Лідерство у малих та великих соціальних групах

Лідерство в малій соціальній групі.У малій групі (яким є ядро будь-якого колективу) роль лідера полягає в об’єднанні учасників і скеруванні їх діяльності. Від нього потрібнетісне особисте спілкування з найближчим оточенням.При цьому виявляються і грають організуючу роль йогоособисті якості:

• Здатність оволодівати ситуацією.

• Брати на себе відповідальність.

• Ухвалювати і доводити до реалізації колективні рішення.

• Робити вірний політичний вибір: підбирати людей, визначати черговість вирішення проблем, завдань.

Лідер при цьому повинен уміти задовольняти інтереси групи, не виходячи за межі права і цивільних норм. На відносини з групою і авторитет лідера роблять значний вплив особистий стиль його поведінки (авторитарний або демократичний).

«Люди надто прагнуть, щоб про них якомога більше було розмов, а яких саме – це їм немає значення»

Діон Хрісостом (40–120 рр. н.е.) «Троянська промова», 10.

Лідерство у великих соціальних групах.Іншим виявляється лідерство у великій політиці, в управлінні країною або політичними партіями, рухами. Від лідера такого масштабу потрібне вміння об’єднувати інтереси різноманітних прошарків населення, груп інтересів, вміння налагоджувати ділові відносини з закордонними суб’єктами, лідерами держав, впливовими міжнародними інституціями. Для цих завдань мають значення не лише особисті якості лідера, але й інші його навики, зокрема:

• Уміння формулювати загальні політичні вимоги та цілі.

• Вміння спілкуватися з широкими верствами громадян і переконувати їх (підтримувати легітимність свого урядування).

• Виявляти високий рівень професіоналізму, компетентності, критичності мислення, конструктивізму.

• Вміння підбирати та розставляти кадри на відповідальні сектори діяльності, координувати їх результативною роботою.

• Здатність лідера уловлювати настрої, нагальні потреби людей і виражати їх інтереси.

Лідер великої соціальної групи віддалений від тих, кого він веде за собою, хто виконуватиме його розпорядження, накази. Особисті якості лідера відходять на другий план, поступаючись його діловим якостям. Лідерство набуває при цьому символічногозвучання. Політичний керівник стає знаковою фігурою руху, партії, суспільства. Результати його діяльності прихильниками та конкурентами сприймаються емоційно, за успіхи або невдачі провина падає не на конкретних виконавців, а на нього особисто.

З огляду на сказане, на різних рівнях суспільно-політичного життя лідерство проявляється по-різному. Однак в усіх випадках політичні лідери значною мірою залежать від того, які люди є членами їх команд, наскільки найближче оточення впливає на рішення лідера, хто виконуватиме щоденну, часто непомітну роботу, а також якою мірою підлеглі, або послідовники готові йти за лідером і виконувати визначену ним програму.

Слід зазначити, що потенційний лідер нерідко ризикує цілковито розчинитися (ідентифікувати) з інтересами свого найближчого оточення, своєї групи, стати заручником вимог, домагань, потреб певної категорії людей (соратників, прихильників, виборців). Ці потреби можуть бути далекими від ідейних засад, які проголошує партійний лідер, а бути суто прагматичними, аморальними, або й цілком носити кримінальний характер. У такому випадку не слід вести мову про політичного лідера, а проватажка.

Ватажок– це соціально активна, вольова особа, яка вловила сьогочасні інтереси, запити певного соціального прошарку, натовпу, однак не змогла (або не ставить собі за мету) їх трансформувати у довготривалий, суспільно значущий проект.

Ватажок, аби здобути підтримку людей, виголошує ідеї та гасла, що скеровані на задоволення їх первинного рівня потреб та мотивів – задоволення буденних матеріальних потреб та інтересів, жадання влади, помсти. Він часто перетворюється на рупор нижчих рівнів суспільної свідомості, «соціальних низів», він не в змозі відірватися та перевершити їх.

Потурання ж потребам «соціальних низів» є не менш руйнівним, ніж плазування перед «верхами». Потурання «верхам» спричиняє переродження суспільства на «олігархію», а потурання «низам» веде до «охлократії» – влади натовпу. Перший і другий шлях призводить до нехтування закону, порядку, справедливості.

Прихильники еволюційного суспільного розвитку наполягають на тому, що політичний лідер в певний час повинен інтегруватися в політичну систему, почати спиратися не лише на своїх симпатиків, але також на державні інститути. В іншому випадку він не зможе законними методами впливати на суспільство та політику. Його потенціал або вичерпається у популістських вуличних акціях, або скерується в деструктивні антисуспільні, протизаконні дії (як це стається з терористичними лідерами, кримінальними авторитетами тощо).

Політичні інститути, з іншого боку, не повинні надто залежати від особистих надмірностей політичних діячів. Інакше держава та суспільство постійно залежатиме від волі однієї особи (нехай високого політичного становища). Держава переживатиме хаотичні зміни свого розвитку і перестане бути демократичною.

Поведінка лідера повинна переконувати громадськість в тому, що його дії вірні, скеровані на національні інтереси, а не продиктовані владолюбством, або корисливістю керівника чи його найближчого оточення.

Настільки ж згубним буде ситуація, коли суспільство з свого боку постійно намагатиметься маніпулювати політичним лідером (президентом), коли різного рівня політики принижуватимуть його статус, а нижчого рівня посадовці «під себе» створюватимуть партійні організації з намаганням достроково його усунути і самим посісти його місце.

Таким чином, лідерство – властивість політичної діяльності, що легітимізує владу. Лідерство властиве не лише для політики, але й для більшості видів суспільної діяльності – виробництва, науки, спорту, культури і мистецтва тощо.

Формалізована влада лідера закріплюється посадовими правами і обов’язками. Але в усіх випадках лідер має соціальну, психологічну, емоційну опору в суспільстві, в колективах людей, які його підтримують, надаючи його діяльності легітимності.