Торф. Пташиний послід

12.1. Торф

За способами утворення торф поділяють на „верховий”, „перехідний” та „низинний”. Верховий торф утворюється на верхових болотах і складається з залишків сфагнових мохів, пухівки, багульників. Верховий торф визначається низькою попільністю, високою теплотворністю, високою вологоємністю, підвищеною кислотністю та низьким ступенем розкладання. Низинні й перехідні торфи утворюються, відповідно, на низинних і перехідних болотах і складаються з перепрілих залишків деревної та трав'яної рослинності.

Види і властивості торфу різноманітні і нерівноцінні по якості, тому і способи використання його на добриво неоднакові. Ступінь розкладання торфу визначається за вмістом гуміфікованих речовин: слаборозкладені - 5-25%, середньорозкладені - 25-40 та сильнорозкладені - більш 40%.

Для підстилки кращим є верховий сфагновий торф зі ступенем розкладання нижче 25% і зольністю менш 10%. Можна використовувати осоковий низинний торф зі ступенем розкладання менш 20%. Торф багатий азотом, але бідний фосфором і дуже бідний калієм. Азот, що утримується в торфі, знаходиться в органічних сполуках, а тому дуже погано засвоюються рослинами. Тому застосування торфу в чистому виді неефективно. Витрати на видобуток і застосування як органічне добриво торфу в чистому виді, як правило, не окупаються збільшенням врожаю. Сирий торф містить 80-90% води. З одною тонною такого торфу вноситься лише 100-200 кг сухої речовини. Крім цього сирий торф не можна внести якісно і рівномірно розподілити по полю. Занадто сухий торф також застосовувати недоцільно. Він володіє високою поглинальною здатністю. Торф із вологістю 35-40% поглинає вологу з ґрунтового шару. Це викликає висушування ґрунту, і рослини мають недолік ґрунтової вологи. У сухому орному шарі торф розкладається дуже повільно.

12.2. Компости з торфу

Щоб підвищити приступність азоту торфу для рослин, його компостують з біологічно активними компонентами (найчастіше, це гній та гноївка), а також використовують його для підстилки худобі.

Компости закладають круглими буртами (діаметр унизу 3-4 м, угорі-1-2, висота до 1,5 м) або штабелями (ширина 1,5-2 м, висота близько 1 м). При компостуванні торфу із гноєм усувається зайва кислотність торфу, створюються умови для розвитку біологічних процесів, прискорюється розкладання торфу, завдяки чому збільшується кількість рухомого, доступного рослинам азоту. Мікробіологічні процеси та нагромадження поживних речовин у компості протікають більш швидко, якщо під час компостування в штабелі піднімається температура до 60-65°С, тому (на відміну від приготування гною) штабеля торфо-гноєвих компостів ущільнювати не рекомендується. Позитивна сторона компостування торфу із гноєм визначається ще й тим, що торф, який відрізняючись високою поглинальною здатністю, повністю втримує аміак, що у великій кількості губиться із гною при зберіганні та внесенні в ґрунт.

Торфо-гноєві компости готують звичайно в полі, на місці їхнього застосування, рідше - біля тваринницьких приміщень. На вагову частину гною в зимовий час беруть 1 частина торфу; а весною та літом - 1-2 частини. Для приготування таких компостів придатні всі види торфу: верхові, перехідні і низинні, вологість яких не перевищує 60%.

У торфо-гноєвий компост рекомендується додавати фосфоритне борошно (2-3% від маси компостів), а якщо компост готується для внесення на легких ґрунтах, то рекомендується додавати й послідійну сіль у кількості 0,5% від маси компосту, однак при умові ретельного перемішування мінеральних добрив у компості й рівномірному розкиданні компосту по полю.