Режисерський постановочний план

Режисерський постановочний план складається з наступних основних розділів:

1. Режисерський аналіз сценарію.

2. Режисерський задум.

3. Документація .

І. Режисерський аналіз сценарію

Режисерський аналіз – це складний творчий процес пізнання драматургічного матеріалу, розбір його основних елементів. Це перш за все ідейно-тематичний аналіз сценарію, визначення головного конфлікту, композиції, визначення жанру і т.д.

Майбутньому режисеру особливу увагу необхідно звернути на пізнання і вивчення життєвих колізій в їх історичній конкретності. Після глибокого, скрупульозного вивчення історичного, етнографічного і художнього матеріалу, майбутньому режисеру необхідно написати, створити характеристику епохи, яка освітлена в драматургічному матеріалі, в її соціально-політичному аспекті. Аналіз матеріалу дає можливість глибше розібратися в ідейно-художніх особливостях сценарію, чітко поставити завдання перед виконавцями.

Аналіз сценарію включає наступні пункти:

• обгрунтовування вибору теми;

• «прив'язка сценарію»;

• літературний і документальний матеріал сценарію.

Ідейно тематичний аналіз:

• тема;

• ідея;

• головний конфлікт.

Дієвий аналіз:

• головні епізоди сценарію (подієвий ряд);

Композиційна побудова :

• експозиція;

• зав’язка;

• розвиток дії;

• кульмінація;

• розв`язка.

Сценарний хід.

Жанр.

Характеристика основних дійових осіб (провідних і інших персонажів).

Методичні рекомендації по виконанню завдань

Обґрунтування вибору теми

Важливо розкрити в ньому особові мотиви вибору проблеми і драматургічного матеріалу. Які думки, асоціації, відчуття виникають при зіткненні з проблемою, темою, чим вони близькі режисеру?

З якою метою утілюватиметься даний театралізований захід, яка основна ідея проходитиме через все дійство.

Студент повинен чітко визначити для себе: основну проблему, яка турбує його, як художника, в чому її актуальність; наскільки яскраві і життєво-правдиві образи, створені в сценарії; наскільки виразно зображається середовище, в якому проходить дія; в чому виховне значення сценарію, його відповідність запитам глядача.

Прив’язка сценарію

«Прив’язкою» масового театралізованого заходу, є так званий місцевий матеріал, проте не який-небудь, а тільки той, який має безпосереднє відношення до певної конкретної людини, підприємства, місту і т.д.

Прив’язка буває трьох видів: вікова, професійна і географічна.

«Процес «прив’язування» сценарного матеріалу до конкретної глядацької аудиторії відбувається за допомогою тематичного підбору потрібних фактів, документів, елементів художнього оформлення, концертних номерів, уривків з прозових та віршованих творів, коментарів Ведучих тощо. Має велике значення і безпомилковість у виборі вигаданих персонажів та запрошення до участі у масовому театралізованому заході реальних учасників подій, про які йдеться у сценарії. Тому успішне використання «прив’язки» цілком залежить від професійного рівня сценариста”[3, с.79].

Літературний і документальний матеріал сценарію

Важливим в роботі над сценарною драматургією є підбір матеріалу. Для того, щоб сценарій відповідав вимогам сучасності, викликав інтерес у глядачів, він не повинен бути «відірваним» від життя. Тому обов’язково потрібно використовувати документальний матеріал.

Слід зауважити, що сухий виклад фактів не схвилює глядачів. Емоційно наситити сценарій допоможе літературний матеріал.

Слід дбайливо відноситися до всього відібраного літературного, документального, іконографічного, фольклорного матеріалу; відібравши, слід проаналізувати з погляду культурної цінності і відповідності темі і ідеї театралізованого дійства. Обов’язково студент повинен вказати, яким чином шикувалася драматургічна структура (оригінальним способом або методом компіляції).

