Генетичний дрейф

Генетичний дрейф - це процес змін частоти алелей, який викликається причинами, що не пов'язані із впливом алелів на пристосованість особин. Тому генетичний дрейф відносять до нейтральних механізмів еволюції генів і популяцій. Співвідношення між впливом природнього добору і дрейфу генів у популяції змінюється в залежності в сили добору таефективного розміру популяції (число особин, що здатні до розмноження).^[6] Природній добір зазвичай відіграє більшу роль у великих популяціях, а дрейф генів переважає у малих. Переважання дрейфу генів у малих популяціях може навіть призводити до фіксації шкідливих мутацій.^[7] Як результат, зміна чисельності популяції може значно змінювати хід еволюції. Ефект пляшкового горла, коли чисельність популяції різко знижується і в результаті втрачається генетичне різноманіття, призводить до більшої однорідності популяцій

Закон незворотності еволюційних процесів

Закон незворотності еволюційних процесів, вперше чітко сформульований в 1893 р. бельгійським палеонтологом Л. Долло. Згідно з Долло, організм не може повернутися, хоча б частково, до колишнього стану, який вже пройдено рядом його предків. Наприклад, наземні хребетні тварини в процесі вторинного пристосування до життя у воді не стають знову рибами і не набувають ознак, властивих рибам (наприклад, зябер та ін.). Тому іхтіозаври, що пристосувалися до водного середовища, залишилися при всіх особливостях будови типовими плазунами, а кити — ссавцями з особливими притаманними їм рисами будови.

Закон прискорення темпів еволюції

Закон прискорення темпів еволюції — протягом геологічного часу відбувається прискорення біологічної еволюції. Спостерігається закономірне скорочення протяжностігеологічних ер (так, палеозойська ера тривала 340 млн років, мезозойська ера — 170 млн років, кайнозойска ера — 60 млн років), що відображає прискорення темпів еволюції. Між початком і кінцем кожної ери наступали кардинальні зміни в складі фауни та флори.

Закон нерівномірності еволюційного розвитку

Закон нерівномірності еволюційного розвитку — еволюція окремих груп організмів протікає з різною швидкістю. Існують консервативні групи, що практично не змінилися в ході геологічного часу. Найбільш консервативними виявилися деякі бактерії, які по суті не змінилися з часу раннього докембрію. До « живих викопних» (термін Ч. Дарвіна) відносяться деревоподібні папороті, головоногий молюск наутилус та інші. Консервативні форми становлять невелику частину відомих організмів.

Закон збільшення різноманітності організмів

Закон збільшення різноманітності організмів — в ході еволюції біосфери кількість видів організмів зростала по експоненті і досягло сучасного значення, яке оцінюється різними фахівцями від 5 до 10 млн видів.

Закон стрибкоподібного характеру еволюції

Закон стрибкоподібного характеру еволюції — на тлі загальної тенденції прискорення еволюції спостерігалися окремі епохи підвищеного видоутворення. Проміжки між цими епохами характеризувалися загасанням видоутворення і вимиранням організмів.

Закон цефалізаціі

Закон цефалізаціі — в ході геологічного часу відбувається необоротний розвиток головного мозку. Цефалізація особливо яскраво спостерігається в ряду хребетних тварин — від риб до людини. Цей закон емпірично вивів північноамериканський геолог і біолог Д. Д. Дана (1813–1895). Його співвітчизник, Д. Ле-Конт (1823–1901), назвав цей закон «психозойською ерою»^[1].

Біохімічні закони

В. І. Вернадський вивів два фундаментальних закони (сам він назвав їх «принципами») розвитку біосфери. Перший біогеохімічний закон — біогенна міграція хімічних елементів в біосфері прагне до свого максимального прояву. Аналіз геологічних даних показує, що поширення життя, живих істот (тиск життя) неухильно наростає. Живі організми здатні займати різноманітні екологічні ніші, зберігатися в найнесприятливіших умовах (у гарячих і сірчаних джерелах, на дні океанів, на льодовиках). Це дало підставу говорити про «всюдність» життя (термін Вернадського). Другий біохімічний закон — еволюція видів, що призводить до створення форм життя, стійких в біосфері, повинна йти в напрямку, що збільшує проявбіогенної міграції атомів в біосфері. Згідно з цим законом, в біосфері право на життя отримують тільки види, необхідні самій біосфері для виконання певних функцій і посилення тим самим біогенної міграції хімічних елементів. За законами Вернадського, біосфера на певній стадії свого розвитку перетворюється в сферу розуму — ноосферу.