13. Біологічні знання в стародавній Греції до початку V століття до н.Е.

На Сході. Головною передумовою для знайомства з анатомією людини була медицина й хірургія. У Гомера (4 cсліпий старець) ми зустрічаємо досить різноманітні медичні й анатомічні терміни. "В Іліаді" і "Одіссеї" можна знайти багато даних про свійських тварин. Гомеру було відомо значення цілющих і отруйних рослин.

В VІІІ-VІ ст. до н.е., у так званий "архаїчний" період історії древньої Греції в надрах цілісної філософії природи виникали перші зачатки античної науки. Засновників грецької філософії Фалеса, Анаксимандра, Анаксимена й Геракліта поєднували пошуки матеріальної першооснови, з якої в силу природного саморозвитку виник світ. Для Фалеса (5) (VІІ-VІ вст. до н.е.) цією першоосновою була вода. Анаксимандр (6) (610-546 до н.е. ) (роки життя античних мислителів приблизні) також вважав, що світ виник з єдиної й вічної матеріальної першооснови. Цю першооснову він назвав "апейрон", що означає "безмежне"; він вважав його матерією невизначеною, яка перебуває у вічному русі.

Живі істоти, відповідно до вчення Анаксимандра, утворюються з апейрона за тими ж самими законам, що й предмети неживої природи. Тварини, на думку Анаксимандра, народилися спочатку з вологи й землі, нагрітих сонцем. Перші тварини були покриті лускою, але, досягши зрілості, вони вийшли на сушу; луска їх лопнула, і, звільнившись від неї, тварини почали вести властивий кожному з них спосіб життя. Всі види тварин виникли незалежно один від одного, так що у вченні Анаксимандра немає й натяку на генетичний зв'язок між видами, на думку про історичний розвиток тваринного світу. Тільки відносно людини Анаксимандр допускав можливість її походження від організмів іншого виду. Він вважав, що зародки перших людей утворилися в череві істот, схожих на риб. Лише досягши змужнілості, вони скинули риб'ячу оболонку й вийшли на землю у вигляді чоловіків і жінок.

Третій іонійський філософ Анаксимен (ок. 588-525 до н.е. ) вважав матеріальною першоосновою світу повітря, з якого все виникає і в яке усе повертається назад. Душу він також ототожнював з повітрям. Вчення про загальну одухотвореність матерії було виражено в Анаксимена яскравіше, ніж в інших іонійців.

Найвидатнішим з іонійських натурфілософів був Геракліт Эфесский (544-483 до н.е. ).Геракліт, уперше ввів у філософію й у науку про природу чітке уявлення про постійну зміну.

Геракліт вважав, що матеріальною першоосновою світу є вогонь, який у силу необхідності закономірно запалюється й знову закономірно вгасає. Він вчив, що всяка зміна є результат боротьби: "Все виникає через боротьбу й по необхідності". І далі: "Розбіжне сходиться, з відмінності утворюється найпрекрасніша гармонія й все виникає через боротьбу". Наведені судження Геракліта відбивають стихійну діалектику давньогрецьких філософів-матеріалістів. Цей первісний, наївний, але по суті правильний погляд на світ був властивий давньогрецькій філософії й уперше чітко сформульований Гераклітом: все існує й у той же час не існує, тому що все тече, все постійно змінюється, усе перебуває в постійному процесі виникнення й зникнення.

Звідси, зрозуміло, ще не можна говорити про передбачення Гераклітом і іншими античними мислителями справжньої ідеї еволюції органічного світу, яка у закінченому вигляді була сформульована й обґрунтована тільки в XІ ст. У розумінні Геракліта ця постійна зміна природи представляє вічно повторюваний, замкнутий круговорот. Ідея ж історичного розвитку природи залишилася Геракліту далекою.

У другій половині VІ ст. до н.е. у Південній Італії виникла філософська школа, заснована легендарним давньогрецьким математиком і філософом-ідеалістом Піфагором (9) (бл. 580-500 рр. до н.е.), яка мала порівняно з іонійцями зовсім іншу спрямованість. Піфагорійці прагнули насамперед установити пануючі у світі числові закономірності; у зв'язку із цим вони багато займалися арифметикою, геометрією, астрономією; їм належать також перші важливі відкриття в області музичної акустики. Великою повагою у піфагорійців користувалася медицина.

Близько до піфагорійців стояв лікар, астроном і філософ Алкмеон Кротонский. Його справедливо вважають основоположником анатомії й фізіології в древній Греції. Повідомляють, що він перший почав анатомувати трупи тварин для наукових цілей, що дозволило йому зробити ряд важливих висновків про роль окремих органів. Алкмеон визнав мозок осередком відчуттів і мислення й усвідомив роль нервів, що йдуть від органів чуттів (очей і вух) до мозку. На основі своїх фізіологічних спостережень він розвив грунтовну теорію відчуттів. Відмінності між тваринами й людиною він убачав у тім, що тварини володіють тільки відчуттями, людина ж не тільки відчуває, але й мислить. Умовою нормального функціонування організму є, на думку Алкмеона, рівновага ув'язнених в цьому організмі "сил" - вологого й сухого, теплого й холодного, гіркого й солодкого та інших. Порушення цієї рівноваги (наприклад, надлишок теплоти) веде до захворювання. Це вчення дуже вплинуло на подальший розвиток грецької медицини. Як і піфагорійці, Алкмеон визнавав безсмертя душі.