2 Доісторична Греція та класична Еллада

Еллінська цивілізація мала великих попередників, зокрема Крито-Микенську цивілізацію. На рубежі ІІІ-ІІ тис. до н.е. на о.Кріт виникають химерні споруди – палаци. Найбільший з них (Кноський) був відкритий англ.. археологом авансом. З цим палацом пов’язана легенда про лабіринт. Будівництво відзначалося рядом талановитих архітектурних рішень (світлові колодязі, що вирішували проблему внутрішнього освітлення) на фресках збереглися зображення знаменитих «ігор з биками». Це був релігійний ритуал, пов'язаний із культом Бога –бика.

Значного впливу Кріто-Микенської цивілізації зазнала Мікенська цивілізація. Деякі божества, релігійні обряди, фресковий живопис у палацах, водопровід, каналізація, фасони жіночого одягу, лінійне складове письмо були запозичені з о.Кріт. проте культура Мікен була самостійною. Вищого розвитку вона досягла у ХV – ХІІІ ст.. до н.е. культура Мікен впала під ударами дорійців, що прийшли з півночі.

Безпосереднім попередником власне грецької цивілізації був так званий «гомерівський період».

Дорійське завоювання відкинуло Грецію на кілька століть назад.

У архаїчний період Греція випередила у своєму розвитку сусідні країни. Це був час Гомера (сам він жив пізніше того часу, який описав), Гесіода (гекзаметр), Сапфо (Сафо, о.Лесбос, община дівчат, школа жіночих божеств краси й кохання, складається ідеал жіночої краси, кінцева мета всього – досягнення краси, поетична культура Сафо мала назву «еротика» і була культурою кохання), Алкея. З’являються перші філософи.

Архаїчний період став часом пробудження духовних сил грецького народу.

Після греко-перських війн наступає період класичної Греції, який характеризувався розквітом демократії, мистецтва, філософії, літератури, театру, риторики, права. Це був зоряний час Еллади, найвищий прояв її загальнолюдського генія.

Після класичного періоду грецькі держави потрапляють під владу Македонії.

Спадкоємцем грецької цивілізації стає Рим.

3. Зародження науки в Греції

Античний світ заклад основи розвитку наукової думки. Багато основоположних уявлень сучасної науки, що підтверджені експериментально, уже були в зародку в античній філософії. З античної філософії виростає і сучасна наука. Деякі дослідники античності навіть твердять, що поняття «наука» можна визначати як «роздуми про світ за способом греків»

Чому в Греції, а не в Єгипті, Вавілоні, Китаї та Індії виникла наука? Адже ці країни володіли масою спеціальних знань, що набагато перевищували ті, що мала Еллада. Філософія Сходу, на відміну від Еллади, розвивалася в лоні релігійної мудрості, позитивні ж знання стояли окремо від філософії. Навпаки, грецький спосіб мислення постає як єдність теоретичності й умоглядності з логіко-математичною точністю доказів. Думка Сходу, наприклад мала утилітарний характер: вона або організаційно-управлінська або технологічна. Наука в Стародавньому Китаї слугувала бюрократії і мала державно організований, колективний характер. В античному ж світі вона була приватною справою окремої особистості.

Греки активно запозичували наукові знання в інших народів, і у цьому їхній головний секрет власної величі. (в єгиптян запозичили сонячний календар, чимало математичних відкриттів, у фінікійців – алфавіт). Греки освоїли ці запозичення, критично переробили їх та внесли в них щось нове, своє.

Бурхливий розвиток Еллади був зумовлений низкою факторів: вигідне географічне положення, торгово-ремісницька морська цивілізація, активне спілкування з сусідами, запозичення їхніх досягнень.

Динамізм античної науки неможна відокремити від динамізму суспільного життя. Динамізм науки сполучається з послідовним раціоналізмом, прагненням до системного осмислення нагромадженого матеріалу, до побудови такої картини світу, де всі різноманітність дійсності зводилася б до мінімального числа елементарних філософських положень.

Аристарх Самосський першим виказав ідею геліоцентризму, згідно з якою Земля рухається навколо нерухомого Сонця. Гіппократ став засновником сучасної клінічної медицини. Геродот вважається батьком історичної науки. Аристотель - перший теоретик мистецтва. Піфагор, Евклід, Архімед – засновники математики: геометрії, оптики, гідростатики.