3.2.2.Оформлювання результатів наукової діяльності
•Українські письменники : Бібліогр. словник : У 5 т. / АН УРСР. Ін-т л-ри; Редкол.: О. І. Білецький (голов. ред.) та ін. - К., 1960-1965. - Т. 1: Давня українська література (ХІ-Х1І ст.) / Уклад. Л.С. Махновець. - 1960. - 979 с.
III. НЕОПУБЛІКОВАНІ ДЖЕРЕЛА Дисертації
•Бережан Л.В. Категорія слону кал ьності в сучасній українській мові: дис...
канд. філол. наук: 10.02.01 «Українська мова» / Чернівецький держ. ун-т імені Ю. Федьковича. - Чернівці, 1997. - 194 с.
Автореферати
•Філіпчук М. В. Етносимволіка мовних одиниць в українському обрядовому дискурсі : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / М. В. Філіпчук. - К., 2007. - 20 с.
Архівні матеріали
•Наукове товариство ім. Шевченка // Львівська наукова бібліотека імені В.
Стефаника НАН України. Від. рукописів. — Ф. 1, оп. 1, спр. 78. - Арк. 1-7; Спр. 499/1. - Арк. 1-92; Спр. 499/10. - Арк. 1-9; Оп. 2, спр. 56, 57.
Електронні джерела
•Українська мова в Інтернеті. - Ьир://\у\дг\у.поуато\уа.сот.иа
•Камартін І. Багатомовна нація /1. Камартін // Електронний ресурс. Режим доступу - Грищенко А.П. Спонукальне речення / А.П. Грищенко //
Українська мова : енциклопедія. - 3-є вид., зі змінами і доп. - К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М.П.Бажана, 2007. - С. 658 - 659.
Передмова, вступна стаття, післямова
•Москаленко А. Переднє слово // Животко А. П. Історія української преси / упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик. - К.: Наша культура і наука, 1999.-С.7-8.
Стаття зі збірника наукових праць
•Васильченко В. Українська обрядова фразеологія : актуальність та перспективи дослідження / В'ячеслав Васильченко // Мова, культура й освіта в сучасному світі: зб. наук, праць до 90-річчя доктора філологічних наук, професора Романовського О. К. / відп. ред. О. А. Стишов. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2008. - С. 18-22.
•Городенська К. Г. Нові запозичення і новотвори на тлі фонетичної та словотвірної підсистем української літературної мови / К. Г. Городенська. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови
: зб. наук, праць/ відп. редактор М. Я. Плющ. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - Випуск 5. — С. 3—7.
Стаття з газети
•Гуцал А. Україна на порозі третього тисячоліття: шляхи, які ми вибираємо / А. Гуцал // Дзеркало тижня, 2000. - 5-12 серпня. -№31.
Стаття з енциклопедії, довідника
•Бібліофіл // Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. - К.: ВЦ «Академія», 1997. - С. 88.
Епістолярні джерела Вороний М. Лист до М. Коцюбинського, 23 лют. 1896 р. // Листи до М. Коцюбинського / у поряд, та коментарі В. Мазного. - К.: Українські пропілеї, 2002. - Т. 1.-С. 152-153.
3.2. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні
Бібліографування - це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі описи можуть бути різними — бібліографічними, архівними, інтернетними тощо. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні - описи архівних документів, інтернетні — описи веб-сторінок Інтернет.
3.2.2.3. АНОТУВАННЯ І РЕФЕРУВАННЯ НАУКОВИХ ТЕКСТІВ
Анотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.
Анотації виконують дві основні функції:
•сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);
•пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошу- кових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).
Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, а лише інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації потрібної інформації.
За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні.
Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.
Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в доцільності прочитання документа, тому в рекомендаційних анотаціях є дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші, аніж довідкові.
За обсягом та глибиною розрізняють анотації описові та реферативні. Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені,
відповідають на питання: про що повідомляється у документі?
3.2.2. Оформлювання результатів наукової діяльності
Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: про що повідомляється в основному документі? що саме з цього приводу повідомляється?
Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагальнення інформації, що представлена в первинному документі. У тексті анотації не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, що перешкоджають сприйняттю тексту.
План аналізу документа під час складання довідкової анотації
1.Відомості про автора.
2.Відомості про форму (жанр) тексту.
3.Предмет, об'єкт або тема.
4.Характеристика змісту анотованого документа.
5.Характеристика довідкового апарату видання.
6.Цільове й читацьке призначення документа.
План аналізу документа під час складання рекомендаційної анотації
1.Відомості про автора.
2.Характеристика анотованого твору.
3.Оцінка твору.
