Лекція 5-6 (4 год)

Тема: “Методичні положення бонітування ґрунтів” План

1. Класифікація, характеристика і діагностичні признаки грунтів.

2. Агроекологічні умови розміщення посівів сільськогосподарських культур.

3. Збір і обробка даних про діагностичні признаки і властивості грунтів

4. Способи визначення показників бонітування грунтів.

5. Складання і перевірка шкал бонітування грунтів

6. Бонітування грунтів ПОП і ТзОВ, сільрад, районів, областей.

Література:

1. Магазинщиков Т. П. Земельний кадастр. – Львів Світ. 1991 425 с.

2. Методика разработки земельного кадастра в Украинской ССР. Киев. Урожай. 1974

3. Методика оценки земель. /временная/ - М. 1976.

1. Класифікація, характеристика і діагностичні признаки грунтів

Важливою умовою і передумовою бонітування грунтів є їх класи­фікація, яка представляє собою розподіл грунтів на класи, типи на основі найбільш суттєвих відмінностей, особливо термічних /темпе­ратурних/ умов і морфологічної будови. У роботі “Про закони при­роди" В.В.Докучаєв ділить грунти на п’ять термічних груп, які від­повідають п’ятьом головним географічним поясам: полярному, холод­ному помірному /бореальному/, помірному, субтропічному і тропіч­ному. Кожна з цих груп поділяється на класи за особливостями вод­ного і теплового режимів, характеру біологічного кругообігу, скла­ду і властивостей ґрунтового профілю.

На території України, яка повністю відноситься до помірного поясу, мають розпоширення понад 20 класів, розрядів грунтів: дер­ново-підзолисті, опідзолені, черноземи тип і на лесових породах, чорноземи звичайні на лесових породах, чорноземи південнна лі­сових породах, чорноземи на щільних породах, чорноземи т дернові грунти на елювії щільних порід, каптанові грунти, лугово-чорно­земні : лугово-каштанові грунти, лугові, чорноземно-лугові і каштаново-лугові грунти, солонці і солончаки, осолоділі грунти, подові грунти, дернові грунти на водольодовикових, делювіальних, древньо - алювіальних, сучасних алювіальних і морських відкладах, буроземно-підзолисті, дерново-буроземні і бурі гірські грунти, коричневі грунти і передгірні чорноземи, намиті грунти, виходи порід і розмиті грунти /рис.б/.

Грунтотворчий процес на території України пов’язаний з кліма­том, рослинністю, характером рельєфу, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтів, а також господарською діяльністю людини. У північній, поліській частинах країни залягають в основному піщані і супіщані грунти. Тут випадає достатня кількість опадів, а інколи і надмірна. Внаслідок рівнинного рельєфу, стік поверхневих вод уповільнений, що привело до заболочення території, уповільненого перегнивання органічних решток і кислої реакції ґрунтового середовища. За таких умов утворилися дерново-підзолисті грунти, які займають 21% території України.

У лісостеповій частині України основною грунтоутворюючою поро­дою є глибокі товщі лесу, які відкладалися в минулому під діяль­ністю льодовика. Там, де поширені лісові масиви, утворилися сірі лісові грунти, а на решті частині лісостепових і степових терито­рій, надтесах при обмеженій кількості опадів, наявності степової рослинності, високих температур і хорошого повітряного режиму верхнього шару грунту, коли швидко перегнивають і вступають у з'єднання з породою органічні рештки, рослин, утворилися чорноземні грунти. Це найбільш родючі грунти не тільки в Україні, але і в усьому світі, які містять 3,5 – 8,0 % гумусу, а на окремих ділянках – до 16 %. Чорноземні грунти займають біля 65 % території України.

На крайньому півдні України, де опадів випадає недостатньо, а температура висока, органічних решток попадає у землю мало, кількість гумусу зменшується до 2-3% і чорноземи переходить у кап­танові грунти. Вони займають до 5% території республіки. На каш­танових грунтах, де є пониження рівня підґрунтових вод і надмір­не вимивання солей з верхнього шару на значну глибину, утворюють­ся плями солонців, що мають у гумусовому горизонті таку кількість обмінного натрію, яка обумовлює розвиток у грунтах комплексу спе­цифічних властивостей: лужну реакцію, утворення соди, велику роз­чинність органічної речовини, високу дисперність ґрунтового міне­рального мілкозему, боязкість, липкість і набухання у вологому стані та сильне ущільнення і твердість при висушенню. Солонці во­лодіють малою водопроникливістю і слабою фізіологічною доступніс­тю вологи, а їх нижні горизонти ґрунтового профілю у більшості випадків містять токсичні для рослин солі.

В процесі глибокого "розсолонцювання" солонців і солонцевих грунтів, із заміщенням у їх верхніх горизонтах обмінного натрію на водень в умовах промивного або інтенсивного періодично промив­ного водного режиму, при якому проходить часткове розрушення ґрун­тових колоїдів, зростає рухомість гумусу в тонких мінеральних фракціях, утворення солодей, осолоділих грунтів. Крупні масиви солодей, наприклад, степові лимани, використовуються як лучні угіддя, а лісостепу - розорюються.

Солончаки характеризуються виходами на поверхню грунту засо­лених глин, вицвітами і кристалами солей. Грунтові води залягають глибоко т не мають зв’язку з поверхністю грунту. Рослинність на солончаках або відсутня, або представлена солянкою, свідою, соле-росом, дрібною тростиною.

На території гірських областей Карпат і Криму, мають поширення буроземно-підзолисті, дерново-буроземн і бурі гірські грунти, коричневі грунти і передгірні чорноземи. Взагалі для грунтів гірських областей характерне буре забарвленню, кисла реакція ґрун­тового середовища, висока вологість, незадовільний режим фосфор­ного живлення, слаба диференціація профілю за генетичними гори­зонтами. Формуються ці грунти під лісами на суглинистощебенистому елювії і делювії щільних осадкових, метаморфічних і магматичних порід, рідше на продуктах вивітрювання рихлих пісків, глини.

У передкарпатській підобласті Гірсько-Карпатської області по­ширені підзолисто-бурі лісові /підзолисто-буроземні/, дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти. Грунтотворчі породи цих грунтів представлені делювіальними, елювіальними, моренними і древлювіальними суглинками і глинами. Важкий механічний склад, незначні ухили поверхні у поєднанні з вологим і теплим кліматом сприяють деякому перезволоженню грунтів у ранньовесняний і осінньо-зимовий періоди та розвиткрві горизонтів поверхневого оглеєння. Профіль грунту має; палево-бурий і ясно-бурий колір.

Для гірських районів Криму характерні коричневі грунти, які формуються на різних породах при непромивному водному режимі і глибокому заляганні ґрунтових вод. Грунтотворчий процес проходить найбільш активно весною і на початку літа, коли випадає вся норма опадів /400-650мм/, а літом наступає період “жаркого споживання”. Характерними діагностичними признаками коричневих грунтів є: гли­боке проникнення грунтотворчих процесів і значна глибина ґрунто­вого профілю /до 1,5-2, Ом/; помірна гумусоааність верхніх гори­зонті з /2,5% на ріллі/; висока оглеєність всього профілю; нейт­ральна або слаболугова реакція верхніх горизонтів і лугова нижніх: переважання у профілі коричневого забарвлення.

В цілому грунтам гірських областей Карпат і Криму характер­ні: такі особливості, як вертикальна поясність /зональність/ низь­кий, порівняно з рівнинними грунтами, процент гумусу, а отже і більш нижча родючість та обмеженість можливого використання їх у землеробстві.

На підставі короткої характеристики діагностичних признаків різних типів, розрядів грунтів можна зробити висновок, що найви­щою родючістю, цінністю для сільськогосподарського використання володіють чорноземи, сірі лісові, каштанові грунти.

Діагностичні признаки грунтів, за якими проводиться їх боні­тування, встановлюються по всіх господарствах на основі матеріа­лів спеціальних обстежень. Із цих матеріалів по кожній агровиробничій групі грунтів необхідно виписати морфологічні, агрохімічні, : агрофізичні і інші признаки, які завбачливо можуть бути прийняті за діагностичні.

Кількість і найменування діагностичних признаків встановлюєть­ся залежно від конкретних природно-кліматичних умов. Так, на території України основними діагностичними признаками бонітування грунтів рекомендовані такі: вміст гумусу в орному шарі; глибина гумусових горизонтів; вміст фізичної глини в орному шарі; величина рН - сольової витяжки; глибина залягання глеєвих, горизонтів. Крім цього при визначенні остаточних показників бонітування грунтів через поправочні коефіцієнти додатково враховуються такі власти­вості грунтів, як ступінь засолення, скелетності, кислотності, оглеєності, змитості , вміст рухомих поживних речовин /фосфору і калію/.

При виборі діагностичних признаків грунтів перевага надається найбільш важливим для росту сільськогосподарських культур, що встановлюється на основі розрахунків кореляційної залежності між факторіальними і результативними показниками. Досить важливе значення для бонітування грунтів мають дані про кореляційну залеж­ність урожайності: сільськогосподарських культур і властивостей грунтів по областях, зонах, земельнооціночних районах.