«Концепція раціонального виборця»

«Концепція раціонального виборця» здійснює головний акцент на прагматичних передумовах особистісного вибору.

Головний постулат «концепції раціонального виборця» полягає в тому, що особа може поступати не лише як вона вважає «правильно», але також «як їй це вигідно», наскільки вибір принесе їй «практичну користь», «матеріальну вигоду», задовольнить її потреби в безпеці, прагнення залишатися членом групи.

Для значного відсотку людей не існує проблеми декларувати одні ідейні цінності, а діяти з меркантильних міркувань всупереч своїм словам.

Уїльям Джеймс назвав таких людей «множинними особистостями»^, а Ерік Еріксон вважав, що вони мають «дифузну» або «неоплачену» ідентичність.

Причиною розвитку таких психічно «роздвоєних», «розтроєних» людей є суперечливі умови життєдіяльності, в яких щоб зберегти соціальні можливості вони йдуть на неприйнятні з моральної точки зору компроміси.

Партійна ідентифікація особистості в рамках «концепції раціонального виборця» не є стабільною, все залежить від того, які інтереси в особистості переважать у конкретних обставинах.

Запитання для самоперевірки:

• Що таке «аффіліація» та які її прояви в політичному житті?

• Чим загострюється почуття етнічної належності (аффіліації)?

• Які функції відіграє етнічна аффіліація?

• Назвіть та охарактеризуйте етапи етнічної аффіліації (етнодиференціації, створення етнічних стереотипів, формування національного ідеалу).

• Що таке «партійна ідентифікація», та яке її тлумачення в межах «концепції традиційної партійної ідентифікації».

• Яке тлумачення «партійна ідентифікація» в межах «концепції міркуючого виборця».

• Чим обмежена свідома поведінка виборців, які психоінформаційні чинники можуть ставати на перешкоді її вільному і відповідальному вибору?

• Яке тлумачення «партійна ідентифікація» в рамках «концепції раціонального виборця».

Ідеологічна ідентифікація

«Спільний страх об’єднує найлютіших ворогів»

Аристотель, «Політика», V,4, 1, 1303b.

Поняття ідеології

Особа, виборець, політик можуть відчувати не лише свій зв’язок з культурою етнічних чи етнографічних спільнот, ставати прихильником не лише тих чи інших партій, але визнавати слушність, або симпатизувати певним політичним ідеям, цінностям, ідеологіям. Тому розглянемо механізми ідентифікації особи з принципами політичних ідеологій. Поняття «ідеологія» старогрецького походження і означає «вчення про ідеї». У науковий оборот це поняття було введено у XVIII ст. в епоху Просвітництва.

Ідеологія– сукупність суспільних уявлень, ідей, цінностей, теорій, поглядів, які відображають дійсність з погляду інтересів окремих суспільних груп і скеровані на утвердження або зміну існуючих суспільних відносин.

Ідеології створюються теоретиками, які представляють домагання цих суспільних груп. Будучи частиною суспільної свідомості, ідеологія займає окреме місце у її структурі поряд з філософією, релігією, правом, етикою, естетикою, буденною свідомістю.

Ідеологія є не лише об’єктивним трактуванням суспільного життя, але містить хибні, упереджені, свідомо спотворені погляди на стан справ у суспільстві.

Завдяки ідеологіям громадяни усвідомлюють свої соціально-політичні інтереси, формують свої ціннісні орієнтації і ставлення до існуючих на даний час реалій політики, економіки, власності, певних категорій людей, держави. Зважаючи на ідеологічні аргументи громадяни можуть ставати прихильниками радикальних, або поміркованих методів політичних змін, економічних реформ.

Політична ідеологія нерідко охоплює директивні судження (те, як слід діяти), що випливають з її теоретичних постулатів, оскільки ідеологія має за мету дозволити (санкціонувати) окремі форми поведінки та діяльності, які заборонені в межах буденної моралі.

Завдяки ідеології особа позбувається суперечливих думок, оскільки ідеологія є чітко систематизованою, в якій усі ідеї, аргументи, тлумачення пов’язати між собою.

Новітні політичні ідеології, на думку дослідників, формуються завдяки:

• Конденсації –переосмислення буденної політичної свідомості.

• Інтеграції– поєднання, накладання різних ідей і уявлень (неоконсерватизм, неолібералізм).

• Дивергенції– спрощення існуючих ідеологій.

• Реанімації – відродження інтересу до старих ідей, їх пристосування до сучасних умов.

Дослідники також намагаються дати відповідь на питання про причинипоявиідеологій. З огляду на це виникли теорія «соціальної напруги» і теорія «культурної напруги».

Згідно теорії «соціальної напруги»ідеологія виникає як реакція людини на вагомізміни соціальних ролейв суспільстві.

В умовах змін, що зачіпають економічну структуру суспільства, людина відчуває емоційний дискомфорт, розгубленість. За таких обставин людина може знайти підтримку в нових для себе ідеях, релігії, ідеології, що пропонують їй по-новому оцінити своє місце в суспільстві.

«Теорія соціальної напруги» не пояснює, яким чином емоційне незадоволення трансформується в ідеологічні погляди.

У рамках теорії «культурної напруги»руйнування звичних соціальних ролей зумовлює знищення всієї системи «знаків», символів соціокультурного характеру, без яких індивід втрачає орієнтацію в світі, для нього соціальна реальність втрачає сенс.

Ідеологія ж намагається повернути сенс існування людини в суспільстві. Але і тут залишається відкритим важливе питання: чим керуються люди, вибираючи ті-чи-інші ідеології?