Ідейно-тематичний аналіз сценарію:

Тема сценарію

Тема – ряд життєвих явищ, фактів, характерів, проблем, відібраних і зображених сценаристом в творі. Тема тісно пов’язана з проблемою, тому при виборі теми, проблема встає головною крапкою. Режисер черпає проблеми з життя людей, суспільства. Проблема – теоретичне і практичне питання, що вимагає вирішення. При визначенні теми, важлива її конкретність. Необхідно конкретизувати тему, визначити головне життєве питання, яке через обставини, що склалися, хвилює режисера як громадянина і як художника сьогодні. Основною умовою при створенні будь-якого виду театралізованої вистави є визначеність і ясність теми.

Існує два способи розгортання теми – діахронний і синхронний. В першому випадку предмет зображення розглядається по етапах свого розвитку і це характерно для сценаріїв різноманітних ювілейних дат (дні народження та творчі річниці, ювілейні дати міст та регіонів і т.п.). Вісь зображення – часова. В другому випадку предметом художнього дослідження є різні аспекти однієї проблеми. Вісь зображення – просторова. Таким чином будується сценарна основа театралізованих тематичних вечорів та розважальних програм.

Ідея сценарію

Ідея – основна думка твору, яка виникає за задумом сценариста або об’єктивна з матеріалом твору. Якщо тема задана із самого початку, то до ідеї сценарист повинен вести виконавців і глядачів театралізованого заходу. Потрібно точно визначити, що сценарист затверджує своїм твором, до чого закликає. Пізнати ідею твору, це значить пізнати „больову” точку автора, його цивільну позицію.

Розв’язується ідея двома шляхами:

• декларація ідеї (вимова персонажем);

• ідея розчинена в тканині твору.

Головний конфлікт

Визначаючи тему сценарію, студент неминуче стикається з тим, що тема виражає якесь зіткнення, конфлікт. Тому що проблема, хвилююча автора викликана тим, що містить важко вирішувану суперечність. Конфліктом називається зіткнення протилежних сил, подолання труднощів, перешкод, відкриття нового, невідомого. Студент при аналізі сценарію, повинен визначити головний конфлікт і його основні елементи: зміст конфлікту (боротьба – як соціальне явище); конфліктуючі сили (розстановка сил в конфлікті, тобто хто яку сторону займає, визначити їх кінцеву мету, їх наскрізну дію і контрдію); предмет конфлікту (визначення предмету боротьби); характер конфлікту (трагедійний, комедійний і т.д.). „Різний життєвий матеріал (...) породжує і різні по своїй природі конфлікти” [14, с. 99]. Потрібно враховувати той факт, що в безсюжетних сценаріях відсутній персоніфікований конфлікт.

Дієвий аналіз сценарію:

Головні епізоди сценарію (подієвий ряд)

Спочатку необхідно поділити весь сценарій на епізоди. Кожний епізод повинен бути закінченим фрагментом сценарію, тобто такою його частиною, яка має самостійну композиційну побудову. Всі епізоди повинні бути між собою тематично зв’язані і мати в своїй структурі подію.

Подія – це якісна зміна дієвої лінії персонажа або групи дійових осіб. Боротьба, що відбувається в драматургічному творі, завжди виражається в подіях, що відбуваються в результаті зіткнень, боротьби як угрупувань, так і окремо дійових осіб.

Аналізуючи сценарій, студенти повинні послідовно виписати події. Спершу необхідно визначити вихідну подію, тобто те, що дало поштовх сценічному руху, боротьбі. Потім визначити початкову подію епізодів, головну подію, де стикаються інтереси угрупувань, де якісно зміняється лінія боротьби всіх дійових осіб, і обов’язкову.

Далі визначаються теми основних епізодів. Назва епізоду, частіше за все визначається іменником, іноді дієсловом.

У деяких сценаріях, які побудовані на документальному матеріалі, головна подія епізоду іноді співпадає за формою і змістом з формулюванням теми, тобто автор повинен у такому разі зафіксувати в певних позиціях дві однакові дефініції.

Композиційна побудова

Композиція – це більш чітке розкриття ідейно-тематичної спрямованості твору, а також його структурної побудови, подієвого ряду. Композиція – ця побудова і співвідношення окремих частин драматургічної дії в сценічному просторі і часі, що і складає його єдине ціле.

