45. Французька революція і долі просвітительської ідеології.

Найважливішою соціально-політичною подією, яка зробила відбиток як на суспільне, так і на інтелектуальне життя Європи першої половини ХІХ ст., була Велика Французька буржуазна революція 1789 р. Вона послужила потужним поштовхом для філософського й опосередковано природничонаукового мислення ХІХ ст. Буря, піднята нею, продовжувала бушувати в розумах ще кілька десятиліть. У тих, кого революція заразила прагненням реалізувати ідеали волі, рівності і братерства, усе сильніше руйнувалися старі уявлення й забобони: якобінські ідеї проникали в такі більш відсталі в той час у порівнянні із Францією в економічному й соціальному відношеннях країни, як Німеччина і Росія. У тих же, хто побачив, що революція не виправдала надій, які покладали на неї, що буржуазне суспільство, розвитку якого вона розчистила шлях, аж ніяк не відповідало тим ідеалам, в ім'я яких відбувалася революція, виникло глибоке розчарування. Природним його результатом явилося прагнення переглянути концепції суспільства й людини, характерні для філософії Просвітництва і які слугували духовною передумовою революції. Цей перегляд йшов у різних напрямках: були як спроби поглибити й більш серйозно обґрунтувати ті уявлення про людину й суспільство, які склалися в XVІІІ ст. і страждали відомою обмеженістю, так і відкинути ці уявлення цілком і повернутися до основ світогляду феодалізму. Як правило, ці два напрямки представляли інтереси різних класів.

Прикладом спроб першого роду було філософське вчення Мануїла Канта (1724-1804) (Пор) і побудована на його основі морально-естетична позиція Фрідріха Шиллера (Пор); яскравим представником другого був французький мислитель і політичний діяч Жозеф де Местр (Пор), який мав великий вплив у першій чверті ХІХ ст. Він захищав католицьке вчення про державу, намагаючись довести, що досвід революції свідчить про те, що всякі спроби людини влаштуватися на землі без бога засуджені на поразку, що церква повинна бути поставлена вище світської держави, як це було в середні століття.

46. Реакція на механіцизм xvіі-xvііі століть

Своєрідним відбиттям змін в економічній і соціальній областях, в розвитку науки і формуванні світогляду явилося те зрушення в розумовому і науково-філософському житті першої половини ХІХ ст., яке можна характеризувати як початок свого роду "революції в розумах". Вона дуже вплинула на розвиток філософії й науки. Мається на увазі поступова відмова, яка почалася з кінця XVІІІ ст. від механістичного розуміння природи, характерного для мислення XVІІ-XVІІІ ст. і, що зіграла у цей період прогресивну роль у поширенні матеріалізму й у боротьбі наукових поглядів проти релігійно-містичних подань, звільнення науки від диктату церкви.

На початку ХІХ ст. виникає реакція на механіцизм як загальний принцип наукового мислення. Якщо в XVІІ-XVІІІ ст. живі організми розглядалися за аналогією з механізмами (досить згадати Рене Декарта (Пор) з його ототожненням тварини й машини, або пізніше, Жюльен Офре де Ламеттрі (Пор), що вважав за можливе розглядати і людину як "машину" - одна з його робіт так і називалася "Людина-машина"), то в ХІХ ст. з'являється тенденція до створення нової методології наукового мислення, що виходить із того, що органічний початок - життя - не може бути зрозуміле з точки зору дії механізму. Розробляються принципи мислення, які виходять із розгляду цілого, системи, організму. Якщо в попередню епоху ціле розглядалося як конгломерат частин (лат. conglomeratus — скученный, уплотнённый — поєднання чого-небудь різнорідного, невпорядкована суміш) і частина виступала як щось первинне стосовно цілого, а тварина розглядалася як живий механізм, то тепер, навпроти, частини розглядаються як результат розкладання цілого, як щось вторинне, - все механічне розглядається як "мертвий організм".

Реакція на механіцизм на початку ХІХ ст. протікала у двох формах: у формі поглиблення матеріалізму й очищення його від обмеженості механіцизму й у формі ідеалістичного тлумачення труднощів на шляху пізнання навколишнього світу. Викладки "органічного методу мислення" особливо далися взнаки в натурфілософії Фрідріха Шеллінга (Пор) і його послідовників.

Сказане не означає, звичайно, що протягом XVІІІ ст. і навіть раніше не було спроб перебороти однобічність механістичного принципу.

Уже в філософії Спінози (Пор) і Лейбніца (Пор) є ряд моментів, які можна вважати тими, що виходять за межі механістичного світогляду. Однак ні в Спінози, ні в Лейбніца ці моменти не визначали змісту всього їхнього вчення.