Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
BDR_konsp_KKML_10.doc
Скачиваний:
228
Добавлен:
16.02.2016
Размер:
4.21 Mб
Скачать

Тема 13. Відповідальність за нанесення

МАТЕРІАЛЬНОЇ ШКОДИ ТА ШКОДИ ПРИРОДІ

13.1 Цивільно-правова відповідальність за завдану матеріальну шкоду

Сутність матеріальної відповідальності як виду юридичної відповідальності за завдані збитки під час порушення ПДР полягає в тому, що особа, винна у завданні матеріальних збитків іншій особі (громадянину чи організації), повинна ці збитки (шкоду) відшкодувати, тобто відновити попередній матеріальний стан потерпілого.

Взаємні стосунки власників транспортних засобів з організаціями та установами, а також з громадянами щодо відшкодування збитків, завданих під час ДТП, регулюються нормами цивільного права. Згідно зі статтею 440 Цивільного кодексу України, шкоду, завдану особистості або майну громадянина, а також шкоду, завдану організації, має відшкодувати в повному обсязі особа, що завдала шкоду.

Громадяни – власники автомобілів і мотоциклів – на підставі норм цивільного законодавства визнаються власниками джерел підвищеної небезпеки. Окрім того, власником джерела підвищеної небезпеки визнають громадянина, що експлуатує джерело підвищеної небезпеки і на інших передбачених законом підставах, зокрема за договором оренди (найму), оформленим у вигляді довіреності, засвідченої у встановленому порядку.

Для власників (законних володарів) джерел підвищеної небезпеки законом встановлено підвищену відповідальність, бо вони, як правило, несуть відповідальність за шкоду, завдану належним їм джерелом підвищеної небезпеки і без наявності їх провини (ст. 450 Цивільного кодексу України).

Згідно із загальним правилом, цивільно-правова відповідальність настає лише за наявності вини. Вина у цивільному праві, так само як і в кримінальному, – це намір або необережність особи, що вчинила протиправну дію. Окремі громадяни відповідають за завдану шкоду в разі особистого наміру чи особистої необережності. У цивільному праві форма провини (намір або необережність) не позначається на обсязі відповідальності. Інколи необережність має тяжчі наслідки, аніж намір.

Громадянин – власник автомобіля (мотоцикла), – як власник джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду заподіяну останнім, незалежно від своєї провини. Вказана вимога закону не звільняє власника джерела підвищеної небезпеки від відшкодування шкоди і в тих випадках, коли заподіянню її сприяла провинна поведінка третіх осіб. Підвищена відповідальність настає лише в тих випадках, коли шкоду заподіяно джерелом підвищеної небезпеки.

Якщо власник транспортного засобу передав його за довіреністю у тимчасове володіння іншій особі, за заподіяння шкоди відповідає особа, котра фактично експлуатує транспортний засіб, а не його власник. Та якщо власник автомобіля (мотоцикла) передав його у тимчасове користування іншій особі без довіреності на порушення норм чинного законодавства, він перед потерпілим за вчинення шкоди відповідає солідарно разом з особою, що фактично експлуатувала автомобіль чи мотоцикл.

У випадках, коли транспортний засіб, який належить за правом особистої власності кільком громадянам, у тому числі подружжю, а фактично експлуатується одним із власників (тим, хто за кермом), то саме він несе відповідальність за заподіяну шкоду.

Передачу автомобіля (мотоцикла) у тимчасове користування слід відрізняти від передачі його в технічне користування іншій особі, коли власник транспортного засобу перебуває в салоні автомобіля (на мотоциклі), залишається його власником, але передає кермо іншій особі. У цьому випадку за заподіяну шкоду власник автомобіля (мотоцикла) відповідає разом з особою, що керує транспортним засобом. Особа, що керує автомобілем (мотоциклом), не будучи його власником, несе відповідальність за завдану шкоду лише за наявності в її діях провини.

Відповідальність за заподіяну шкоду, незалежно від провини, несуть особи, що неправомірно заволоділи і керують транспортним засобом. У цих випадках (коли власник може довести, що автомобіль був самочинно захоплений третіми особами) власник автомобіля звільняється від відповідальності, яку несуть лише особи, що самочинно захопили автомобіль. Однак, якщо транспортний засіб вибув з володіння правомірного власника не тільки в результаті протиправних дій третіх осіб, а й за наявності вини самого власника, відповідальність за заподіяну шкоду покладається як на особу, що захопила й використовувала транспортний засіб, так і на його правомірного власника, зокрема, коли власник транспортного засобу не забезпечив йому охорону чи не вжив заходів, які виключали б несанкціоноване використання транспортного засобу за його відсутності (незачинені двері автомобіля, залишені в замку запалювання ключі, залишений автомобіль з працюючим двигуном і т. д.).

