Психологічні особливості функціонування формальних інститутів

«Кращий щит від тиранів – недовіра громадян»

Демосфен (384–322 рр. до н.е.) (джерело: Плутарх. «Настанови про державні справи», 28)

Явище бюрократії

Явища бюрократії пов’язані з психологією соціальних груп. Однак, бюрократія не є ні групою, ні класом, вона не схожа на суспільну організації в тому сенсі, який психологія вкладає в це слово.

Бюрократія (bureaucracyз фран. – влада, панування канцелярії)– урядування, яке здійснюють постійні посадовці. Термін в науковому вжитку з’явився зXVIIIст. і використовувався переважно в «негативному» аспекті.

Бюрократія– особлива форма соціальної організації у суспільстві, сутність якої полягає, по-перше, у реалізації виконавчої влади відокремлено від волі більшості членів спільноти, по-друге, у домінуванні форми діяльності над її змістом, по-третє, у підпорядкуванні норм діяльності цілям збереження інституцій.

Явище бюрократії привертало увагу дослідників, серед яких М. Вебер, В. Вундт, С.Паркінсон та багатьох інших. Однак досі немає однозначних висновків щодо ролі бюрократії в суспільстві та соціально-психологічних особливостей її існування.

Макс Вебер (1864–1920) – перший дослідник, який почав прихильніше трактувати явище бюрократії. Він пропонував визнати, що принципи кадрової політики в бюрократичних установах є більш раціональними, ніж в рамках «патронажу».

Patronusз латин. – голова, захисник, той, хто має право і повноваження призначати на посаду. З Середньовіччя система «патронажу» діяла в рамках церковних інституцій, тому священників на парафію мали право призначати єпископи.

На відміну від «патронажу» в бюрократичних (зокрема державних) установах призначення на посаду і кар’єрний ріст в більшій мірі залежить від індивідуальних здібностей, результатів роботи. Діяльність працівників в таких установах регламентується посадовими обов’язками, правами, нормами внутрішнього розпорядку.

М.Вебер наголошував на принципі взаємного стримування між виконавчими(бюрократичними) тазаконодавчими(виборними) політичними інституціями.

• Виборні політики (парламентарії) за для підтримки виборців намагаються роздавати політичні та економічні подачки. Бюрократичні інституції стають на перешкоді цим популістським діям парламентаріїв.

• Бюрократичні установи прагнуть збільшити бюджетні витрати на своє утримання, а їх керівники намагаються використати бюджетне фінансування не за призначенням. Парламентарії, натомість, мають за мету скоротити витрати на утримання бюрократичних установ і унеможливити розкрадання ними бюджетних коштів.

Принципи діяльності бюрократичних інституцій

Офіційні (бюрократичні) інституції здійснюють легальне управління, що ґрунтується на таких принципах:

• Законність діяльності.Існування певних офіційних служб, які мають визначені законодавством повноваження ухвалювати рішення з метою виконання покладених на них функціональних завдань.

• Ієрархічність побудови.Ієрархія у виконанні функцій підпорядкована чіткій адміністративній структурі. В таких установах дотримуються єдиноначальності, а не колегіального керівництва, є чітка тенденція до максимальної централізації влади. Штатним розкладом в таких установах встановлені управлінські посади і підлеглі їм підрозділи.

• Право службового контролюз боку адміністрації за роботою підлеглих. Вищі керівні інстанції мають право та можливість контролювати роботу підлеглих шляхом створення контрольно-дисциплінарних комісій.

• Захист службовців під час виконання ними службових обов’язків. здебільшого службовцем стають на все життя, державна служба стає основною професією, а не другорядним заняттям, що доповнює іншу роботу.

• Конкурсний підбір кадрів. Кандидати на посади повинні пройти процедуру конкурсного відбору. Крім складений іспитів враховується наявність у кандидата відповідної спеціалізованої освіти, знання іноземних мов. За результатами конкурсного відбору посадовець призначається на посаду на основі контракту.

• Регулярна оплата праціслужбовця у вигляді фіксованої заробітної платні і виплати пенсії при досягненні пенсійного віку. Розміри заробітної платні встановлюються відповідно до штатного розкладу, що враховує внутрішню адміністративну ієрархію і рівень відповідальності службовця.

• Відділення виконуваної функції від особи службовця. Під час виконання посадових обов’язків службовці не повинні керуватися особистими мотивами, особистою матеріальною вигодою. Службовець не є власником своєї посади або засобів управління. Він повинен діяти на основі оцінки об’єктивних обставин, а не з власної чи чиєїсь корпоративної вигоди.