39. Сутність життя за Ламарком

Ламарк відкидав віталізм (Віталізм лат. vitalis – життєвий, ідеалістична течія в біології, яка визнає наявність в організмах нематеріальної надприродної сили («життєва сила», «душа», «архей» та ін.), яка начебто керує життєвими явищами). Життя, за Ламарком, - особливе явище, пов'язане з певною організацією матерії. Причиною - збудником життєвих явищ - він вважав особливі матеріальні початки, що проникають в організми із зовнішнього середовища й оживляють їх. Він називав їх флюїдами. За допомогою флюїдів зовнішнє середовище здійснює свій вплив на організми, викликаючи в них різні зміни. Якщо в нижчих організмів життєдіяльність цілком визначається флюїдами, то в більш складно організованих тварин цей діючий початок як би перенесено природою усередину організму. Тут флюїди перетворюються і діють, так би мовити, зсередини.

40. Уявлення Ламарка про походження життя

Із цих поглядів Ламарка на сутність життя з необхідністю випливала концепція походження життя. Живе в його найпростіших формах виникло з неживого, стверджував Ламарк. Флюїди, впливаючи на ті речовини, які здатні "організовуватися", перетворюють їх у перші зачатки життя. При цьому Ламарк думає, що первинні тварини й рослини виникли з по різному організованої матерії, що визначило надалі й різні шляху їхнього еволюційного розвитку. Природа, яка закономірно розвивається й поступово ускладнюється, повинна була робити (і продовжує робити в даний час) найбільш прості організми з матерії "неорганізованої".

Таким чином, Ламарк розглядав самозародження як природний закономірний процес, що є відправною точкою для подальшої еволюції органічного світу. Разом з тим він відзначав помилковість поширення самозародження на широке коло організмів і відзначав, що таким шляхом виникають лише організми, "які є не більш ніж прості зачатки організації і які ми з важкістю рішаємося сприймати як тіла організовані й обдаровані життям"

41. Розвиток від простого до складного й градація форм за Ламарком

Перші самозароджені організми дали початок всьому різноманіттю органічних форм. Так природним шляхом виникло все видове багатство живих мешканців землі.

При вивченні й класифікації органічних форм дослідники мимоволі прийшли до констатації наявності між ними певних співвідношень із погляду висоти організації, до думки про можливості розташувати їх у єдиному висхідному ряді, від простого до складного. У часи Ламарка розповсюдженою схемою, що повинна була відобразити співвідношення між різними тілами природи й насамперед між живими істотами, було уявлення про "сходи істот", як ланцюга, що охоплює всі тіла природи від найпростіших до самих складних. На це уявлення, настільки популярне в XVІІІ ст., і спирався Ламарк, розробляючи вчення про градації, яке лягло в основу його еволюційної концепції. Однак Ламарк вносить корінну, принципову зміну в розповсюджене уявлення про "сходи істот". На противагу більшості натуралістів і філософів XVІІІ ст. (Бонне, Лейбніц і ін.), які бачили в "сходах істот" послідовний ряд незалежних, незмінних, створеним творцем форм, які лише примикають один до одного, і не пов'язані єдністю походження, Ламарк бачив у градації форм відбиття історії життя, реального процесу розвитку одних форм із інших протягом нескінченного числа поколінь. Розвиток від найпростіших до самих досконалих організмів, згідно Ламарку, і становить головний зміст історії органічного світу, її провідну рису.

Ламарк поширив принцип еволюції не тільки на весь рослинний і тваринний світ, але й на саму людину. Він не сумнівався, наприклад, що і людина, яку релігійна догма називала "вінцем творіння", розвивалася з якихось "четвероруких", тобто мавп. Ламарк писав: "Таким чином, одна з найбільш досконалих порід четвероруких змогла стати пануючою породою, змінити свої звички завдяки необмеженій владі, придбаної нею над іншими породами, і засвоєним нею новим потребам; повинна була піддатися поступовій зміні своєї організації й збагатитися численними новими здібностями... між нею й цими породами повинні були встановитися досить різкі відмінності". Правда, свої сміливі міркування про походження людини Ламарк змушений був маскувати.

Історично підходив Ламарк і до вищих проявів життєдіяльності - духовного життя, психіці людини. Він вважав психічну діяльність продуктом тривалого, історичного розвитку, зв'язував її з еволюцією нервової системи і її вищого відділу - головного мозку.

Передбачаючи заперечення прихильників сталості видів, Ламарк підкреслив необхідність обліку фактора часу. Якщо звичайно не вдається помітити зміни в природі, то це залежить лише від стислості людського життя, що унеможливлює безпосереднє спостереження цих змін, що відбуваються надзвичайно повільно.

Наслідуючи розповсюджену традицію й керуючись міркуваннями практичної зручності, Ламарк в "Філософії зоології" спочатку дав опис ряду тваринних форм у порядку "деградації", тобто від вищих до самих нижчих. Переходячи далі до природного розподілу тварин і виділяючи шість послідовних щаблів ускладнення організації, Ламарк роз'ясняє, що природним порядком розподілу варто вважати такий, який буде згодний "з порядком самої природи", тобто з її еволюцією від "недосконалих і найпростіших тварин" до "найбільш досконалих". Відповідно до традицій і методів натуралістів XVІІІ ст. він судив про ступінь досконалості тварин по їхній близькості до організації людини й вищих ссавців, яких вважав еталоном найбільш досконалої організації. Всі інші форми він розташовував по щаблях близькості до вищих ссавців.

Згодом Ламарк прийшов до думки, що співвідношення між організмами не можна виразити у формі єдиного прямого ряду. Він розгалужує де інде схему висхідного ряду живих істот; вона розбивається й починає наближатися до родовідного древа. Однак він продовжував вважати градацію відображенням основної тенденції розвитку природи й де тільки можливо розташовував форми тварин і рослин в ієрархічному порядку. Так, відзначивши відсутність "перехідної форми" між птахами й ссавцями, Ламарк все-таки стверджував, що такі форми повинні існувати, і подібними формами він вважав качкодзьоба й єхидну.

Висновок про те, що між всіма видами є плавні, непомітні переходи і треба відшукати їх серед безлічі існуючих форм, на думку Ламарка, повинне було служити переконливим аргументом на користь його концепції еволюції органічного світу. Він обґрунтовував її насамперед наявністю різновидів, що займають проміжне положення між двома видами і які утруднюють встановлення між ними чітких границь, труднощами діагностики близьких видів і наявністю в природі безлічі "сумнівних видів", відомостями про перетворення одних видових форм в інші при переході в інші екологічні або географічні умови. Нарешті, про це ж свідчить, на його думку, мінливість тварин при одомашнюванні й рослин при введенні в культуру.