2.4. Антиінфляційна політика в сучасних умовах.

Інфляція дуже негативно позначається на функціонуванні економіки, тому її подолання є центральним питанням у будь-якій стабілізаційній програмі.

У процесі дослідження феномена інфляції вчені розробили багато методів боротьби з нею. Усі ці методи поділяють на адміністративні та економічні. Адміністративні методи - це встановлення державою обмежень на підвищення цін та контроль над доходами. Вони є достатньо ефективними, але мають великий недолік: централізований контроль над цінами може призвести до виникнення прихованої інфляції, а адміністративне втручання може гальмувати проведення реформ. Економічні методи впливають на інфляцію попиту та інфляцію витрат. Їх поділяють на дві групи: перша - це сукупність заходів антимонопольної політики. Боротьба з монополізмом сприяє зростанню сукупної пропозиції, адже відомо, що чим вищий ступінь конкурентності ринку, тим вищий, за інших рівних умов, обсяг пропозиції і нижчий рівень цін. Друга - це заходи, які сприяють зменшенню витрат виробництва: зменшенню податків на бізнес, зменшенню імпортного мита на ввезені засоби виробництва, а також усі заходи щодо стимулювання технічного прогресу.

Формуючи основні принципи антиінфляційної економічної політики, треба врахувати ряд факторів. По-перше, антиінфляційна економічна політика є багатовимірним поняттям, що інтегрує в собі різні складові, які визначаються чинниками інфляції. Такий підхід сприяє реальнішій оцінці можливостей, масштабів дії і впливу антиінфляційної політики на терміни стабілізації, темпи економічного зростання, на формування структури та пропорції економіки, механізмів її розвитку і на характер відтворення. По-друге, усі складові антиінфляційної політики мають діяти скоординовано, синхронно, як єдина система заходів, спрямованих на розв'язання завдань поточної діяльності й далекої перспективи. По-третє, антиінфляційна політика, як і економічна політика в цілому, повинна змінюватися й коригуватися залежно від тих завдань, які постають перед економікою на певних етапах. З цього випливає необхідність чіткої визначеності завдань тактики і стратегії економічної політики.

Повноцінна розробка антиінфляційної програми повинна враховувати, що інфляція - не тільки виробничий і не тільки грошовий, але й відтворювальний феномен. Розробляючи антиінфляційну програму, треба виходити з удосконалення теорії інфляції як багатофакторного соціально-економічного процесу, корені якого лежать у механізмі відтворення. Отже, насамперед треба розробити довготермінову антиінфляційну стратегію і визначити заходи, які стримують інфляцію. Цими заходами повинні стати: викорінення структурних перекосів, реальна конверсія воєнно-промислового комплексу, ліквідація збиткових підприємств; радикальна аграрна реформа (передача землі у приватну власність за символічну плату); активне залучення до ринкового обороту нетрадиційних товарів (нерухомості, землі, цінних паперів тощо); ліквідація дефіциту держбюджету; використання світового досвіду проектного фінансування, який грунтується на мінімальному використанні бюджетних засобів і максимальній частині недержавного сектора; розвиток ринку платних послуг, оскільки одними товарами забезпечити роздуту грошову масу неможливо; зниження ліквідності грошових заощаджень населення і їх поточних доходів шляхом підвищення процента за депозитами. Крім загальноекономічної довготермінової стратегії, необхідні невідкладні спеціальні заходи щодо стримування інфляції і перетворення її в регульовану інфляцію, тому що побороти інфляцію зразу неможливо, для цього потрібен тривалий час.