників відносяться:

ручні (ВПП-5, ВПП-10), пересувні (ВПП-100), стаціонарні (ВППУ-250).

104. До вуглекислотних вогнегасників відносяться:

ручні – ВВ-2, ВВ-3, ВВ-5, ВВ-2ММ, ВВ-5ММ; пересувні – ВВ-25, ВВ-80, ВВ-400; стаціонарні – ВВС-5, ВВС- 5П

105. До порошкових вогнегасників відносяться:

(ВП-1, -2, -3, -5, -6, -9, -10, -50, -100)

106. До аерозольних (хладонових) вогнегасників відносяться:

(ВАХ, ВХ-3, ВХ-7, ВВБ-3А, ВВБ-7А)

107. До основних параметрів мікроклімату у виробничих приміщеннях відносять:

1) температурою повітря в приміщенні, °С;

2) відносною вологістю повітря, %;

3) рухливістю повітря, м/с;

4) інтенсивністю теплового (інфрачервоного) випромінювання, Вт/м2.

108. Віддача тепла організмом людини в навколишнє середовище здійснюється:

конвекцією, випромінюванням та випаровуванням вологи з поверхні шкіри.

109. Верхньою межею терморегуляції людини, що знаходиться у стані спокою, прийнято вважати:

+31°С при відносній вологості 85 % або +40°С при відносній вологості 30 %.

110. Оптимальними мікрокліматичними параметрами повітря робочої зони для важкої роботи в теплий період року є:

t⁰ 18-20, вологість – 40-60, рух повітря – 0,4 м/с

111. Оптимальними мікрокліматичними параметрами повітря робочої зони для важкої роботи в холодний період року є:

t⁰ 16-18, вологість – 40-60, рух повітря – 0,3 м/с

112. Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, обладнання, освітлювальних приладів, інсоляції від засклених огороджень на постійних і непостійних робочих місцях не повинна перевищувати:

1) 35 Вт/м2, при опроміненні 50 % і більше поверхні тіла людини;

2) 70 Вт/м2, при опроміненні від 25 % до 50 % поверхні тіла людини;

3) 100 Вт/м2, при опроміненні не більше 25 % поверхні тіла людини.

113. При нормуванні мікроклімату холодним періодом календарного року вважається період, коли середньодобова температура на відкритому повітрі нижча за:

нижча за +10°С

114. Для визначення параметрів мікроклімату робочої зони використовують:

температуру вимірюють ртутними чи спиртовими термометрами.

Відносна вологість повітря психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом

швидкості руху повітря використовують крильчасті (0,3...0,5 м/с) та чашкові (1...20 м/с) анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри та кататермометри.

Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електротермометрів, термопар та інших контактних приладів.

Для вимірювання інтенсивності теплового опромінення використову-

ють актинометри, термостовбці, спеціальні радіометри