- •1. Культурологія як наука
- •2. Культура як предмет культурології
- •3. Методологічні підходи до вивчення поняття „культура”
- •4. Функція культури
- •5. Форми культури. Типи культур
- •1. Походження і головні етапи розвитку культури
- •2. Філософські концепції культури: просвітницькі концепції, культурологічні школи, еволюційні концепції
- •3. Ґенеза культури, мова культури
- •4. Функції мистецтва
- •5. Види мистецтва
- •6. Первісна культура та її місце в історії людства
- •7. Найдавніші релігійні вірування (тотемізм, фетишизм, анімізм, магія)
- •2 Доісторична Греція та класична Еллада
- •3. Зародження науки в Греції
- •4. Давньогрецька архітектура і пластичне мистецтво
- •5. Виникнення театру. Драматургія. Комедія і трагедія
- •6. Піднесення і падіння давньогрецької культури
- •7. Культура стародавнього Риму. Періодизація культури
- •8. Система виховання й освіти
- •9. Мистецтво. Римський інженерний геній
- •10. Вплив християнства на подальший розвиток культури
- •11. Культура Стародавнього Сходу та Стародавнього Єгипту (спрс)
- •1.4. Наукові відкриття епохи Відродження та ренесансне мистецтво (спрс)
- •2. Розвиток класичного природознавства у науці
- •3. Романтизм: причини появи та особливості у художній культурі. Критичний реалізм
- •4. Натуралізм як течія в художній культурі
- •5. Імпресіонізм. Постімпресіонізм
- •6. Модернізм як доба у культурі
- •7. Модерн і функціоналізм в архітектурі. Нові виражальні засоби в музиці в архітектурі хх ст.. Довгий час переважала еклектика, т.Б. Комбінація елементів різних стилів.
- •Нові виражальні засоби в музиці
- •1. Періодизація розвитку української культури
- •2. Культура східних слов’ян (спрс)
- •3. Культура Київської Русі – видатне явище європейської середньовічної культури
- •4. Вплив культури Візантії на культуру Київської Русі
- •5. Особливості прийняття християнства, його вплив на розвиток культури
- •6. Писемність і літературна традиція
- •7.Освіта та наукові знання
- •8. Мистецтво Київської Русі
- •9. Місце і роль культури Київської Русі у європейській культурі
- •1. Загальні риси культури України хіv – хvііі ст. Особливості реформаційного руху в Україні
- •6. Мистецтво
- •1. Українське національне відродження к.Хvііі – хіХст. Історичні умови. Освіта і наука.
- •2. Національні культурні організації і рухи в умовах реакційної урядової політики. Роль творчості Шевченка у становленні української культури (спрс)
- •3. Література, драматургія й театр
- •4. Живопис. Графіка
- •5. Загальні особливості української культури у хх ст.
- •6. Політичне життя та культурний процес в Україні на поч..Хх ст..
- •7. Відродження української культури в період національно-демократичної революції. Українізація
- •8. Українська культура 30-х років хХст.
- •9. Культура років війни та повоєнного часу
- •10. Шістдесятники
- •11. Культура в часи перебудови та ставлення незалежності України
- •12. Культура України на початку ххі ст: національний характер, свідомість і самосвідомість як феномен входження у світовий простір. (спрс)
2. Філософські концепції культури: просвітницькі концепції, культурологічні школи, еволюційні концепції
Циклічна модель культурної динаміки – одна з найдавніших. Повторюваність, зворотність – характерна риса існування всього живого. (Дж.Віко, М.Данилевський, О.Шпенглер, А.Тойнбі) – виникнення (дитинство, весна...) – зростання (юність, літо...) – надлом (зрілість, осінь...) – загибель (старість, зима...). Л.Гумільов.
Еволюційні концепції.
Лінійна модель культурної динаміки представлена еволюціонізмом. Еволюціоністи спираються на концепцію англ. соціолога Г.Спенсера, який розглядав соціокультурну динаміку як частину незворотного процесу еволюції, що проявляється в ускладненні, диференціації та вдосконаленні первісно примітивних культурних систем. Однолінійна модель соціокультурної еволюції передбачає поступовий рух від дикунства до цивілізації.
Хвильова модель – кожний елемент культурної системи проходить три фази: накопичення і кристалізація соціально значущих смислів. На другому вони фіксуються у вигляді культурних норм і цінностей, на третьому – вступають у протиріччя з наявними потенціями розвитку. Після проходження всього циклу він поновлюється. (П.Сорокін, М.Кондратьєв)
Функціональний підхід (Т.Парсонс) – виявлення зв’язку між соціокультурними змінами та процесами обміну інформацією і енергією між культурними системами. Джерелом культурних змін може стати надлишок або нестача інформації чи енергії при обміні ними між культурними системами.
Постмодерністська парадигма соціокультурної динаміки ґрунтується на ідеї невпорядкованого розповсюдження культурних процесів, позбавленого напрямку і регулярності, своєрідного „руху бажання”. Таку модель пост модерністи називають „ризомою”.
Синергетичний підхід базується на принципово новому розумінні хаотичних процесів як потенції впорядкування, готовності культурної системи до самоорганізації.
3. Ґенеза культури, мова культури
Культуроґенеза – процес зародження культури людства, пов'язаний зі становленням і розвитком знаряддєвої, комунікаційної та семантичної діяльності. Культуроґенеза – народження культури
Культура реалізується шляхом соціально успадкованої поведінки, має небіологічну або над біологічну природу. Згідно з концепцією В.Розіна, екстремальні умови виживання простолюдини стимулювали ситуацію парадоксальної поведінки, в якій істота порушувала інстинктивну біологічну програму, закладену на генетичному рівні. Ця поведінка примушувала її діяти відповідно до знаків (а не сигналів), які позначали певну ситуацію і вимагали певних дій. Це суттєво прискорювало процес передачі й закріплення інформації вже не на генетичному рівні, а на рівні комунікації. Це також зміцнювало соціальні зв’язки. Активність суб’єктів, спрямована на оволодіння ситуацією, виступає необхідною умовою формування зв’язків між знаковою формою і предметом. Саме так формуються знаки природної мови (слова).
Чим більше сигналів перетворювалося на знаки, тим ефективнішою ставала поведінка первісної людини. Виживали ті істоти, які починали орієнтуватися не на сигнали і події, а на знаки. Таким чином, у культурі головним є семіотичний процес (комунікація, означення, форми знакової поведінки). Саме він забезпечує відтворення ефективних типів поведінки, діяльності, життя.
Культуроґенеза – це не однократна подія походження культури в первісну добу, а процес постійного народження нових культурних форм і систем. Подальший розвиток культури відбувається як у межах окремих культур (у плані адаптації людини до певної системи цінностей), так і при зміні однієї культури іншою. Кожна культра відкривається своєрідним проектом нової людини. Цей проект реалізується за допомогою механізмів соціалізації, а культура є самим процесом соціалізації.
Отже, з позиції еволюційної теорії основною причиною культуроґенези є необхідність адаптації людських спільнот до змінних умов їхнього існування шляхом виникнення нових форм, технологій, продуктів діяльності.
Саму ґенезу культурних форм можна умовно структурувати на фази:
- ініціювання новацій («соціальне замовлення»),
- створення нових форм, «конкурс» їхньої ефективності
- впровадження відібраних форм у практику.
Ґенеза культури супроводжувалася виникненням і становленням таких систем цінностей, як міф, релігія, мистецтво, наука.