12. Біологічні уявлення в стародавній Індії та Китаї

Древні мешканці Індії вже в середині ІІІ тисячоліття до н.е. вирощували багато культурних рослин і розводили рогату худобу, собак і голубів. В Індії вперше були одомашнені кури і вже в далекій давнині був приручений слон.

Анатомія, фізіологія та ембріологія викликали до себе інтерес в Індії тільки у зв'язку з медициною, яка протягом дуже довгого часу носила магічно-релігійний характер. Однак, вже з VІІІ ст. до н.е. починає проявлятися тенденція до відокремлення медицини від релігії і магії. Вона широко виявилась в одній з редакцій головного медичного твору індійців "Аюр-веди" (VІ ст. до н. е.).

Древні індійці вважали, що в природі існує п'ять стихій, або елементів: вогонь, земля, вода, повітря та ефір. Сполучаючись із ними, три речовини організму - слиз, жовч, повітря - утворюють хілус (гр. chylos - сік, збагачена крапельками жиру лімфа кишечнику), кров, м'ясо, жир, кості та мозок.

Розвиток зародка, згідно давньоіндійським уявленням, починається із з'єднання чоловічої відтворювальної речовини (поняття, що відповідає поняттю сім'я), яка бере початок від всіх членів тіла, з жіночою відтворювальною речовиною, яка, вочевидь, ідентифікувалася з менструальною кров'ю. Виникнення зародка зв'язували з особливою сутністю, яку, втім, не відносили до надприродних явищ. Пізніше деякі коментатори дорівнювали її до "душі", що, імовірно, є необґрунтованою модернізацією давньоіндійських уявлень. Щодо визначення статі плоду поряд із зовсім фантастичними поглядами допускали значення відносної кількості "сім'я" і "крові" при зачатті. Надлишок першого приводить до народження хлопчика, надлишок останньої - до народження дівчинки; при рівній їхній кількості народжується різностатева двійня. Про порядок виникнення органів і частин тіла плода різні автори, за свідченням хірургічного трактату Сушрута-Самхіта, висловлювали різні судження. Одні думали, що насамперед утворюється голова, оскільки з нею пов'язані почуття; інші першим органом вважали серце - "сідниця" свідомості й мислення; треті за вихідну частину приймали пупок; висловлювалися також думки, що першими формуються руки й ноги, як органи руху, або ж тулуб. Було широко поширене уявлення, що враження та інші впливи (зокрема, їжа) під час вагітності відбиваються на фізичних і духовних ознаках дитини, що народжується. В індійських медичних творах VІ-І ст. до н.е. відбивається думка про наявність у живих істот незмінних спадкових ознак, якими пояснюється подібність дітей з батьками. Великі пам'ятки індійського народного епосу "Махабхарата" і "Рамаяна" VІ-V ст. до н.е., донесли до нас яскраві зразки точних описів явищ природи. Вони містять багато відомостей з екології тварин і рослин, ретельні описи їхнього способу життя.

Вже в І тисячолітті до н.е. в індійській філософії виникли матеріалістичні течії, згідно яким єдиним джерелом пізнання світу є сприйняття органами чуттів предметів зовнішнього світу, крім яких у природі нічого не існує. З комбінацій чотирьох матеріальних елементів (землі, води, повітря й вогню) утворюються всі тіла природи, у тому числі й живі організми - рослини й тварини. Після смерті вони розпадаються на ті ж самі елементи.

Одним з найбільших осередків виникнення багатьох важливих видів культурних рослин і свійських тварин був стародавній Китай. Протягом майже всього ІІ тисячоліття до н.е. у Китаї існувало дуже інтенсивне землеробське і скотарське господарство. Розведення шовковичного хробака почалося тут, мабуть, ще раніше.

Біологічні уявлення в Китаї, як і в інших країнах Древнього Сходу, розвивалися в тісному зв'язку з медициною під впливом натурфілософських вчень. У найдавніших китайських натурфілософських творах, створених в ІX-VІІ ст. до н.е., розвивалися уявлення про те, що всі речі складаються з полярних по своїй природі матеріальних часток. При їхній взаємодії виникають п'ять основних стихій, або елементів - вода, дерево, вогонь, земля і метал, - які дають початок всьому різноманіттю на світі, включаючи рослини, тварин і людину.

Анатомія в Китаї через сувору заборону торкатися ножем як живого, так і мертвого тіла, яка діяла протягом тисячоліть, розташування й форму внутрішніх органів знали лише загалом.

Стихійно-матеріалістичні (стихійний – наївне, філосовсько-несвідоме переконання) погляди древнього Китаю були узагальнені у вченні китайського філософа-матеріаліста І ст. н.е. Ван Чуна (3). Ван Чун вчив, що природа матеріальна й розвивається в силу сліпої природної необхідності, яка споконвіку властива матеріальному світу. Вчення про природну необхідність привело Ван Чуна до рішучого заперечення телеологічного розуміння явищ природи, характерного для релігійного мислення. (Телеологія гр. teleos – ціль, logos – слово, вчення; - ідеалістичне вчення, яке приписує процесам і явищам природи цілі (доцільність), які або встановлюються богом, або є внутрішніми причинами природи. Теологія - гр. theos – бог, logos – слово, вчення; - сукупність релігійних доктрин про сутність і дії бога. Ідеалізм – гр. idea – ідея; - загальне позначення філософських вчень, які стверджують, що дух, свідомість, мислення, психічне – первинне, а матерія, природа, фізичне – вторинне, похідне.).