Політична влада як суб’єкт політичного процесу

Влада– здатність і можливість здійснювати свою волю, чинити вирішальний вплив на діяльність, поведінку людей завдяки певним засобам:авторитету,праву,насильству. Влада передбачає наявність двох сторін – суб’єкта та об’єкта владних відносин.

Політична владає можливістю і спроможністю суб’єкта впливати на процес прийняття політичних рішень, їх реалізації, визначати політичну поведінку індивідів.

Державна влада(як різновид політичної влади) – система державних органів, діяльність якої скерована на управління найважливішими сферами суспільного життя шляхом ухвалення нормативно-правових актів та контролю за їх дотриманням.

Державна влада має низку атрибутів, таких як:

• Легальність(законність) – здійснення влади відбувається згідно законодавчо-правових норм.

• Легітимністьполітичної влади – добровільне визнання громадянами законності існуючої влади, здатність політичної системи створювати та підтримувати у людей переконання у тому, що існуючі політичні лідери та інститути є найвпливовішими у суспільстві.

Теоретичні підходи легітимності політичної влади

Існують низка теорій легітимності політичної влади, зокрема Макса Вебера(1864–1920),Джона Істона(див. рис. 6).

Легітимність влади згідно М.Вебера: Традиційна легітимність Влада діє згідно історичних взірців, звичаїв. Легальна легітимність Підпорядкування усіх дій влади вимогам закону; закони ж встановлюються відповідно до чітко визначених принципів. Харизматична легітимність Віра громадян у надзвичайну обдарованість лідера, особиста відданість йому

Легітимність влади згідно Дж.Істона: Ідеологічна легітимність Влада функціонує згідно ідеологічних уявлень громадян. Структурна легітимність Прихильність влади до демократичних норм, традицій, цінностей парламентаризму. Особиста (персональна) легітимність Віра громадян в особисті та професійні якості лідера, його спроможність належно здійснювати управління

Рис. 6. Теорій легітимності політичної влади М.Вебера, Дж.Істона.

Джерела легітимності влади

Джерелами легітимності влади можуть ставати:

• Участь громадськості (громадян) у правлінні, ухваленні рішень, що створює відчуття (або ілюзію) причетності пересічних громадян до політики, яку здійснюють державні інститути.

• Здобуття довіри громадян завдяки ефективній діяльності влади у військовій, економічній, адміністративній, освітній та інших галузях.

Політична еліта як суб’єкт виборчого процесу

Соціологічний аналіз елітних прошарків суспільства дає змогу досліджувати їх спільні та відмінні якості. Елітою називають відбірних, вибраних, кращих представників спільноти та їх організовані групи, які здійснюють керівництво суспільними процесами.

Політична еліта– це сукупність осіб, які виділяються з політичного середовища більшим політичним впливом, ресурсами, організаційними здібностями, соціальним походженням.

До якостей представників еліти зараховують компетентність (освіченість, фаховість, поінформованість), владність, активність, відважність, цілеспрямованість. Окрім цього представникам еліти притаманні певні соціальні особливості, зокрема:

• Тенденція до особливого становища в суспільстві.

• Реальне право бути обраним та обирати лідерів.

• Право на привілеї.

• Соціальна закритість (напівзакритість).

• Психологія вищості, тверда віра у себе і в свої переконання.

• Власна ідеологія.

• Доступ до закритої інформації, високої культури.

• Здатність до самоконтролю, ризику (самопожертви) заради збереження впливу, влади.

Сучасну політичну еліту України складають вихідці з низки соціальних середовищ, зокрема:

Представники вищої й середньої управлінської ланки колишньої комуністичної партії УРСР, силових структур, господарники.

Представники нової генерації політиків: управлінці, підприємці, банкіри, кар’єристи-демагоги.

Працівники ЗМІ, представники наукової і творчої інтелігенції, колишні політичні дисиденти.

Політична еліта не є монолітним суспільним середовищем, вона поділена на низку підструктур (див. рис. 7).

Рис. 7. Структура політичної еліти.