2. Розвиток класичного природознавства у науці

У ХІХ столітті наука вступила у свій “золотий вік”. “Кульмінаційний злет” (П.Сорокін) природознавчих наук, що розпочався з ХVІІІ століття наприкінці ХІХ століття завершується революцією у природознавстві.

ХІХ століття стало часом розквіту природознавства, створення єдиної системи наук. Збільшилася кількість відкриттів, знахідок, розвивалася інженерна думка. Як показали підрахунки П.Сорокіна, «лише тільки одне ХІХ століття принесло відкриттів і винаходів більше, ніж всі попередні століття разом», а саме – 8527.

Все це сприяло розвитку таких галузей промисловості, як металургія, енергетика, машинобудівництво, приладобудівництво тощо. Виникли більш швидкі засоби долання часу й простору.

Бурхливий науковий і технічний прогрес ХІХ століття засновувався на двох духовних передумовах західноєвропейської культури:

• вірі в людину-перетворювача (Відродження)

• вірі в активну роль людського розуму (Просвітництво)

ХІХ століття називають:

«машинним століттям» (виробничі машини, станки Модслей (1800), Жаккар),

«епохою сталі»,

«епохою пара» (1784 Дж.Уатт винайшов паровий двигун, 1803р. – перший автомобіль з паровим двигуном Аванс, США, Тревитик – Англія, 1807р. – пробна поїздка пароплава Фультона «Клеморн», 1814р. – потяг Дж.Стеффенсона),

«століттям залізниці»,

«століттям електрики» (винахід Петровим та М.Фарадеєм електричної дуги, С.Морзе – електричний телеграф (1832), А.Белл – телефон (1876), Т.Едисон (король електрики – 1093 винахід) – фонограф (1877). Зявляються радіоприймачі А.попова, Г.Марконі, кінематограф братів Люмьєр (1895)

Наукові відкриття в галузі фізики, геології, медицини відбуваються одне за одним.

Д.Максвелл (1831-1879) – дослідження електромагнітних полей, розробляє електромагнітну теорію світла

А.Беккерель, П.Кюрі, М.Склодовська-Кюрі – вивчають явище радіоактивності, по новому підходять до розуміння закону збереження енергії

А.Енштейн – теорія відносності

В біології та хімії – теорії: клітинної будови всіх організмів (Т.Шван); генетичної спадкоємності Г.Менделя; А.Вейсман, Т.Морган – основи генетики; І.А.Павлов – теорія умовних рефлексів; Ч.Дарвін – «Походження видів» (1859) і «Походження людини» (1871); Д.І.Менделєєв 1869 – періодичний закон хімічних елементів тощо.

Досягнення в області біології та хімії дали поштовх розвитку медицини –

Франц. бактеріолог Л.Пастер – метод запобіжних щеплень проти сказі та ін. заразних захворюваннях, механізм стерилізації та пастеризації різних продуктів, заклав основи вчення про імунітет

Нім. мікробіолог Р.Кох і його учні відкрили збудників туберкульозу, черевного тифу, дифтериту та ін.. хвороб, створили проти них ліки.

З’явилися нові лікарські засоби й інструменти, стали застосовувати аспірин і пірамідон, бил винайдений стетоскоп, відкриті рентгенівські промені.

Природничо-науковий прогрес вплинув на гуманітарні науки, багато з яких переходять на позиції біологічного редукціонизму.

3. Романтизм: причини появи та особливості у художній культурі. Критичний реалізм

Протиріччя між ідеалом і дійсністю стало головним визначним мотивом у формуванні нового напрямку в мистецтві к.ХVІІІ – поч..ХІХ ст.. – романтизму. Його поява обумовлена негативною реакцією на Французьку буржуазну революцію з боку демократичних шарів суспільства.

Романтизм

• мав гуманістичні ідеали;

• звертався до найскладніших форм людського буття;

• став основою духовного життя, охопивши всі його сфери – науку, філософію, мистецтво, релігію.

Романтики, намагаючись піднятися над прозою життя:

• виступали проти формалізації мистецтва,

• проявляли інтерес до фольклору, середньовічної культури, до християнських ідей, акцентуючи увагу на внутрішньому світі людини

• для посилення зображення реальних процесів життя використовували форми комічного (іронію, гротеск)

Письменники романтичного напрямку створювали образи своїх героїв часто фантастичними й умовними.

Це були в основному виключні люди, борці за справедливість, що гостро переживали через недосконалість світу. Для таких героїв романтичні ідеї значили більше, ніж дійсність. Як наслідок – ухід у світ мрій, відчуженість від реальності.

Протиставлення існуючого і уявного світів сформувало песимістичне відношення до дійсності.

Головним центром романтичного руху стала Німеччина (Гете, Шиллер, Лессінг Гофман, Шеллінг, Гейне та ін..

В Англії: Байрон, Колридж

У Франції: Санд, Дюма, Шатобріан, Гюго

Критичний реалізм На зміну романтизму у 20-х рр..ХІХ ст.. приходить новий культурно-художній напрям, що намагається достовірно відображати життя – реалізм (від пізньолат. речовий, дійсний).

Критичний реалізм:

• глибше, ніж романтизм відчував недосконалість соціального життя

• вперше в історії світового мистецтва став пояснювати людину в її цілісності з конкретними умовами соціального середовища та особливостями історичної епохи

• типізація стала методом узагальнення і визначення закономірностей дійсності, яка відображалася

• в літературі основне місце став займати соціальний роман

Кращими письменниками цього напрямку вважаються Стендаль, О.Бальзак, Г.Флобер, Ч.Діккенс.