Тема 11 Дизайн одягу: специфіка, основні стилі, тенденції розвитку

• Костюм як історично-культурний феномен, динаміка розвитку та функції. Спеціальний одяг (робочий, формений, фірмовий).

• Основні елементи композиції костюма.

• Загальне уявлення про стилі одягу. Феномен моди.

• Новаційність як основа формотворчості художника-модельєра.

Основні поняття теми:

одяг, ансамбль, гардероб, костюм, робочий одяг, форма, уніформа, фірмовий одяг, мода, стиль одягу.

Одяг виразно характеризує як окрему людину, так і певну націю чи на­род. Матеріал, силует, аксесуари одягу завжди відрізняються в залежності від місцеположення країни або від періоду існування якоїсь людської спільноти. Людина, надаючи перевагу тому чи іншому покрою свого вбрання, обираючи його певне забарвлення, дотримуючись якогось стилю, проявляє не тільки вла­сний естетичний смак, а й формує про себе певне враження та оцінку соціаль­ного оточення її якостей. Як зазначає народне прислів'я, по одягу нас зустрі­чають, у залежності від нього у зовнішнього спостерігача виникає до нас конкретне естетичне ставлення. Одяг захищає людське тіло від різних погод-них та кліматичних негараздів. Він впливає на емоційно-почуттєвий стан лю­дини, посилює її працездатність чи навпаки знижує в залежності від покрою, кольору, якості пошиття. Це важливий чинник існування людини, котрий ви­конує найрізноманітніші функції в її житті.

1. Костюм як історично-культурний феномен, динаміка розвитку та функції. Спеціальний одяг (робочий, формений, фірмовий)

Стильове вирішення одягу та манера його носіння демонструють людське, особистісно-індивідуальне чи соціально-групове, ставлення до світу. Вбрання виразно характеризує світоглядне, естетичне, іміджеве ставлення до реалій соціального буття, зазначає розуміння людиною або певною спільнотою свого місця в соціальній ієрархії. У манері вибору та компонування елементів одягу проявляється самооцінка особистістю своїх ділових та соціальних якостей, за­галом ставлення до себе самої та інших людей.

При характеристиці людського вбрання використовуються поняття: "одяг", "туалет", "ансамбль", "гардероб", "костюм"-. Вони не тотожні за зміс­том, оскільки кожне з них фіксує інакше розуміння сутності та своєріддя того, що носиться людиною.

Найбільш загальним є поняття одягу або убрання. Його маловживаним нині синонімом є слово стрій. Одяг - це все те, що покриває людське тіло. Ним може бути шкура тварини, нанизані на пасок листки дерева, сувій полотна чи певний набір спеціально виготовлених предметів.

Слово "гардероб" колись означало "сховище вбрання", тобто позначало місце для його зберігання. І зараз так називають шафу для одягу. Однак дане поняття має ще одне тлумачення. Гардероб - це весь набір убрання якоїсь людини.

Одяг буває повсякденним і святковим, урочистим. Одежу, котру надяга­ють з якоїсь урочистої події, називають туалетом (від франц. toile - полотно) або ансамблем (від франц. ensemble - разом). Ансамбль - це набір елементів одягу для певного випадку, які ретельно підібрані за кольором, фактурою матеріалів, оздобленням тощо.

Найбільш стійкі, типові, загальновживані форми одягу певного народу, верстви чи епохи називаються костюмом (від франц. costume - убрання). У широкому розумінні слова, костюм - це конкретний образний порядок та набір усталених традицією чи професіональними вимогами елементів одя­гу, прийнятий на теренах якоїсь людської спільноти. Він відображає уяв­лення про індивідуальні та суспільні цінності, норми поведінки, спосіб життя, соціальний статус, котрі є значимими для особи та соціальної групи. У вузько­му розумінні слова, костюм є поєднанням в ансамблі піджака і брюк або піджака та спідниці. І хоча шкуру або настегнову пов'язку, в яку вдягались наші пращури, лише умовно можна вважати костюмом, але й цей одяг мав не тільки функціональне призначення - захищати свого власника від холоду чи інших несприятливих погодно-кліматичних умов, а й соціально-іміджеву цін­ність. Шкури леопарда, лева або рисі здобувались досить нелегко, тому їх вла­сник мав право пишатися собою - він був гарним мисливцем. І сьогодні, на­приклад, леопардові шкури прикрашають вождів африканських племен на урочистих церемоніях, і тільки шанованій людині дозволяється використову­вати такий елемент оздоблення вбрання.

У людському житті вбрання відіграє низку функцій, і в залежності від епохи надається перевага котрійсь із них. На ранніх етапах існування людської спільноти одяг був покликаний захищати свого власника від холоду, спеки, вітру, дощу тощо. Саме з цією метою наші пращури одягалися в шкури диких тварин. Щоб захиститись від надмірного холоду, і в наш час мешканці Край­ньої Півночі одягаються в хутряне вбрання.

