4. Давньогрецька архітектура і пластичне мистецтво

Система архітектурних форм склалася в період архаїки.

Грецький храм – сховище казни і художніх скарбів, місце поклоніння богам – був центром усього суспільного життя. Він стояв у центрі акрополя або на міському майдані.

В основі грецької архітектури – ордери (система співвідношення несучих і несених частин). Ордери: доричний, іонічний, коринфський.

Архаїчна скульптура народилася на стадіонах, у гімнасіях, на олімпіадах. Переможців олімпійських ігор прославляли, на їх честь споруджували статуї. Виникли зображення - куроси, які довго називалися аполлонами: підкреслена атлетична будова, очі широко розплющені, кутки губ трохи підняті. Відрізнялися (наприклад від єгипетських, хоч бували теж велетенських розмірів – до 3х м) такими рисами, як відкритість людини перед світом, життєрадісність, що виражало гуманістичну ідею грецького мистецтва.

Жіночі постаті зображали задрапованими. Вони називалися корами.

Як матеріал для скульптури використовували камінь, дерево, мармур, (пізніше) бронзу.

В V ст.. до н.е. створено велику кількість чудових скульптур. Багато з них анонімні.

З відомих скульпторів: Фідій (найвідоміша статуя Афіни, статуя Зевса в Олімпії – належить до 7 чудес світу; архітектор афінського акрополя); Мирон (Дискобол, Афіна і Марсій), Поліклет (Доріфор, Діадумен, Поранена амазонка), Скопас (драматично напружені образи, страждання, трагічний надлом героя), Лісіпп (показ героїв у мить спаду напруження – після змагань)

5. Виникнення театру. Драматургія. Комедія і трагедія

VІІ –VІ ст.. до н.е. – найважливіше досягнення – виникнення театру, і відповідно – поява «трагедії». Культ бога Діоніса та свята на його честь – Діонісії, пісні козлоногих супутників Діоніса – сатирів, майданчик для перевдягання акторів, «сцена» для «хору» - «оркестру».

Трагедія – пробудження від міфу, битва за людську справедливість. Боротьба трагічного героя проти долі – відображення соціальних потрясінь того часу (Есхіл, Софокл, Еврипід, Аристофан).

Грецький театр, який виріс із розмовних партій первісних обрядів-вистав, досяг найвищого розвитку. Трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, комедії Аристофана виховували почуття гідності, громадянськості, відповідальності перед містом-державою, благородність і незалежність духу.

Театр показував якою має бути людина: фізично і морально прекрасною.

6. Піднесення і падіння давньогрецької культури

Періодом розквіту Еллінської культури вважається класичний період (Vст. До н.е.). саме цей період породив все те, що називають «грецьким чудом». Суть цього чуда в тому, що тільки грецькому народові майже одночасно й практично в усіх галузях культури вдалося досягти невиданих вершин. Жодний інший народ – ані до, ані після – не зміг зробити нічого подібного.

Практично в усіх галузях культури греки висунули батьків-засновників, що поклали основи сучасним формам.

Однак баланс індивідуального й колективного начала, який був досягнутий в класичному полісі й став живільним середовищем бурхливого розвитку культури й мистецтва виявився неміцним й недовговічним.

Період пізньої класики став періодом кризи традиційних полісних цінностей й моралі, відходу від ідеалів громадськості й героїки. Для цього часу характерним є наростаюче розчарування в гармонійності устрою громадського та духовного життя полісу, відчуження й відхід громадян від політики й суспільних проблем.

Ці тенденції отримали своє завершення в наступну епоху: до начала 30-х рр.. ІVст. До н.е. грецькі поліси підпадають під вплив Македонського царства, що стає прологом нового етапу розвитку античного світу.