Законом встановлено підвищену відповідальність власників джерела підвищеної небезпеки з метою стимулювання їх до такої діяльності, котра максимально знизила б шкідливість джерела підвищеної небезпеки чи виключила б її взагалі.

Згідно з Цивільним кодексом України (стаття 452), особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом. Регресна допомога може бути пред’явлена протягом трьох років, якщо однією з сторін є громадянин, і одного року – якщо сторонами є юридичні особи.

13.2 Відповідальність за шкоду, завдану навколишньому природному середовищу

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Відносини у галузі охорони та використання атмосферного повітря регулюються Законом України “Про охорону атмосферного повітря“ та іншими законодавчими актами. Закон спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря.

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються:

– нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

– нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел;

– граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного обладнання та іншого обладнання, споруд і об’єктів;

– нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення;

– нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Підприємства, установи і організації, діяльність яких пов’язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, шкідливим впливом фізичних та біологічних факторів на нього, зобов’язані:

– вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів;

– забезпечувати безперебійну ефективну роботу та підтримання у справному стані устаткування і апаратури для очищення викидів;

– здійснювати контроль за обсягом та складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями іншого шкідливого впливу.

Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повинно призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об’єктів. Виробництво та експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах перевищує нормативи або рівні шкідливого впливу фізичних факторів, забороняється. Зокрема, починаючи з 2006 року, в Україні запроваджено міжнародні норми Євро-2, які регламентують норми шкідливих викидів. В країну заборонено ввозити автомобілі оснащені карбюраторними двигунами, а з другого півріччя – їх виробництво і складання. Для порівняння: у країнах ЄС з 2005 року діють норми Євро-4, а з другої половини 2008 року запроваджена норма Євро-5.

Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (статті 80 і 81) передбачається у вигляді штрафів адміністративна відповідальність громадян, службових осіб за випуск в експлуатацію та експлуатацію автомототранспортних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Автомобільний транспорт в Україні. Нормативна база. – К.: КНТ, АТІКА, 2004. – 504 с.

3. Безмертний В.О. і ін. Основи керування автомобілем і безпека руху: Підручник / В. О. Безсмертний, З. Д. Дерех, В. В. Іщенко. – К.: Вища шк., 1996. – 202 с.

4. Галаса П. В. і ін. Експертний аналіз дорожньо-транспортних пригод. – К.: Український центр післяаварійного захисту “Експерт-сервіс”, 1995. – 192 с.

5. ДСПТО 8322.2. І60008 – 2006. Водій автотранспортних засобів. Водіння автотранспортних засобів категорій В,С,Д,Е./Видання офіційне.– К.: 2006.– 45 с.

6. ДСТУ 2935-94. Безпека дорожнього руху. Терміни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1995. – 16 с.

7. Закон України “Про автомобільний транспорт”.

8. Закон України “Про дорожній рух”.

9. Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів”.

10. Закон України “Про транспорт”.

11. Зеркалов Д. В. та ін. Безпека руху автомобільного транспорту: Довідник. – К.: Основа, 2002. – 360 с.

12. Левковець П. Р., Зеркалов Д. В., Мельниченко О. І., Козаченко О. Г. Управління автомобільним транспортом: Навчальний посібник / За ред. Д. В. Зеркалова. – К.: Арістей, 2006. – 416 с.

13. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів. – К.: Основа, 2002. – 48 с.

14. Правила дорожнього руху: відповідає офіційному тексту. – К.: Літера ЛТД, 2009. – 64 с.

17. Дымерский В. Я., Костин А. А. Технические средства обучения водителей автомобилей: Учеб. пособие для учащихся техникумов. – М.: Высш. школа, 1982. – 279 с.

18. Клинковштейн Г. И. Организация дорожного движения: Учебник для автомобильно-дорожных вузов и факультетов. – 2-е изд., перераб. и доп.– М.: Транспорт, 1981. – 240 с.

19. Коноплянко В.И. Организация и безопасность дорожного движения: Учеб. для вузов. – М.: Транспорт, 1991. – 183 с.

20. Кременец Ю. А. Технические средства организации дорожного движения: Учеб. для вузов. – М.: Транспорт, 1990. – 255 с.

НАВЧАЛЬНО–МЕТОДИЧНЕ ВИДАННЯ

Безпека дорожнього руху та автотранспортне право. Конспект лекцій для студентів спеціальності “Автомобілі та автомобільне господарство” усіх форм навчання. Видання 2-ге доповнене

Комп’ютерна набір і верстка В. Кищун

Редактор Ю. Мельник

Підп. до друку 26. 02.2010р. формат 60х84/16. Папір офс.

Times New Roman. Ум. друк. арк. . Обл.–вид. арк.____

Наклад 50 прим. Зам._____

Редакційно-видавничий відділ

Луцького національного технічного університету

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]