4.Характеристика художньо-поліграфічного та редакційно-
видавничого оформлення.
5. Цільове й читацьке призначення документа.
Для того, щоб швидко віднайти в тексті аналізованого документа основне, варто послуговуватися маркерами - словами і словосполученнями, що стали стійкими ознаками певного аспекту.
|
Відомості про |
Автор статті (монографії\ брошури) — ... Стаття |
|
автора (професія, |
(монографія) відомого вченого (науковця, дослідника...) |
|
науковий |
Автори посібника висококваліфіковані фахівці в галузі... |
|
ступінь, вчене |
|
|
|
звання) |
Академік... присвятив свою працю... |
|
|
Автор, доктор філологічний наук, професор... |
|
|
|
|
Форма (жанр) |
Видання (монографія, стаття, посібник, підручник, |
|
анотованого |
брошура, практикум, словник...) присвячено ... У збірник |
|
твору |
(антологію) увійшли праці з проблем... Довідник містить... |
|
|
|
короткий словник, допоміжні покажчики Автор наводить переконливі приклади...
Цільова аудиторія Книга адресована (розрахована, орієнтована, призначена) (призначення) Видання може зацікавити... Стаття корисна для... Варто
рекомендувати посібник...
Якщо для наукових досліджень анотації часто подають стандартні формулювання (автор розповідає, стаття присвячена, у монографії роз-
глядаються), то для текстів науково-популярних, художніх, публіцистичних тощо варто подбати про оригінальні конструкції: доцільно використовувати різноманітні варіанти подачі матеріалу: запитання до читача, порівняння з іншими документами, виділення головної ідеї тощо. Бажано, щоб у кількох рядках тексту існувала часова відповідність та однотипність дієслівних форм. Наукова термінологія, що використовується в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати сучасному рівню знань.
Текст бібліографічного опису не повинен зливатися з анотацією. Анотація починається з нового рядка.
Анотації до кандидатської та докторської дисертацій. Наприкінці автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук подаються анотації, які лаконічно відображають основний зміст і результати наукового дослідження. Анотації друкуються у такій послідовності: українською, російською та англійською мовами; одна з них, на вибір здобувача, має бути розгорнутою, обсягом 2 сторінки машинописного тексту (до 5 000 друкованих знаків); дві інші - ідентичні за змістом (обсягом до 0,5 сторінки, до 1200 друкованих знаків). Після кожної анотації наводяться ключові слова відповідною мовою,
загальна кількість - не менше трьох і не більше десяти.
Взірці анотацій:
Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капе-
люшний, О. Сербенська, 3. Терлак.—3-тс вид., випр.— К.: Знання, 2006.—367 с.
Культура мови є невід'ємна складова особистості - одна з перших ознак загальної культури людини та суспільства. Вона включає в себе багато понять і
ілюстрацій, додатками...
Полегшить користування посібником довідковий апарат,
|
3.2.2. Оформлювання результатів наукової діяльності |
|
Системний |
У монографії всебічно проаналізовано... Збірник — |
виклад |
3.2. Науковий стиль його засоби у професійному спілкуванні |
результат комплексного дослідження... |
Притаманні осо- Уперше введено в науковий обіг... Збірник присвячено
бливості, новизна маловивченій проблемі... У монографії вперше поданого представлено...
матеріалу
Характеристика Завершується монографія післямовою... списком
довідкового апарату видання
546
3.2.2. Оформлювання результатів наукової діяльності
вимагає постійної уваги до мовної поведінки особистості. Довідник містить складні випадки слововживання і допоможе читачам засвоїти граматичні норми української мови.
Для викладачів та студентів філологічних факультетів, мовознавців, працівників засобів масової інформації, вчителів, а також усіх, хто хоче підвищити рівень знання української мови. __________________ _____________
Шевчук С.В.
Ділове мовлення для державних службовців : навч. посібник / С.В. Шевчук.
- К.: Арій, 2008. - 424 с.
Мета пропонованого навчального посібника - допомогти державним службовцям досконало оволодіти українською літературною мовою, піднести рівень культури усного й писемного мовлення, а також набути навичок укладання конкретних документів.
Посібник написано відповідно до Національного стандарту України
«Державна уніфікована система документації» ДСТУ 4163-203. Послідовно й дохідливо викладено теоретичний матеріал, який знайомить з мовними
нормами офіційноділового стилю, подано зразки організаційних, довідково-інформаційних, обліко- во-фінансових та інших документів. Особливу увагу приділено усному діловому спілкуванню.
