8.5. Нормування праці.

Нормування часу – це визначення максимально припустимого часу для виконання конкретної роботи або операції в умовах даного виробництва або мінімально припустимої кількості продукції, що виготовляється в одиницю часу.

До основних норм праці відносять:

Норму часу – тривалість робочого часу, необхідного для виготовлення одиниці продукції або виконання визначеного обсягу робіт.

Нч = Тосн + Т доп + Т обсл роб місця + Т відп + Т техн пер + Т підг-закл.

Норма виробітку – кількість продукції, що повинна бути виготовлена одним працівником (бригадою) за одиницю часу.

Н вир = Тдійсн фонд роб часу/Нч на одиницю продукції.

Норма обслуговування – встановлена кількість одиниць устаткування (робочих місць, квадратних метрів площі), якеа обслуговується одним робітником або бригадою протягом зміни.

Н обсл = Тд/т обсл.

Норма чисельності – необхідна для виконання визначеної роботи чисельність персоналу.

8.6. Продуктивність праці та резерви її підвищення.

Ефективність використання персоналу підприємства характеризує поняття „продуктивності праці”. Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність праці в процесі виробництва продукції, або – здатність працівника випускати визначену кількість продукції за одиницю часу.

Продуктивність праці розраховується за основі показників виробітку та працемісткості. Показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер і характеризується кількістю продукції, що виготовлена за одиницю часу або приходиться на одного середньооблікового працівника (відношення результату праці до витрат праці). ДО основних методів визначення виробітку відносять.

Показник трудомісткості є оберненим показником до виробітку, визначає суму всіх витрат праці на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві, може розраховуватися за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці (відношення витрат праці до результатів праці).

Виділяють нормативну, планову і фактичну трудомісткість.

Нормативна трудомісткість – це сума витрат часу окремого робітника чи бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання комплексу робіт.

Планова трудомісткість – визначається на основі показників нормативної трудомісткості.

Фактична трудомісткість – показує фактичні витрати робочого часу.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві групи — зовнішні та внутрішні.

9. Мотивація та оплата праці

9.1. Поняття мотивації трудової діяльності.

9.2. Сутність заробітної платні.

9.3. Політика оплати праці на підприємстві та державна політика оплати праці.

9.4. Форми та системи оплати праці.

9.5. Тарифна та безтарифна системи оплати праці.

9.6. Оплата праці через участь у прибутку.

9.1. Поняття мотивації трудової діяльності.

Необхідність пристосування підприємств до мінливих ринкових умов господарювання вимагає від них пошуку і оволодіння новими типами економічного стимулювання працівників. Вирішальним причинним фактором результативності діяльності працівників є їх мотивація.

Розвиток мотивації в значній мірі визначає ефективність трудової діяльності. Мотивація – це спонукання працівника або групи працівників до досягнення цілей підприємства через реалізацію особистих цілей. Її поділяють на внутрішню та зовнішню. Внутрішня мотивація є індивідуальної для кожного працівника і пов’язана з цікавістю працівника до виконуваної роботи, можливістю реалізації себе, розвитку умінь і здатностей. Зовнішня мотивація формується під впливом зовнішніх факторів, таких як умови праці, рівень заробітної плати, соціальні гарантії.

При дослідженні мотивації розглядають наступні фактори, що змушують людину діяти і посилюють його діяльність: потреби, інтереси, мотиви і стимули.

Потреби визначають поведінку людини і поділяються на первинні (фізіологічні) та вторинні (психологічні).

Інтереси визначають індивідуальну схильність працівника до виконання роботи.

Мотиви є рушійними факторами в діях працівника. До них відносять: матеріальне заохочення, покращення умов праці, залучення до процесу управління.

Стимули складаються з певного набору дій керівництва, які впливають на кінцевий результат праці робітника.