Захисна функція одежі полягає в тому, що вона створює і забезпечує людині безпеку, а саме:

• захищає від несприятливих погодно-кліматичних умов;

• захищає від механічних ушкоджень, опіків, травм, укусів комах тощо;

• захищає від несприятливого впливу виробничого середовища: над­лишкового тепла, агресивного середовища, забруднення, електричного струму, радіоактивного впливу тощо.

Не менш важливою є екологічна функція одежі, котра полягає в тому, що вона:

• виконує фізіолого-гігієнічну роль, створюючи певний мікроклімат на шкірі людини;

• впливає на рухову активність індивіда;

• регулює фізіологічний, фізичний, емоційно-почуттєвий стани люди­ни, створюючи умови для відпочинку і відновлення сил, праці та гри, задово­льняючи прагнення новизни предметного оточення.

Екологічній функції вбрання почало надаватись особливе значення, на­самперед, у наш час. Адже зараз створюється одяг не тільки з натурального волокна, а й широко використовуються штучні, синтетичні матеріали, котрі не завжди безпечні для людського здоров'я.

Людина є соціальною істотою, тому для неї важливою є демонстрація своєї належності до певної соціальної групи. Іншими словами, людське вбран­ня виконує й соціально-іміджеву функцію. У давнину одяг насамперед зазна­чав етнічне походження людини та належність до певного соціального проша­рку. Традиційний національний костюм різних народів охарактеризовує їх самобутність, ставлення до світу, умови життя тощо. Так вбрання українців засвідчує тривкість їх традицій, землеробський характер праці, високий рівень розвитку естетичного смаку. А одяг бедуїнів склався передусім під впливом їх скотарсько-кочового способу життя та проживання в умовах посушливого, спекотного клімату.

У наш час завдяки одягу визначається приналежність людини до певної професії, рівень її доходів, етнічне чи регіональне походження. Вона сприяє чи навпаки позбавляє особу можливості спілкування з якимось колом людей. За­вдяки костюму людина самоутверджується або набуває в очах громадськості певного іміджу.

За усталеним переконанням, кожна людина в залежності від її статусу покликана дотримуватись якогось стильового рішення костюма, мати певний набір вбрання та його аксесуарів. Так, дипломатові потрібно мати у своєму гардеробі не менше п'яти костюмів, а пересічній людині з середнім рівнем до­ходів достатньо і двох. Сучасна ділова жінка повинна мати декілька вечірніх суконь, а відома кінозірка - декілька десятків.

Одяг, до того ж, створює умови для самовираження, персоніфікації осо­бистості. "Мова вбрання" розповідає про характер, темперамент, настрій, ба­жання, ідеали, психологічний вік людини.

Ще одна роль одягу є не менш значимою в індивідуальному житті кож­ного з нас, мається на увазі його естетична функція. Людина прагне отримати насолоду від силуету, кольору, деталей вбрання. Проте, краса одягу розумієть­ся по-різному кожною особистістю, кожним етносом, кожною конкретно-історичною спільнотою. Те, що на даний момент визнається красивим, з часом може втратити свою принадність, і навіть викликати відразу. Ця функція була значимою для переважної кількості людських спільнот вже на ранніх стадіях процесу розвитку людського суспільства - соціогенезу.

Одяг за своїм призначенням буває найрізноманітнішим: повсякденним та святковим, фірмовим та діловим, робочим і фермовим. Вимоги щодо його дизайну є різними в залежності від кожного конкретного різновиду вбрання.

Робочий одяг - це убрання, яке покликане захищати працівника від несприятливих умов праці, зменшувати ступінь можливості травматизму людини під час виконання службових обов'язків, допомагати їй вільно рухатися. Ці основні вимоги коротко можна охарактеризувати так: він має бути практичним і зручним у користуванні. Його використовують, насампе­ред, працівники робочих професій на будівництві, в легкій та харчовій про­мисловості, при сільськогосподарській праці, на конвеєрному виробництві тощо. Досить часто ним є комбінезон (у якості самостійного одягу чи в поєд­нанні з якимось іншим вбранням). Він має різні фасони: більш чи менш від­криту верхню частину, розширені або звужені плечі, широкі чи вузькі рукава. Цей одяг не повинен сковувати рухи людини. Щоб підвищити рівень його ко­рисності, на ньому доречно нашивати велику кількість різноманітних кишень. Найчастіше пропонується виготовляти комбінезони з синього, блакитного, зе­леного кольору тканини. У випадку необхідності, коли потрібно, щоб праців­ника було видно здалеку, його доцільно робити оранжевим (наприклад, коли мова йде про вбрання робітників дорожнього транспорту).