Посібник стане у пригоді всім, хто не байдужий до української мови й хоче оволодіти мистецтвом ділового спілкування._______________________________
Анотація Кабиш О. О. Зміни в семантичній структурі та функціонуванні маркованої
лексики. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. Національний педагогічний
університет імені М.П. Драгоманова, м. Київ, 2007.
У дисертації схарактеризовано основні наукові джерела з лексичної семантики, з'ясовано поняття "лексичне значення слова", "семантична структура слова", описано типи семантичних модифікацій, виокремлено окремі групи маркованих слів та здійснено їх детальний опис.
Проаналізовано лексико-семантичні й стилістичні процеси, що
відбуваються в маркованій лексиці сучасної української мови: актуалізацію й пасивізацію окремих груп лексики, зміни денотативно-конотативного статусу
маркованих лексичних одиниць, ускладнення й спрощення семантичної структури маркованих номенів.
Ключові слова: маркована лексика, лексичне значення слова, семантична структура слова, семантичні зміни, актуалізація, пасивізація, переорієнтація номінацій.
Реферування — процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, , що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його
3.2. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні
основного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.
Реферат — це 1) вторинний документ, результат аналітичносинтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого викладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка.
Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування допомагають опрацьовувати на якісному рівні та в значних обсягах науково-на- вчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеціальністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов'язковим під час написання курсової, дипломної робіт.
Основні функції реферату:
•інформаційна - реферат подає інформацію про певний документ;
•пошукова — реферат використовується в інформаційнопошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.
Реферати класифікують за кількома ознаками:
1)належністю до певної галузі знань (реферати з суспільних, гуманітарних, природничих, технічних, точних та інших галузей науки);
2)способом характеристики первинного документа (загальні реферати або реферати-конспекти, що послідовно передають у загальному вигляді зміст усього первинного документа; спеціалізовані або проблемно-орієнтовані реферати, що акцентують увагу читача на окремих темах або проблемах первинного документа);
3)кількістю джерел реферування (монографічні — в основу покладений один первинний документ; реферати-фрагменти, складені на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ, параграф; оглядові або зведені, групові реферати, коли до роботи залучається кілька або ціла низка тематично споріднених реферованих праць);
4)формою викладу {текстові, табличні, ілюстровані або змішані)',
5)обсягом або глибиною розгортання теми (короткі, обсяг яких обмежений - не більше 850 знаків; розширені, обсяг яких не лімітується
іможе складати 10—15% від обсягу первинного документа, залежно від його значущості, новизни й доступності);
3.2.2.Оформлювання результатів наукової діяльності
6)укладачем (автором) реферату (<автореферати, написані самим автором дисертації, монографії чи іншого твору; неавторські, складені працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби);
7)рівнем формалізації реферування (наприклад, інтелектуальні реферати, складені людиною на підставі її інтуїтивного уявлення про значення інформації, що подається у первинному документі; або формалізовані реферати, складені на основі формалізованих методик - анкетні, аспектні реферати, реферати-екстракти (уривки) тощо).
Об'єктами реферування можуть бути:
^наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, описові
та ін.);
^розділи з монографій, збірників праць тощо;
^патентні документи;
^депоновані рукописи.
Взірець:
Петренко П.П. Загальне й галузеве редагування : підручник.—К.: Наукова думка, 2001. - 416 с., табл. 9, рис. 47, додатків 16.
У посібнику визначено поняття про едитологію як науку про видавничу справу та виділено дві її складові: теорію редагування і теорію видавничої діяльності. Описано об'єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи, методики, галузі та аспекти редагування. Під редагуванням розуміють оформлення тексту відповідно до норм. Сформульовано нормативну концепцію теорії редагування. Скласифіковано й описано всі основні методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні й спеціальні), а також виправлення (переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні, скорочення, опрацювання й перероблення) помилок. Детально описано інформаційні, соціальні (в тому числі юридичні, етичні, естетичні, політичні, релігійні), композиційні, логічні, лінгвістичні, психолінгвістичні, видавничі і поліграфічні норми редагування. Схарактеризовано складові видавничої діяльності, розглянуто методи комп 'ютеризації процесу редагування. Посібник пропонує формалізовану методику проведення редагування, враховує досягнення теорії редагування розвинутих країн Заходу. _______________________________
3.2.2. Оформлювання результатів наукової діяльності ________________
Реферат, як доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літературних та інших джерел, готується за одним або кількома джерелами, у ньому автор подає чужі та власні думки. Рекомендований обсяг реферату - 10-12 сторінок друкованого тексту (0,5 друкованого аркуша).
Як писати реферат
1.Визначити тему.
2.Дібрати літературу: а) документи, першоджерела; б) монографії, довідники, збірники; в) газетні та журнальні матеріали.
