15. Гіппократ і його школа

Сучасником Демокрита був найвидатніший лікар античного світу Гіппократ (16) (ок. 460-377 до н.е. ) (був). У книгах, що входять до складу так званого Гіппократового збірника, відсоток участі в якому самого Гіппократа встановити неможливо, є найбільш повні зведення знань і вчень грецьких лікарів доаристотелевського часу в області медицини, а також пов'язаних з нею теоретичних наук - анатомії, фізіології й ембріології. Досить цінно, що ці зведення представляють в основному матеріалістичну "демокритовскую" лінію в грецькій філософії й науці.

Послідовники Гіппократа остаточно порвали з релігією й містикою в медицині, відмовившись від пояснення походження й сутності хвороб втручанням надприродних сил.

Гіппократ і його послідовники розробили уявлення про природні причини хвороб, причому вони розрізняли фактори, що йдуть від зовнішнього середовища, і поряд з ними враховували вік, спадковість, спосіб життя хворого й т. под. Найважливіший принцип гіппократіков полягав у тому, що треба лікувати не хворобу, а даного хворого; тому всі призначення лікаря повинні бути строго індивідуалізовані.

Гіппократ був творцем вчення про чотири рідини тіла - крові, слизу, жовтої жовчі й чорної жовчі, кількісне і якісне співвідношення яких лежить нібито в основі всіх нормальних і патологічних процесів в організмі людини.

Внаслідок заборони розтинати людські трупи будова тіла й окремих органів вивчалася, як правило, на тваринах. Найкраще був вивчений скелет, зокрема, окремої кістки черепа, кістки кінцівок, їх з'єднання й кістки верхнього поясу. Окремі м'язи розрізняли погано. Сухожилля, що називалися грецькою: "нейра", змішували з нервами й судинами. З органів порожнини живота були відомі шлунок, тонка й товста кишка, сальник, бризжові залози, печінка з її частками, жовчний міхур, селезінка, нирки, сечоводи, сечовий міхур. Однак про детальну будову цих органів майже нічого ще не знали.

Авторові книги Гіппократового збірника, присвяченій серцю, були відомі шлуночки й передсердя, напівмісячні клапани й інші особливості будови серця. Розрізняв він артерії й вени. Відносно будови кровоносної системи в Гіппократовому збірнику немає єдиної точки зору. В одній книзі сказано, що в людини є чотири пари кровоносних судин, які починаються в голові й проходять через все тіло, в іншій - початком двох судин вважається печінка й селезінка, а на думку третього автора, кровоносна система починається в серце двома великими судинами - артерією й веною. Головний мозок розглядається як залоза, оточена двома оболонками. Від нього відходить спинний мозок, що також має дві оболонки. Автори Гіппократового збірника розрізняли зоровий, слуховий, трійчастий і блукаючий черепний нерви, а також плечовий; міжреберні й сідничний спинномозкові нерви. Подих, здійснюваний за допомогою легенів, слугує, на їхню думку, для охолодження серця.

У різних книгах Гіппократового збірника мозок розглядається то як залоза, що звільняє організм від зайвих рідин, то як орган, що виробляє сім'я й т.п. Поряд із цим автор однієї із книг висловлює геніальний здогад про глибокий зв'язок з мозком не тільки всієї нормальної психічної діяльності людини (розумова діяльність, сприйняття відчуттів, емоцій, сновидіння та ін.), але й психічних захворювань.

Ембріологічні погляди Гіппократа і його послідовників збігаються з відповідними уявленнями Демокрита. На думку автора книги "Про сім'я й природу дитини", сім'я походить із всіх частин тіла як у чоловіка, так і в жінки. Залежно від того, яке сім’я, чоловіче або жіноче, взяло гору, і від того, з яких частин тіла батьків воно виникає, залежить, чи буде дитина хлопчиком чи дівчинкою, а також чи буде вона, незалежно від статі, більше схожа на батька або на матір. У батьків, які мають яке-небудь ушкодження, діти можуть народитися цілком здоровими, однак у деяких випадках дитина може успадкувати хворобу батьків.

Навколо плоду утворюються оболонки й формується пуповина, через яку здійснюється його дихання. Харчування плоду відбувається за рахунок материнської крові, що збирається навколо нього, а на більш пізніх стадіях доноситься через орган, який автор книги називає хоріоном, тобто "оболонкою" (гр. chorіon - оболонка, послід).

Також, в гіппократовій книзі "Про дієту" є твердження про те, що "всі члени відокремлюються в один і той самий час і ростуть, і жоден не виникає раніше або пізніше іншого" дало привід відомому історикові ембріології Джозефу Нидхему (17) (1713-1781) вважати, що нібито в цій фразі "передбачена ідея преформації" (преформізм лат. praeformo - предобразую, вчення про наявність у статевих клітинах матеріальних структур, які визначають розвиток зародка і ознаки організму, які розвивається з нього). Однак автор книги "Про сім’я й про природу дитини" стверджував, що органи людського плоду послідовно формуються протягом 30-42 днів, і пропонував переконатися в цьому, спостерігаючи за розвитком курячого зародка шляхом щоденного розкриття одночасно підкладених під квочку яєць.