Складові частини композиції.

Пролог – введення в сценічну дію. В ньому розказується про події, які передували основним драматургічним діям сценарію.

Експозиція – тут відбувається знайомство з основними персонажами, історичними умовами, в яких протікає дія. Експозиція буває двох видів: пряма і непряма. Пряма – в якій головний герой з’являється відразу. Непряма – коли вихід головного героя готується другорядними персонажами.

Зав’язка – перша головна подія, з якої і починається розвиток боротьби.

Розвиток дії – це наростання боротьби, він характеризується наступними умовами: дія йде по наростаючій; головний масив дії складається з окремих циклів. Для наростання дії сценаристи користуються: введенням нових фабульних (сюжетних) дій; введення нових персонажів або перехід персонажа з одного табору в іншій, розрядка дії.

Кульмінація – головна подія, де боротьба досягає найвищого напруження і в її розвитку відбуваються корінні зміни. В обряді кульмінацією є ритуальна частина, ради якої і вершиться сам обряд; в тематичному вечорі кульмінацією є епізод з реальним героєм; в святі – театралізована вистава, яка розкриє його єство.

Розв’язка – остання подія, яка і завершує драматичну боротьбу. Це ідейно-смисловий підсумок твору, вона показує істинну цінність ідей, вона буває об’єктивною і випадковою. Об’єктивна – визначається у тому випадку, коли результат дії диктується обставинами і характерами героїв. Випадкова – зустрічається тоді, коли вона диктується волею сценариста.

Фінал – завершення боротьби. Фінали бувають дієві і бездіяльні. Дієві фінали – які продовжують дію, закладену в сценарії, бездіяльні – моменти зупинки дії.

Епілог – завершальна частина, де розказується про події, які відбудуться через деякий час. Це підсумок боротьби.

Необхідно пам’ятати, що кожний сценарій має свої специфічні композиційні особливості: іноді немає прологу, іноді на початку сценарію йде фінал, іноді кульмінація логічно співпадає з розв’язкою і т.д.

Для композиції сценарної драматургії характерна стислість подій, прискорений темпоритм розвитку дії і вибуховий характер кожної події.

При визначенні композиції сценарію необхідно розібратися в її структурі, зрозуміти її значення для даного масового театралізованого дійства.

Сценарний хід

При створенні сценарію, потрібно знайти «єдиний прийом його ведення, стрижень, що сполучає всі епізоди, захоплюючий хід, який допоможе утримати інтерес глядачів до кінця заходу» [6, с.36]. Цей єдиний прийом образного рішення драматургії і називатиметься сценарним ходом.

Три основні типи сценарного ходу:

а) тематичний (в ньому використовуються тільки ті засоби, які сприймаються за допомогою слуху – музика, віршовані і публіцистичні форми, шуми);

б) дієвий – в цьому варіанті використовуються різноманітні сценічні дії, вчинки персонажів, поява і зникнення дійових осіб, мізансценування, жест;

в) речовий – це використовування певних предметів, які легко впізнаються глядачами і асоціюються з головною думкою сценарію.

Частіше за все в сценарії використовуються відразу декілька ходів.

Основні функції сценарних ходів:

• образостворююча;

• формоутворююча;

• конструктивна;

• прокладно-з`єднувальна;

• сигнальна.

Жанр

Товстоногов Г.А. пише, що «… на шляху до знаходження режисерського задуму і його конкретного сценічного втілення необхідно подолати етап жанрового збагнення драматургічного твору»[12, с. 127].

Жанр – це рід драматургічного твору, відзначений конкретними стильовими знаками, часто почерком режисера.

Жанр дуже тісно пов’язаний з відношенням режисера і сценариста до дійсності, життєвих фактів і обставин, конфліктів і боротьби: форма і характер боротьби і створюють різні сценічні жанри. А кожний жанр вимагає відповідного сценічного вирішення.

Що допоможе режисеру спіткати жанр? Перш за все необхідно звернути увагу на те, як будується діалог дійових осіб, на їх мову, на зіткнення угрупувань у головному конфлікті, на його дозвіл. Ремарки у сценарній драматіргії допоможуть режисеру в сукупності зі сказаним раніше спіткати жанрове забарвлення сценарію.

