9.5. Тарифна та безтарифна системи оплати праці.

Для організації заробітної плати на підприємствах використовують прості (тарифні) та змішані (безтарифні) форми оплати праці.

Тарифна система – це сукупність нормативів, які забезпечують можливість здійснювати диференціацію та регулювання заробітної плати різних груп і категорій працівників залежно від якісних характеристик їх праці.

Основним елементами тарифної системи оплати праці є тарифна сітка, тарифна ставка і тарифно-кваліфікаційний довідник.

Тарифна сітка – це шкала кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.

Тарифна ставка – визначає абсолютний розмір оплати праці різноманітних груп працівників за одиницю робочого часу, який виражений у вартісній формі.

Тарифно-кваліфікаційний довідник – збірник нормативних документів, що містить систему вимог, яким повинні відповідати працівники визначеної професії і кваліфікації.

За відсутності можливості виплати працівникам заробітної плати на умовах тарифної системи застосовують безтарифну систему. Кожен варіант застосовування безтарифної моделі оплати праці є унікальною розробкою керівництва конкретного підприємства.

Розробка безтарифних систем оплати праці є дуже клопітним і відповідальним завданням. Але за допомогою їх грамотного впровадження можна досягти значного підвищення трудової можливості працюючих, що сприятиме суттєвому зростанню продуктивності праці та ефективності роботи в цілому.

9.6. Оплата праці через участь у прибутку.

Участь працівників у прибутку є важливим напрямком стимулювання підвищення ефективності виробництва. Така участь здійснюється у формі виплат із прибутку, тобто певна частина прибутку розподіляється між працівниками. Виплати персоналу підприємства з прибутку поділяються на два види:

- виплати за участь у капіталі;

- виплати за результати діяльності.

Досить ефективними і поширеними є виплати за результати діяльності як стимулювання працівників із прибутку, не пов’язане з відносинами власності. Його механізм може бути різним залежно від конкретних умов і політики стимулювання на підприємстві. При цьому важливе значення має економічний статус підрозділів підприємства — є вони центрами витрат чи центрами прибутку.

У першому випадку, тобто коли підрозділи — центри витрат, виплати із прибутку працівникам підрозділів здійснюються централізовано за економне використання ресурсів і зниження витрат порівняно з установленим плановим завданням (нормами) чи просто у відсотках від заробітної плати.

У випадку, коли підрозділ виготовляє продукцію безпосередньо на ринок і одержує реальний прибуток від її продажу, стимулювання з прибутку є самостійним у межах установленого підприємством порядку його розподілу.

10. Собівартість промислової продукції

10.1. Поняття витрат виробництва та їх класифікація.

10.2. Методи визначення собівартості продукції.

10.3. Класифікація витрат за економічними елементами.

10.4. Класифікація витрат за калькуляційними статтями.

10.5. Зміст і методика обчислення кошторису виробництва.

10.6. Зарубіжний досвід визначення витрат виробництва.

10.7. Шляхи зниження витрат на виробництво продукції.

10.1. Поняття витрат виробництва та їх класифікація.

Виробнича діяльність любого підприємства пов’язана з витратами. Витрати – це обсяг спожитих виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством господарської діяльності, направленої на отримання прибутку та максимізації добробуту власників у грошовому вираженні.

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони

мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції — виготовлення продукції (надання послуг).

Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).

Витрати мають досить широку класифікацію. Розрізняють:

- витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Загальні витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період, їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями;

- за ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат;

- за способом обчислення витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо зв'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Непрямі витрати зв'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому;

- на підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Змінні витрати — це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції.