7. Найдавніші релігійні вірування (тотемізм, фетишизм, анімізм, магія)

Питання про час виникнення релігії в науці не має однозначного вирішення. Перші свідчення появи релігійних вірувань находять у пізніх неандертальців, що жили 100 – 40 тисяч років тому. Їх захоронення супроводжувалися певними культовими діями, що свідчить про наявність віри у надприродне. Значить історія релігії нараховує десятки тисяч років, в її розвитку виділяють три принципово різних етапів: релігії первісного суспільства, ранньокласові форми релігії й світові релігії.

Єдиної класифікації первісних форм релігії в науці не існує, але більшість вчених виділяють такі: анімізм, тотемізм, магію, фетишизм.

Анімізм – віра в наявність духів і душ, віра у потойбічне життя духовна основа приписується рослинам й тваринам, людині.

Тотемізм – віра у надприродний зв’язок між певною людською групою та твариною, чи рослиною, чи явищем природи, чи навіть речами.

– уява про родство між тваринами (рослинами, рідше – неістотами) й людьми – показує співвіднесеність світорозуміння по осі «людина – тварина». В цілому тотемізм був ідеологічним відображенням зв’язку роду з природою На першому місці серед тотемів – звірини. Тотем вважається старшим в роді, на нього накладається табу, т.б. заборона полювати і їсти.

Релігії первісного суспільства мають низку особливостей. Рішуче значення в них – проблема взаємовідносин людини й природи. Поки що не існує духів у вигляді людини, між духами немає чіткого розподілу на нижчих і вищих, відсутня чітка уява про верховне божество.

Релігію й культуру первісної людини неможливо розділити – це одне й теж саме.

Переломною в розвитку людства стала так звана неолітична революція, чи перехід від збирального господарства до утворювального. Не дивно, що в цей час з’являються нові форми релігійної свідомості, пов’язані із предметною та знарядійною діяльністю. Самі предмети та знаряддя стають носіями надприродних якостей і властивостей. З’являються дольмени та менгіри – культові споруди.

Магія та фетишизм стають визначальними формами релігійної свідомості й культової практики.

Магія – чаклунство, обряди, які мають надприродним чином впливати на явища природи, людину й тварину. Магія охоплювала всі боки людської активності. Головна мета магічних обрядів, направлених на природні сили – отримати їжу чи створити умови для її отримання.

Магічне мислення намагається встановити причинно – наслідковий зв’язок між явищами й предметами, але реальні зв’язки підмінюються ілюзорними. Можна говорити про те, що магія – перша спроба оволодіння природними силами.

Словесна магія будувалася на вірі в реальну силу слова, візуальна магія – на вірі в реальну силу зображення. Координатором людської поведінки відповідно до настанов суспільного цілого виступав ритуал. Його головною метою було зображення космічного порядку і відновлення порушеної рівноваги.

Фетишизм – віра в ідолів, амулети, талісмани, т.б. поклоніння матеріальним предметам (фетишам, яким приписуються надприродні якості. Фетишист поклоняється не душі предмета, а самому предметові.

Первісна культура стала відправною точкою у розвитку людської культури.

Тема: Культура античності та стародавнього Сходу

План

1. Історико-культурний феномен античності: теоретичний чинник. Етапи розвитку давньогрецької культури

2. Доісторична Греція та класична Еллада

3. Зародження науки в Греції

4. Давньогрецька архітектура і пластичне мистецтво

5. Виникнення театру. Драматургія. Комедія і трагедія

6. Піднесення і падіння давньогрецької культури

7. Культура стародавнього Риму. Періодизація культури

8. Система виховання й освіти

9. Мистецтво. Римський інженерний геній

10. Вплив християнства на подальший розвиток культури

11. Культура Стародавнього Сходу та Стародавнього Єгипту (СПРС)

1. Історико-культурний феномен античності: теоретичний чинник. Етапи розвитку давньогрецької культури

Колискою європейської цивілізації цілком справедливо вважають Стародавню Грецію. Саме античний світ заклав основи пізніших європейських філософських, правових, етичних, художніх, наукових систем.

Під античністю мають на увазі греко-римську культуру. Стародавня Греція та Рим – дві взаємопов’язані частини цілого, але не тотожні.

Термін «античність» (від лат. antiguus - давній) вперше з’явивися у фр. Мові й спочатку означав особливий вид мистецтва, що належав до ранніх історичних періодів. У подальшому вживанні рамки терміну були звужені до культурної спадщини давніх греків та римлян.

Існувала глибока обумовленість античного світогляду ладом соціального життя.

Бурхливе зростання та розквіт античної культури тісно пов’язані з рабовласництвом, яке вперше зумовило розподіл фізичної та розумової праці. Рабовласництво яке б воно не було жахливе, перебуває у повній єдності з народженою на його ґрунті культурою.

Відмінною рисою елліна вважається вміння організовувати дозвілля.. античність – це суспільство дозвілля. У давньогрецькій мові поняття визначалося словом «схоле». Це й вільний час, й інтелектуальні заняття (звідси наше слово «школа»). Все це створювало можливість активної творчої праці вільних людей, стало передумовою розвитку культури.

Античний лад мав особливий рівень сприйняття краси. Насамперед античність базується на принципі об’єктивізму. В античності є свій абсолют – почуттєво-моральний космос. Космос – абсолютне божество. Античні боги – ідеї, що втілюються в космосі, закони природи, які ними управляють. Звідси античний пантеїзм. Те, що наказує «космос», те й буде.

Космос – це лад, порядок, краса, витвір мистецтва, а людське мистецтво – тільки наслідування йому. Античність скульптурна, їй властиві симетрія, гармонія, ритміка, міра. Тілесна скульптура статична. Давньогрецьке мистецтво не знало портрета, тому що не знало про існування особистості. Особистість для еллінів – це лише добре організоване живе тіло, а космос – це «що», а не «хто». В цьому і була безвихідність, яка, нарешті, спіткала античність.

Модель особистості грека – фізично й морально досконала людина. Ритм тіла виховувався атлетикою, а ритм душі – «музикою», що для грека означало мусичні (т.б. під знаком муз) мистецтва: триєдність поезії, танцю і власне музики. Це програма для кожного грека.

Періодизація античної культури пов’язана з виділенням особливих, значних в культурному відношенні етапів, які характеризуються певною цілісністю.

В історії давньогрецької культури виділяють декілька етапів.

періоди
Кріто-Микенський ( егейський) (ІІІ-ІІ тис. до н.е.)	«гомерівський» (від ХІ до VІІІ ст.. до н.е.)	Архаїчна епоха (VІІ – VІ ст.. до н.е.)	Класичний період (V-ІV ст.. до н.е.)	Епоха еллінізму (ІІІ-ІІ ст.. до н.е.)
досягає розквіту культура о.Крит, зростає творча активність ахейських племен на Балканському півострові	характеризується відомими епосом, розповсюдженням кераміки й дрібної пластики геометричного стилю	виникнення самостійних міст-держав на Балканському півострові й бурхливого розвитку мистецтва	розрізняють ранню класику (1/п V ст.. до н.е.), високу класику (3/4 V ст.. до н.е.) та пізню класику (ІV ст.. до н.е.)	характеризується широким розповсюдженням еллінської культури серед народів Середземного моря

Закат еллінізму пов'язаний з розвитком культури античного Риму.