Жанр сценарію визначається низкою художніх ознак, найважливішими серед яких є: 1) характер конфлікту; 2) спосіб побудови характеристик дійових осіб; 3) міра умовності (співвідношення одиничного і загального, конкретного і абстрактного, історичного, етнографічного, образотворчого і виразного); 4) емоційна установка (відношення до боротьби, що зображається).

Жанр – не тільки «кут зору», який може бути «широким», або «вузьким», але і «точка зору». Це не тільки художня, але і історична категорія. «В ній заховані визначення і характер поведінки дійових осіб, аспект, точка зору митця на обрану тему, явище, характер, ситуацію, що відтворюється в постановці. Тобто жанр містить оцінку явища, елемент світовідчуття режисера, актора, художника»[15, с. 14]. Якщо режисер пізнає природу жанру, то можна з упевненістю сказати, що він знайде розуміння у глядачів.

Існують такі різновиди сценаріїв за жанром:

1. Сценарій літературного монтажу.

2. Сценарій літературно-музичної композиції.

3. Сценарій концерту (збірного, тематичного, театралізованого).

4. Сценарій тематичного масового театралізованого заходу, що побудований на документальному матеріалі.

1. Сценарій заходу, що присвячується загальнодержавній даті.

2. Сценарій заходу, що присвячується ювілейній даті.

3. Сценарій заходу, що присвячується представникам певної

професії (присвячення у професію).

4. Сценарій заходу, що присвячується певній людській спільноті,

колективу, товариству тощо.

5. Сценарій заходу, що присвячується певній людині (вечір-

портрет).

6. Сценарій заходу, що присвячується урочистому врученню

документів (паспортів, перепусток, студентських квітків).

7. Сценарій заходу, що присвячується вшануванню заслужених

людей (ветеранів, чемпіонів, героїв тощо).

8. Сценарій сатирично-гумористичної вистави на місцевому

матеріалі («капусник»).

5. Сценарій, що присвячується певній релігійній темі.

6. Сценарій урочистого ритуалу.

7. Сценарій конкурсно-розважальної програми.

8. Сценарій заходу, що побудований на зразок відомих телевізійних передач.

9. Сценарій свята, що проводиться просто неба.

10. Сценарій святкового проходження або кавалькади.

11. Сценарій дискотечного заходу.

12. Сценарій заходу для дитячої аудиторії. [3, с.70].

Характеристика основних дійових осіб.

Необхідно визначити місце основних дійових осіб у заході, їх відношення до наскрізної дії і надзавдання дійства. Необхідно також описати внутрішню і зовнішню характеристику провідних дійових осіб, визначити їх темпо-ритм і зовнішній вигляд.

Список дійових осіб необхідно розділити на три основні групи.

Перша – група персонажів, яку придумав сценарист. Тобто це ті персонажі, яких реально не існує, наприклад: Пам’ять, Урожай, Пані Заметіль, Літо і т.д. Ці персонажі частіше за все збірні, алегоричні і символічні. В даному випадку виконавці цих персонажів діятимуть в сценарії від імені героїв..

Друга – група персонажів, які є реальними учасниками тих подій, які відображені автором в сценарії. Всі ці персонажі діють від свого особистого імені.

Третю групу складають дійові особи, які є учасниками концертних номерів. До цієї групи відносяться виконавці конкретної програми.

Слід пям’ятати, що «вибір персонажа сценарію завжди повинен бути мотивованим, зв’язаним з тематикою того чи іншого конкретного сценарію. Випадковість, невмотивованість вибору персонажів є однією з вірних ознак непрофесійності сценариста”[3, с.54]. Для полегшення запису характеристики дійових осіб масового театралізованого заходу, студенту слід відповісти на деякі питання (що про персонажа говорять інші герої, автор і сам персонаж про себе; які звички властиві йому, що відбувається з персонажем у момент основних подій, його мовні особливості, зовнішній вигляд; біографічні факти; що персонаж робить впродовж всього сценарію і т.д.).