Існують окремі професії, працівники яких мають одягатися у спеціальне робоче вбрання - форму (від лат. forma - "обрис", "устрій"). Форма - це одно­типний одяг, встановлений для всіх представників певної категорії служ­бовців. Формений одяг носять військові, пожежники, міліціонери, митники тощо. Як різновид робочого вбрання, він покликаний бути одночасно функ­ціонально придатним та представницьким. Адже ті, хто носять такий кос­тюм, знаходяться на державній службі. Завдяки формі пересічна людина зразу розуміє, яку професійну функцію виконує її власник. Формений одяг зміню­ється для представників якоїсь професії не часто. Наприклад, за часів Радянсь­кого Союзу військова форма зазнавала змін, іноді дуже незначних, тільки де­кілька раз, востаннє - напередодні розпаду СРСР. В її основу було закладено ідею польового костюму, розрахованого на носіння в умовах середньоазіатсь­кого клімату, так звана "афганка". А до того вона нагадувала мундир військо­вих царської Росії початку XX століття. Наприклад, декілька століть існує, фор­ма поліцейських Англії.

Різновидом форми є уніформа (від лат. unus - "один" та forma - "обрис", "устрій") - спеціальний костюм персоналу деяких організацій та підпри­ємств. Ним може бути особливе вбрання клерка, котрий безпосередньо обслу­говує клієнтів; швейцара та офіціанта в ресторані; працівників, які обслугову­ють арену цирку під час вистави тощо. Основна функція такого вбрання - представницька, іміджева. Воно покликане допомогти відвідувачу легко зорієнтовуватись у функціях представників даного закладу. Наприклад, тради­ційним костюмом офіціантів ресторанів є смокінг - костюм з шалевим коміром та обшлагами, прикрашеними атласом. Галстуком, який обов'язково має його доповнювати, є особлива краватка - "метелик". Одночасно смокінг залишається популярним вечірнім піджаком. Тривалий час фрак - чоловічий піджак із довгими полами ззаду та підрізаними спереду до талії, використовувався як уніформа службовцями міністерств, військовими деяких країн, і навіть слугу­вав одягом офіціантів найбільш респектабельних ресторанів. У наш час він є урочистим вечірнім чоловічим костюмом, а також уніформою диригентів та деяких артистів.

Окремі підприємства та організації запроваджують серед своїх праців­ників фірмовий одяг - особливе убрання, що покликане виконувати функ­цію уніформи чи виступати робочим одягом, вирізняючи працівників цієї фірми від інших. Він є візуальним носієм фірмової символіки, найчастіше, фірмових кольорів та фірмового знаку. Основна його функція – соціально-іміджева. Наприклад, робітники заводів "Форд" носять комбінезони блакитно­го кольору в поєднанні з білою сорочкою та блакитним картузом. Блакитний та білий є фірмовими кольорами цієї компанії. Така традиція виникла ще за часів Генрі Форда, засновника фірми. Фірмове вбрання носить обслуговуючий пер­сонал компанії "МакДональдс", йому властиве поєднання червоних та золотис­то-жовтих елементів.

При створенні фірмового одягу основне завдання дизайнера полягає в розробленні оригінального за силуетом, покроєм, оздобленням вбранням, кот­ре несе в собі елементи фірмової символіки, і своєю самобутністю та естетич­ною привабливістю вирізняє працівників цієї фірми серед інших, справляє приємне враження на оточуючих.

Різноманітними є джерела походження костюма. У залежності від того, хто і коли його уклав, костюм поділяється на традиційний, народний, сценіч­ний, світський, церковний, автори якого найчастіше залишаються невідомими. В такому випадку мова йде про анонімний за походженням костюм. Ми не знаємо, наприклад, якою швачкою була винайдена техніка гаптування одягу мережкою. Історією втрачено ім'я кравця, котрий пошив оригінальне вбрання для англійського генерала Реглана, який у битві втратив руку по-плече. Його конструктивною особливістю було те, що рукав становив єдине ціле з плечем. Цей фасон одягу набув популярності й носить ім'я не свого винахідника, а першого власника такого костюма. Модель верхнього убрання "дербі" теж отримала назву за прізвищем людини, для якої її було розроблено, - англійсь­кого лорда Дербі, котрий жив наприкінці XVIII століття.

Авторський костюм пов'язаний насамперед із працею відомих дизай­нерів, художників-модельєрів, кравців. Він найчастіше створюється на ексклю­зивних засадах, але у випадку наслідування його форми набуває популярності, і може з часом набути статусу класичного костюма. Або ж протягом тривалого часу будуть використовуватись його окремі деталі. Класичною стала," напри­клад, "маленька чорна сукня для коктейлю" Коко Шанель. її силует, покрій, довжина часто використовуються і відомими художниками-модельєрами при створенні ексклюзивного одягу, й модельєрами, котрі створюють вбрання для жінки, котра "вдягається в універмазі середньої руки".