Партійна ідентифікація

Ще одним видом соціального ототожнення є бажання людини підтримувати ті-чи-інші політичні організації, або брати безпосередню участь у їх діяльності, зокрема під час виборчої кампанії. Аналіз явища солідаризмуз політичними структурами під час виборів до центральних та місцевих органів влади є об’єктом наукових досліджень, що має практичне значення.

Політичні організації прагнуть здобути якомога більшу прихильність виборців, бо від цього залежить їх участь у здійсненні політики держави, регіону, міста, селища.

Партійна ідентифікація –це симпатія та підтримка громадян тих-чи-інших політичних гравців – партійних організацій, політичних рухів, окремих політичних лідерів.

Соціально-політичні дослідження прагнуть пояснити явища партійної ідентифікаціїі пропонують низку теоретичних підходів, зокрема:

• Концепція традиційної партійної ідентифікації.

• Концепція міркуючого виборця.

• Концепція раціонального виборця.

«Концепція традиційної партійної ідентифікації»

«Концепція традиційної партійної ідентифікації»з’явилася в 1954 році завдяки науковим працям «Американський виборець», «Виборець ухвалює рішення» американських вчених Ангуса Кембелла, Уоррена Міллера, Джея Гуріна, Філіпа Конверса.

Згідно цієї концепції, громадяни схильні переймати політичні уподобання своїх батьків, родичів або наставників. Названі дослідники зауважили, що молодь, отримуючи право голосувати під час виборів, схильна орієнтуватись на думку авторитетних для них людей.

«Концепція традиційної партійної ідентифікації» увійшла до історії мікрополітики під назвою «класичної», «конвенціональної» (договірної), «традиційної» або «Мічіганської моделі» партійної ідентифікації. Ця модель була розроблена в традиціях політичногобіхевіоризмуі пристосована до соціально-психологічних підходів, завдяки яким намагались тлумачити індивідуальні політичні орієнтації громадян, їх ставлення до партій та політичних ідеологій.

Отже, цей підхід так пояснює підтримку людиною тієї або іншої партії, зокрема:

• Це стійка емоційна прихильність людини до ідей, символів, програмних принципів, ідеології певної партії.

• Що сформована з ранніх літ під впливом батьків, родичів, наставників.

• Таке узагальнене прихильне ставлення (установка) до партійної структури визначає ставлення людини до конкретних явищ. Зокрема особа стає схильною позитивно оцінювати нових партійних кандидатів від обраної партії, шукати «позитивні» сторони політичних рішень і дій своїх політичних симпатиків.

• Ця початкова прихильність суттєво впливає на електоральний вибір громадянина оскільки не дає людині різко змінити своє ставлення до обраної партії навіть тоді, коли партія програє на виборах, здійснює непопулярну або неефективну політику в державі.

На стабільності політичних орієнтацій громадян, як головної характеристики теорії «традиційної партійної ідентифікації», наголошували Ангус Кембелл і Ф. Конверс на початку 60-х років, з огляду на яку пояснювали стабільність демократії. Зв’язок партійних уподобань громадян в рамках «традиційної партійної ідентифікації» зособливостями соціалізаціїособи обґрунтовували Герберт Хайман, Фред Грінстейн, вказуючи на те, що соціальне середовище в якому приживає індивід (сім’я, статус та соціальні позиції родичів, регіон проживання тощо) суттєво впливає на політичний вибір людини. На зв’язкахполітичної поведінкиіндивіда з її політичними звичками звертали увагу Ангус Кемпбелл, Артур Голдберг, зазначаючи, що людина несхильна різко міняти політичну поміркованість, виваженість на радикалізм або авантюризм і навпаки.

У рамках «концепції традиційноїпартійної ідентифікації» молодь (у міру зростання і набуття самостійного досвіду політичної активності) укріплює свої початкові здебільшого емоційні політичні уподобання, зорієнтовані на підтримку тієї партії, котрій симпатизували її батьки, наставники.

На основі моделі «традиційної партійної ідентифікації» в 70-80-і роки ХХ ст. в США, Західній Німеччині, Нідерландах були проведені емпіричні дослідження партійного ототожнення, результати яких стали підставою для цілої плеяди дослідників підтримати «класичну» модель.

Таким чином, модель «традиційної партійної ідентифікації» ґрунтується на гіпотезі про психологічну прихильність людини до тієї або іншої конкретної партії, зважаючи на політичні орієнтири свого найближчого соціального середовища. При цьому головними стають емоційні та суб’єктивні аспекти політичної орієнтації.

Однак не слід замовчувати, що є достатньо критиків «традиційної партійної ідентифікації». Головні заперечення цієї концепції полягають у тому, що виборці можуть різко змінити своє ставлення до обраної партії з таких причин:

• Через негативне ставлення до конкретного кандидата від партії на виборах, який може викликати недовіру, зокрема своєю біографією може компрометувати партію.

• Через негативне ставлення до змін політичної програми партії, зумовлених впливом мінливих політичних обставин. Іншими словами, коли керівництво партії самовільно може змінити свої ідейні принципи, залишивши при цьому незмінною назву партії.

• Через негативну оцінку діяльності уряду, місцевих органів влади, сформованих представниками обраної партії під час вирішення життєво-важливих проблем.

• Через зміну ставлення до партії громадської думки.