3.Ґрунтовно вивчити літературу, зробити виписки цитат, основних думок.
4.Скласти список розділів, який може бути й планом реферату.
5.Продумати план реферату, можливе його розширення.
6.Систематизувати опрацьований матеріал.
7.Остаточно продумати та уточнити план реферату.
8.У кінці реферату слід подавати список використаної літератури.
9.Бібліографічний опис джерела списку літератури оформити відповідно до вимог.
Структура реферату
1.Титульна сторінка (назва міністерства, якому підпорядкована установа; назва закладу; назва кафедри, на якій виконано роботу; назва дисципліни; тема реферату; назва виду документа (реферат); посада (студент) та номер групи, у якій навчається автор; прізвище, ім'я, по батькові автора; місто і рік написання).
2.План.
3.Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків.
4.Список використаної літератури.
Автореферат - короткий письмовий виклад наукового твору самим автором, найчастіше — автореферат дисертації. Призначення автореферату - ознайомити наукових працівників з методикою дослідження,
результатами й основними висновками дисертації.
Взірець титульної сторінки реферату:
' _ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА
550
3.2.2. Оформлювання результатів наукової діяльності
Кафедра культури української мови Українська мова (за професійним спрямуванням)
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК НАУКОВОГО СТИЛЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Реферат студентки 305 ур групи Інституту
української філології Корнієнко Тетяни Іванівни
Київ 2010
3.2.2.4. СТАТТЯ ЯК САМОСТІЙНИЙ НАУКОВИЙ ТВІР
Стаття — 1) науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті; 2) самостійний розділ, параграф у юридичному документі, описі, словнику.
Наукова стаття - один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану літературу. Обсяг наукової статті - 6-22 сторінки, тобто 0, 35—1 др. арк. (10-40 тисяч знаків).
Необхідними елементами мають бути:
•постановка проблеми у загальному вигляді, її зв'язок з науковими чи практичними завданнями;
•аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення певної проблеми і на які спирається автор;
3.2.Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні
•виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;
•формулювання мети статті (постановка завдання);
•виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;
•висновки цього дослідження;
•накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямку65.
Оформлення статті залежить переважно від вимог друкованого органу, куди її подано.
Взірець фрагмента наукової статті:
Клименко І. В.
УДК 811.161.2'38
ЯВИЩЕ ЕЛІПСА ЯК СПОСІБ ЕКОНОМІЇ МОВНИХ ЗАСОБІВ
У статті проаналізовано феномен еліпса з точки зору структурно-семантичної незавершеності і семантичної відтворюваності/невідтворюваності, визначено стилістичний потенціал, встановлено, що вивчення еліпса необхідне для розуміння процесів, пов 'язаних з економією мовних засобів. Еліпс є одним із засобів синтаксичної компресії і сприяє реалізації принципу економії мовних засобів.
Ключові слова: еліпс, еліптична конструкція, синтаксична компресія.
Тенденція до економії мовних засобів є універсальним процесом, що визначає розвиток і функціонування мови. Прагнення більш економно і достаньо ємно висловити багатоманіття об'єктивного світу обумовлено потребами мислення і спілкування. Критерієм стислості висловлювання є співвідношення між сумою переданої інформації і витраченими для цього мовними (мовленнєвими) засобами. Скорочення висловлювання дозволяє збільшити його інформаційний обсяг, а багатство засобів економії в різних стилістичних групах — передати емоційні й стилістично-смислові відтінки.
Питання про синтаксичну природу скорочених, неповних речень суперечливе: одні науювці приєднують їх до самостійних і незалежних речень, інші - до еліптичних, односкладних. Вивчення засобів економії мови стало актуальним лише порівняно недавно. Це зумовлено низкою суперечностей у тлумаченні природи еліпса як феномену двоєдиного порядку.
Аналіз феномену еліпса, визначення стилістичного потенціалу еліптичних конструкцій - мета нашої розвідки, втілення якої передбачає розв'язання таких завдань: описати феномен еліпса, з'ясувати причини появи і поширення еліптичних конструкцій, встановити їх місце в реалізації синтаксичної компресії.
Вивчення еліпса має давню і багату традицію, яка сягає своїм корінням в античну давнину, де він розумівся як дефект мовлення. Особливого розквіту «еліпсологія» набуває в XIX ст., де започатковно й сучасні лінгвістичні підходи до його вивчення - формальнологічний, власне-граматичний, психологічний
65 Постанова Президії вищої атестаційної комісії України від 15.01.2003 р. № 7-05/1 «Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків ВАК України».
