22. Лейбніц та ідея "драбини істот".

Однією із центральних фігур у філософії й природознавстві XVІІ - початку XVІІІ ст. був німецький математик і філософ-ідеаліст Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) (Пор). Почавши зі співчуття механістичному матеріалізму, він незабаром створив власну філософську систему об'єктивного ідеалізму, ядром якої явилося його вчення про монади (абсолютно прості, неподільні духовні субстанції, що становлять "елементи речей)

На природничі науки особливий вплив зробило вчення Лейбніца про континуум - визнанні абсолютної неперервності явищ; йому належить досить популярним афоризм: "Природа не робить стрибків". Цей принцип він прагнув поширити на всю природу; виходячи з нього, він намагався, зокрема , пояснити історію Землі.

Поширення принципу безперервності на біологічні явища привело Лейбніца до розробки вчення про "драбину істот", що одержала широке визнання в ХVШ ст. Згідно цього вчення, всі живі істоти становлять єдиний, безперервний ряд; вся справа лише в тім, щоб відшукати проміжні форми. Навіть між рослинами й тваринами, уважав Лейбніц, повинні існувати проміжні форми. Однак всі щаблі сходів істот Лейбніц вважав існуючими одночасно, споконвічними, створеними богом і вічними. Хоча таким чином в ідеї "сходів істот" не було нічого еволюційного, вона послужила згодом одним із джерел зародження еволюційної ідеї. Цьому сприяли прояви діалектики у філософській системі Лейбніца. (Діалектика, гр. dialektike – мистецтво вести бесіду, суперечка – теорія і метод пізнання явищ дійсності у їх розвитку і саморусі, наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення). Лейбніц писав, наприклад, що "усе у всесвіті перебуває в такому зв'язку, що сьогодення приховує завжди у своїх надрах майбутнє, і всякий даний стан може бути пояснений природно лише з безпосередньо попереднього йому стану".

Із загальних філософських поглядів Лейбніца і його вчення про передустановлену гармонію випливали його преформістські уявлення й заперечення ним самозародження. (Преформізм лат. praeformo - предобразую, вчення про наявність у статевих клітинах матеріальних структур, які визначають розвиток зародка і ознаки організму, які розвивається з нього). Вся жива природа, за Лейбніцом, бере початок від "сім’яних тварин", що виникли "разом з початком світу". Ніщо не виникає заново, лише тільки зазнає змін через збільшення або зменшення. Розвиток є розгортання заздалегідь даного."

23. І. Ньютон.

Великий вплив на розвиток науки й філософської думки XVІІ- XVІІІ ст. зробили праці англійського фізика, механіка, астронома й математика Ісаака Ньютона (1643-1727) (Пор). Ньютон сформулював основні закони класичної механіки, відкрив закон всесвітнього тяжіння, розробив теорію руху небесних тіл, обґрунтував найважливіші принципи оптики, вніс найбільший вклад у математику, (диференціальне й інтегральне вирахування) і т.д.

Прагнення Ньютона вивести всі явища природи з початків механіки знайшло втілення в створеній ним механічній системі світу. Після Ньютона уявлення про панування в природі певних закономірностей, механічна картина світобудови входять у плоть і кров науки. Такий же вплив на натуралістів зробили уявлення Ньютона про матерію, масу, рух, час й простір.

Праці Ньютона, як і праці Декарта, були спрямовані на створення наукової картини світу, в основу якої були покладені "початки механіки". Але між поглядами Ньютона й Декарта були суттєві розходження, що викликало тривалу й гарячу суперечку прихильників "ньютоніанського динамізму"

Суперечка ця йшла по ряду питань. На відміну від Декарта Ньютон і його послідовники визнавали наявність порожнечі, дію тіл одне на одне на відстані, сформулювали поняття "сила", розвили так звану корпускулярну теорію світла (на противагу декартовській хвильовій теорії світла) і т.д. Прихильники Ньютона відкидали декартовську теорію віхреподібного руху й деякі інші його побудови, які не відповідали новим відкриттям у фізиці.

Механістичний матеріалізм у поглядах Ньютона переплітався з ідеалістичною метафізикою. Ньютон відривав матерію від руху, вважав матерію інертною, позбавлену власної активності. На відміну від Декарта він вважав рух аж ніяк не вічним, а привнесеним у матерію діючою ззовні силою. За Ньютоном, рух може виникнути й зникнути. З погляду Ньютона, простір і час - це не форми існування матерії, а якісь особливі, зовнішні стосовно матерії, категорії. Не дивно, що ці механістичні й метафізичні концепції відкривали лазівку ідеалізму. Ньютон визнавав "перший поштовх", який нібито дав початок світу, і навіть повторні втручання божества в справи природи.

Якщо Декарт прагнув показати світ у його виникненні й зміні, якщо в рамках його механіцизму є хоча б елементи історичного підходу, то світ Ньютона закляклий, застиглий, позбавлений історії. Загальні погляди Ньютона ще глибоко сидять в теології.